Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 19
- Предыдущая
- 19/196
- Следующая
Схилившись на дощаний бар'єр, я спостерігав, як Антоніо навчає бика. Він викликав його на короткий напад, стоячи дуже близько, а потім обережно збільшив відстань. Він не давав бикові спинитися, повільно рухаючи мулетою і не відпускаючи його далеко від себе, непомітно видовжував його атаки, поки бик не почав нападати на пурпуровий саржевий плащ з належної відстані і проходити кожен раз повз Антоніо. Глядачі нічого цього не помічали. Вони бачили лише, що звір, який вагався і нападав неохоче, раптом змінився, і нападає чудово, та й виглядає надзвичайно сміливим. Вони не знали, що коли б Антоніо, як і більшість матадорів, працював просто перед мордою бика і намагався показати їм, що бик ніяк не хоче пройти повз нього, бик ніколи цього й не зробив би, і матадор міг би продемонструвати лише наполовину коротші пасе, або нападав би сам. Однак він привчив його нападати з розгону і бігти, аж поки роги не проходили повз матадора. Це було справді небезпечно, але хазяїном на арені залишався матадор, і чарівна влада його руки і зап'ястя примушувала бика пробігати все більшу відстань, доки Антоніо не зміг виконати з ним тих самих прекрасних скульптурних пасе, які виконував з двома попередніми, працювати з якими було значно легше. Все це робилося непомітно, і після того, як Антоніо проробив усі свої прекрасні пасе і виконав їх так само чисто, хвилюючи глядачів, ті подумали, що йому просто знов пощастило мати чудову і благородну тварину.
В останній стадії бою Антоніо показав таку фаену, що дух захоплювало щоразу, коли він томливо повільно пропускав бика під мулетою, бо, якби він поспішив бодай трошки, бик відвернувся б від червоної ганчірки і кинувся б на нього. Цей стиль роботи найнебезпечніший, і на своєму останньому бикові Антоніо показав досконалий його взірець.
Залишилося тільки одне — убити бездоганно чисто, без усякої поблажливості, ввігнати шпагу абсолютно точно, не вибираючи місця ні трохи нижче, ні на волосок убік, щоб зменшити ризик наштовхнутися на кістку. Антоніо згорнув мулету, націлився на найвищу точку між лопатками бика і, перегнувшись через ріг, низько тримаючи мулету лівою рукою, завдав удару. Коли Антоніо, випроставшись, відокремився від бика, довгий сталевий клинок, що ввійшов до кінця, уже перерізав аорту. Бик здригнувся, поточився, перебираючи копитами, звалився, задерши ноги, — і друге mano a mano завершилося.
Важливо було те, що суперники провели майже бездоганну кориду, не заплямовану ні трюками матадорів, ні темними махінаціями антрепренерів чи підрядчиків. Погано було те, що ця корида мало, не закінчилася для Луїса Мігеля смертю чи непоправним каліцтвом. І сталося б це безвітряного дня, під час роботи з чудовим, хоробрим биком, що не мав жодного ганджу. Це було дуже погано для такого матадора, як Луїс Мігель, оскільки звичайно великий матадор убиває бика, а не бик убиває великого матадора, і всі це знали, хоча ніхто про це не говорив. Суперництво з Антоніо ледве не коштувало йому життя в Валенсії і легко могло скінчитися його загибеллю в Малазі.
Ще в Памплоні Хотч і Антоніо придумали помінятися ролями. Антоніо дуже пишався тим, що в ньому сполучаються дві особистості— людина і тореро. Якось я показав йому знімок у паризькому тижневику, де був зображений Антоніо, що присвячує бика Жанові Кокто на одній з французьких арен, і він сказав:
— Це не я.
— Обличчям він схожий на тебе.
— Зовсім це не я. Це — тореро.
Він дуже несхвально ставився до того, що я підписую свої книжки, куплені сторонніми людьми, «другу», або «від друга».
— Як ти можеш так писати, якщо він тобі ніякий не друг? По-перше, це обман, а по-друге, надто багато честі для такої людини, яка нічим її не заслужила.
— Не бачу тут нічого особливого, — сказав я.
— Даремно, — заперечив він, — нам з тобою не можна робити такі речі.
— Може, це робить не людина, а письменник, — сказав я.
— Не роби цього, — повторив він. — Тобі це не личить. Спершу він вивів теорію, що людина не відповідає за те, що тореро змушений робити з ввічливості. Людина відповідає лише за те, що тореро робить з биком, і за його стосунки з іншими тореро.
Потім йому захотілося більшого спокою і в приватному житті, і він придумав мінятися ролями з Хотчем, якого називав Пекас або Ель Пекас — Ластовиння. Хотч йому дуже подобався.
