Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 17

• Предыдущая
• 17/196
• Следующая

Останній бик Луїса Мігеля стрімко вибіг на залиту світлом арену. Це був великий бик, із справжніми рогами і дуже прудкий. Він загнав одного бандерильєро за бар'єр і кілька разів всадив лівий ріг у дерев'яні дошки бурладеро[5]. Побачивши пікадора, він помчав на нього і зразу перекинув коня. Луїс Мігель працював плащем упевнено, але обережно. Через сильний вітер його основна хиба — кволі вероніки — виявлялася особливо виразно, а ефектні пасе з накинутим на плечі плащем були неможливі. Бик явно нервувався, часто впирався задніми ногами, тому Мігель вирішив відмовитися від бандерилей. Глядачам це не сподобалося. Вони платили великі гроші за квитки, розраховуючи побачити, як Луїс Мігель вганяє бандерильї. Він знав, що втрачає прихильність публіки, але сподівався задовольнити її доброю фаеною. Він поставив бика в найзахищеніше од вітру місце, біля самого бар'єра, і простягнув йому змочену й заліплену піском мулету. Потім він попросив ще води і виваляв мулету в піску, щоб вона стала важкою.

Тримаючи в руках мулету і шпагу, Луїс Мігель плавно й розмірено двічі пропустив бика повз себе. Він бачив, що бик ще не приборканий, і тому змусив його ще чотири рази пройти під мулетою, тримаючи її в правій руці. Потім він повів бика на середину арени, оскільки бикові, очевидно, набридли дошки бар'єра. Мігель проробив той самий прийом ще двічі, і тепер бик покірно скорився його волі. Коли ж він утретє підняв мулету, вітер підхопив її, і бик, просунувши під неї морду, скинув Луїса Мігеля на роги і жбурнув на пісок. Антоніо уже біг до бика, щоб відвести його плащем, але, перш ніж наспіли на допомогу, бик тричі штрикнув Мігеля, що лежав навзнаки, і я дуже ясно побачив, як правий ріг увійшов у пах.

Антоніо відвертав увагу бика, а Домінго, який скочив на арену тієї ж хвилини, як Луїс Мігель упав, відтягав його далі від рогів. Домінго, Пепе і бандерильєро підняли його і побігли з ним до бар'єра. Ми всі допомогли підняти його в кальєхон і побігли до воріт під трибунами, потім по коридору, що вів до операційної. Я підтримував йому голову. Луїс Мігель затискав руками рану, а Домінго великим пальцем надавлював на живіт вище неї. Кровотечі не було, і ми розуміли, що ріг не зачепив стегнової артерії.

Луїс Мігель був зовсім спокійний, і дуже ввічливий, і милий з усіма.

— Дякую вам, Ернесто, — сказав він, коли я опустив його голову на подушку, тоді як його роздягли і доктор Тамамес розрізав його штани довкола рани. Виявилось, що рана лише одна — в паху, з правого боку. Рана була кругла, близько двох дюймів У поперечнику, з синіми краями. Крововилив був тільки внутрішній.

— Дивіться, Маноло, — сказав Луїс Мігель докторові Тамамесу. Він торкнувся живота, під самою раною. — Вона починається ось тут і піднімається вище, ось сюди. — Він пальцем провів траєкторію, по якій ріг рухався в паху і в нижній частині шлункової порожнини. — Я відчував, як він увійшов.

— Muchas gracias[6], — уривчасто й сухо відповів Тамамес. — Я вже якось сам розберуся.

У лазареті було задушливо й жарко, як у печі, і всі вмивалися потом. Підскакували фотографи, спалахував магній, репортери й цікаві юрмилися в дверях.

— Зараз ми почнемо операцію, — сказав Тамамес. — Виженіть усіх звідси, Ернесто, і, — він знизив голос до шепоту, — ідіть і самі.

Мігель уже лежав на столі, і я сказав йому, що прийду згодом.

— До скорого побачення, Ернесто, — сказав він і всміхнувся. Обличчя його посіріло, на лобі виступив піт, а усмішка була ніжна й лагідна. Біля дверей стояло двоє поліцейських, а за дверима ще двоє.

— Виженіть усіх звідси, — сказав я. — Не впускайте нікого. А ви стійте в дверях, але двері не зачиняйте: хай заходить свіже повітря.

Я не мав ніякого права наказувати, але вони цього не знали і чекали чиїхось розпоряджень. Вони взяли під козирок і заходилися очищати операційну. Я повільно вийшов у коридор, але як тільки опинився під трибунами, щосили кинувся до входу в кальєхон. Над головою знову і знову лунав захоплений рев, і, коли я поверх червоних дощок бар'єра подивився на залиту жовтим світлом арену, я побачив Антоніо, який пропускав повз себе величезного рудого бика — пропускав так близько, так повільно і плавно змахував плащем, як ще ніколи не робив на моїх очах.

