Выбери любимый жанр

Парфуми - Зюскинд Патрик - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

Отець Тер’є був людиною добродушною. Він завідував монастирським фондом милосердя і розподілом грошей між бідними та нужденними. І хотів, щоб йому за це дякували й більше нічим його не обтяжували. Технічні подробиці викликали в нього огиду, бо подробиці — то завжди якісь труднощі, а труднощі — то порушення його душевного спокою, а цього він не міг терпіти вже зовсім. Він був сердитий на себе, що взагалі відчинив браму. Йому хотілося, щоб ця жінка забрала свого кошика й пішла додому, давши йому спокій. Він повільно випростався, втягуючи носом запах молока та овечої вовни, що йшов від годувальниці. Це був досить приємний запах.

— Не розумію, чого тобі треба. Справді не розумію, чого ти хочеш. Я тільки бачу, що цьому немовляті зовсім не зашкодило б якнайдовше побути біля твоїх грудей.

— Йому — ні, — процідила годувальниця. — Зате мені зашкодило б. Я схудла на десять фунтів, а їла ж за трьох! І заради чого? Заради трьох франків на тиждень!

— А-а, розумію, — промовив Тер’є майже з полегкістю. — То он воно що: йдеться знову про гроші.

— Ні! — вигукнула годувальниця.

— Ба так! Завжди йдеться лише про гроші. Завжди, коли стукають у цю браму, йдеться про гроші. Я можу тільки мріяти про те, що колись відчиню цю браму, а там стоятиме людина в якійсь іншій справі. Наприклад, щоб зробити щось приємне. Або щоб дати трішки фруктів чи жменю горіхів. Восени багато чого можна було б сюди принести. Скажімо, квіти. Чи якби хтось просто зайшов і промовив: «Слава Богу, отче Тер’є, доброго вам дня!» Та навряд чи я доживу до такого. Приходить як не жебрак, то торговець, а як не торговець, то ремісник, і якщо не попросить милостині, то обов’язково подасть рахунок. Я вже навіть боюся виходити на вулицю. Досить мені з’явитися там, як через хвилину вже цілий гурт вимагає грошей!

— Я не з таких, — промовила годувальниця.

— Але я хочу сказати тобі одне: ти — не єдина годувальниця в парафії. Є сотні таких, що аж із шкіри пнуться, аби прикласти це чарівне немовля до своїх грудей чи нагодувати його кашами та соком за три франки на тиждень…

— Тоді віддайте його одній із них!

— …А з другого боку, недобре так попихати дитиною. Хто знає, чи інше молоко буде йому на користь так, як твоє. Воно, щоб ти знала, звикло до запаху твоїх грудей. І навіть до биття твого серця. — І панотець знову глибоко вдихнув теплі запахи, що йшли від годувальниці. А помітивши, що його слова не справили на неї ніякого враження, сказав: — Візьми поки що дитя додому. Я обговорю цю справу з пріором і запропоную йому платити тобі надалі по чотири франки на тиждень.

— Ні, — заперечила годувальниця.

— Ну добре, п’ять!

— Ні.

— Чого ж тобі ще треба?! — закричав отець Тер’є. — П’ять франків — це купа грошей за таку дрібницю, як годувати мале дитя!

— Я взагалі не хочу ніяких грошей, — відповіла годувальниця. — Я хочу позбутися цього байстрюка.

— Але чому, люба пані? — здивувався Тер’є, знову шукаючи щось у кошику. — Таке на диво миле дитя! Таке рожевеньке, добре спить, не крикливе та ще й охрещене.

— Воно від диявола.

Тер’є нараз висмикнув руку з кошика.

— Не може такого бути! Абсолютно неможливо, щоб немовля було від диявола. Немовля — це ще не людина, воно не має повністю сформованої душі. Отже, диявола воно не цікавить. А може, воно вже балакає? Чи його пересмикує? Воно пересуває предмети по кімнаті? Чи від нього йде поганий дух?

— Та воно зовсім не пахне, — сказала раптом годувальниця.

— Ось бачиш! Це — найкраще підтвердження. Якби воно було від диявола, то напевне смерділо б.

І, щоб заспокоїти годувальницю й переконатись у власній мужності, Тер’є підніс кошика до самого свого носа.

— Я не відчуваю нічого дивного, — сказав він, принюхуючись. — Справді, анічогісінько дивного. І все ж таки мені здається, що з пелюшок чимось пахне. — Він простяг кошика до жінки, щоб та потвердила його враження.

— Я не про те, — грубо відрубала годувальниця, відштовхуючи кошика. — Я маю на увазі не те, що в пелюшках. Його кал має запах. А саме байстря не пахне.