— Пекасе, — казав він. — Ви — Антоніо.
— Дуже добре, — відповів той. — А ви беретеся за сценарій за Татовою книжкою.
— Скажіть йому, що я вже працюю над ним. Половина готова, — казав мені Антоніо. — Ох, і стомився я сьогодні — і писав, і в бейсбол грав.
Але напередодні кориди, рівно опівночі Антоніо сказав: — Тепер ви знову Пекас. А я — Антоніо. Може, ви хочете й далі бути Антоніо?
— Скажіть йому, хай тепер він буде Антоніо, — мовив Хотч. — Не заперечую. Але про всяк випадок не завадить звірити наші годинники.
Напередодні кориди в Сьюдад-Реалі, куди ми мали їхати і де Антоніо знов мусив виступати разом з Луїсом Мігелем, розмова затяглася далеко за північ. Антоніо хотів, щоб Хотч надів один з його костюмів і вийшов на арену як sobre-saliente — запасний матадор, який муситиме убити биків, якщо і Луїс Мігель, і Антоніо дістануть поранення. Він хотів, щоб Хотч обернувся в Антоніо на весь день бою і під час бою. Це було цілком протизаконно, і я не знаю, яка кара спіткала б нас, якби хтось викрив Хотча. Зрозуміло, він не міг бути справжнім sobre-saliente, але Антоніо хотів, щоб він уявив себе матадором. Він вийде на арену разом з бандерильєро Антоніо, і всі подумають, що він запасний матадор. Іншого не буде.
Багато що провіщало поранення або каліцтво Луїса Мігеля.
У двох з останніх трьох змагань з Антоніо він діставав рани або синці. Але якось у Франції Луїс Мігель узяв з собою на арену приятеля, графа Теба, небожа покійного герцога Альби, видавши його за члена своєї квадрильї, і ось тепер Антоніо намірився взяти з собою Хотча.
— Хочете, Пекасе? — запитав Антоніо.
— Ще б пак, — відповів Хотч. — Усякий захоче.
— Ось за це люблю. Тепер розумієте, чому я хочу бути Ель Пекасом? Усякий захоче.
Ми смачно й невибагливо поснідали в переповненому галасливому ресторані при старому темному готелі з вузькими сходами, з номерами без ванни і душу. В місті юрмились селяни, що з'їхалися з навколишніх сіл. Сьюдад-Реаль розташований на краю великого виноградарського району, тому вино лилося рікою і настрій у всіх був піднесений. Хотч і Антоніо одягалися в маленькому номері Антоніо, і мені ще не доводилося бачити таких безтурботних приготувань до бою биків. Обох одягав Мігелільо.
— А точніше — що я повинен робити? — запитав Хотч.
— Перед виходом робіть те саме, що я. Хуан поставить вас на ваше місце. Потім виходьте на арену так, як усі, і робіть те саме, що я. Потім зайдіть за бар'єр, станьте біля Тата і робіть те, що він вам звелить.
— А що мені робити, якщо доведеться убивати биків?
— Ви що — боїтеся?
— Просто хочу знати.
— Тато все достоту скаже вам по-англійському. В чому ви сумніваєтеся? Тато помітить кожну мою помилку або помилку Мігеля. Це його ремесло. Він цим гроші заробляє. Він вам пояснить, у чому наші промахи, а ви слухайте уважно і не повторюйте їх. Потім він вам пояснить, як треба убивати бика, і ви так і робіть.
— Тримайтеся скромніше, Пекасе, — сказав я. — Недобре, якщо ви зразу затьмарите решту матадорів. Це буде не по-товариському. Почекайте хоч до вашого вступу до спілки.
— А можна мені зараз вступити до спілки? — запитав Хотч, — Гроші у мене є.
— Не думайте про гроші, — сказав Антоніо, після того як я переклав йому слова Хотча. — Забудьте про спілку та інші меркантильні справи. Думайте лише про те, як чудово ви будете виступати, і про те, як ми пишаємося вами і сподіваємося на вас.
Потім я пішов від них і спустився вниз, до решти компанії. Коли вони спустилися сходами, обличчя в Антоніо, як завжди перед боєм, було суворе, замкнуте, зосереджене, і погляд його нічого не виказував стороннім. Ластатого Хотча з обличчям завзятого бейсболіста можна було прийняти за бувалого новільєро, що вперше виступає як матадор. Він похмуро кивнув мені головою. Ніхто б не подумав, що він не тореро, і костюм Антоніо сидів на ньому бездоганно.
- Предыдущая
- 19/196
- Следующая