Він беріг бика і дозволив пікадору лише один укол списом. Бик усе ще був дуже сильний, меткий і високо тримав голову. Антоніо таким і хотів його, і не став чекати, поки ввіткнуть бандерильї. Бик виявився по-справжньому хоробрий, і Антоніо не сумнівався, що змусить його опустити голову. Тепер Антоніо забув про вітер і про все на світі. За всю ферію йому вперше дістався по-справжньому хоробрий бик. Це був останній бик, і ніщо вже не могло зіпсувати його. Те, що він, Антоніо, зараз проробляє з ним, залишиться в пам'яті глядачів до кінця їхніх днів.

Показавши, як плавно і красиво він уміє працювати, Антоніо підійшов до бика майже впритул і почав показувати, як близько він може пропускати його повз себе. Він відкинув усяку розсудливість, і відчувалося, що він увесь кипить від стримуваної люті. Працював він дивовижно, але він переступив межу можливого, і те, що він робив зараз радісно й безпечно, нікому, крім нього, не було доступно. Я дуже хотів, щоб він припинив цю небезпечну гру і закінчив бій. Але він був ніби п'яний і продовжував послідовно і безупинно показувати прийом за прийомом, об'єднуючи всі пасе в одне віртуозне ціле.

Нарешті він став проти бика і ніби неохоче, начебто йому було шкода розлучатися з ним, згорнув мулету і націлився шпагою. Він влучив у кістку, і шпага зігнулася. Я боявся за його зап'ястя, але він знову став проти бика і знов націлився. Шпага ввійшла до самісінького кінця, і Антоніо, піднявши руку, спокійно і незворушно дивився на рудого бика, поки той не впав мертвий.

Йому присудили обидва вуха, і, коли він підійшов до бар'єра по свого капелюха, Хуан Луїс, у якого напередодні ми були в гостях, крикнув йому: «Це занадто!»

— Як Мігель? — запитав мене Антоніо.

Із лазарету повідомили, що ріг прорвав м'язи живота і споров порожнину, але нутрощів не зачепив. Луїс Мігель ще був під наркозом.

— Минеться, — сказав я. — Прориву нема. Він ще спить.

— Я зараз переодягнуся, і ми підемо до нього, — сказав він.

Антоніо оточували глядачі, вони хотіли винести його на руках, а він відбивався і відштовхував їх. Але зрештою вони домоглися свого і підняли його на плечі.

Коли ми прийшли до лазарету, Луїс Мігель був ще дуже слабий, але в доброму настрої, і ми зараз же пішли, щоб не втомлювати його. Він пожартував з приводу того, що я віддав наказ поліцейським, і Домінго сказав, що, коли він прокинувся після наркозу, перші його слова були: «Якою чудовою людиною був би Ернесто, якби тільки вмів писати». І все ще в напівзабутті він повторив кілька разів: «Якби тільки він умів писати. Хоча б хто-небудь навчив його писати». Через три дні після того ми знову побачилися в мадрідській лікарні Рубера, де Антоніо лежав на третьому поверсі, а Луїс Мігель — на першому. Через два тижні відбулася їхня друга зустріч mano a mano в Малазі. Так повелося того року, і до 31 липня було зареєстровано понад п'ятдесят важких поранень, не рахуючи тріщин черепної коробки, переломів хребта, ребер, рук і ніг, струсів мозку та шоків.

Антоніо був поранений у праве стегно на арені в Пальма-де-Мальорці, але він блискуче закінчив роботу з мулетою, добре вбив, і йому присудили вухо. Як тільки закінчився бій, його літаком відправили до мадрідської лікарні.

В Малагу Антоніо приїхав за три дні до кориди. Він сказав, що нога його зовсім не турбує, але рана гоїться занадто повільно. Йому не терпілося знову позмагатися з Луїсом Мігелем, але він не хотів ні думати, ні говорити про це і взагалі про бій биків. Він знав, яку користь приніс йому день, проведений на пляжі напередодні бою в Валенсії, і ми й далі намагалися так робити.

Він хотів повправлятися в стрільбі по летючій мішені, якій я його навчив, і ми годинами віддавалися цьому спорту в сливнику. Він хотів, щоб Хотч навчив його грати в бейсбол, і Хотч з допомогою тенісного м'яча пояснив йому подачу і показав, як треба відбивати, і дуже скоро Антоніо уже підкидав м'яча до верхівок найвищих сосон. Вони з Хотчем перекидалися м'ячами через басейн для плавання, намагаючись так послати м'яч, щоб його неможливо було піймати. Ми годинами плавали в басейні, і Антоніо учився під час стрибка в воду відбивати головою м'яч, кинутий йому Хотчем.

• Предыдущая
• 17/196
• Следующая