— Бо воно здорове! — вигукнув Тер’є. — Воно здорове, того й не пахне! Тільки хворі діти якось пахнуть, це ж знають усі. Всі знають, що дитина, хвора на віспу, пахне конячим лайном, та, в якої скарлатина, — старими яблуками, а сухотне дитя пахне цибулею. А це — просто здорове. Чи воно має неодмінно смердіти? Хіба ж смердять твої власні діти?

— Ні, відповіла годувальниця. — Мої діти пахнуть так, як і мають пахнути людські діти.

Тер’є обережно поставив кошика на підлогу, відчуваючи, як у душі в нього здіймаються перші хвилі гніву на цю перекірливу жінку. В розпалі суперечки йому знадобились би обидві руки, щоб вільно жестикулювати, але він не хотів зашкодити немовляті. Тому заклав руки за спину, випнув до годувальниці своє повне черево й різко запитав:

— Отже, ти твердиш, нібито знаєш, як людське дитя, котре водночас є — про це я хочу неодмінно нагадати, оскільки воно охрещене, — дитям Божим, має пахнути?

— Так, — відказала годувальниця.

— Крім того, ти запевняєш, що коли воно не пахне так, як мало б пахнути на твою думку, — на думку годувальниці Жанни Бюссі з вулиці Сен-Дені! — що тоді це дитя від диявола?

Видобувши з-за спини лівицю, панотець погрозливо підніс до обличчя годувальниці вказівний палець, зігнутий знаком питання. Жінка стояла й розмірковувала. Їй не подобалось, що розмова нараз перетворилася в теологічний диспут, де вона могла тільки зазнати поразки.

— Цього я аж ніяк не хотіла сказати, — відповіла вона ухильно. — Чи пов’язана ця справа із дияволом, чи ні — вирішувати вам, панотче, я на цьому не розуміюсь. Я знаю одне: мені моторошно від цього немовляти, бо воно не пахне так, як решта дітей.

— Ага, — промовив Тер’є задоволено й знову замахав рукою. — Отже, з дияволом ми з’ясували. Добре. Але скажи мені на ласку: як же пахне немовля, коли воно пахне так, як, на твою думку, має пахнути? Га?

— Добре пахне, — сказала годувальниця.

— Що означає «добре»?! — гаркнув отець Тер’є. — Багато чого пахне добре. Добре пахне пучок лаванди. М’ясо в супі пахне добре. Аравійські сади пахнуть добре. А я хочу знати, як пахне немовля!

Годувальниця завагалась. Вона, звичайно, знала, як пахнуть немовлята, вона знала це надто добре, бо годувала, доглядала, колисала, цілувала їх десятки… Вона могла серед ночі знайти їх нюхом, цей запах немовлят завжди був із нею. Але їй ніколи не випадало описувати його словами.

— Ну? — гаркнув отець Тер’є.

— Та… — почала годувальниця. — Мені не легко сказати, бо… бо вони не скрізь пахнуть однаково, хоча скрізь гарно, панотче. Розумієте, ось візьмімо, наприклад, ноженята, вони пахнуть, наче гладенький теплий камінь… Ні, радше як свіжий сир… або масло. Так, справді, вони пахнуть, наче свіже масло. А на голівці, там, де звичайно буває вихрик, осьдечки, отче, де у вас уже нічого немає… — І вона легенько доторкнулася до лисини Тер’є, який від цієї зливи безглуздих подробиць на мить аж онімів і слухняно схилив голову набік. — Отут, саме отут вони пахнуть найкраще. У цьому місці діти пахнуть карамельками, так солодко, панотче, так чудово, ви собі навіть не уявляєте! Той, хто понюхає там дитину, відразу починає її любити, байдуже — своя вона чи чужа. Саме так, а не інакше мають пахнути малі діти. А якщо вони так не пахнуть, якщо вони там зовсім не пахнуть, не пахнуть навіть так, як пахне холодне повітря, ось так, як оце байстря, тоді… Ви, отче, можете пояснювати це, як вам завгодно, але я… — І, вона рішуче підібгавши руки під груди й окинувши ненависним поглядом кошика, неначе в ньому були щурі, заявила: — Я, Жанна Бюссі, оце більше до себе не візьму!

Отець Тер’є повільно підвів схилену голову, кілька разів торкнувся пальцями своєї лисини, ніби поправляючи волосся, і підніс пальця до носа, замислено принюхуючись.

— Мов карамельки?.. — запитав він, знов намагаючись говорити суворо. — Карамельки! Що ти знаєш про карамельки? Чи ти хоч раз їх куштувала?

2

Вы читаете книгу


Зюскинд Патрик - Парфуми Парфуми
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело