Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 22

• Предыдущая
• 22/196
• Следующая

Два дні в Більбао зранку йшов дощ, але до початку кориди випогодилося. Арена так добре вбирає вологу; ті, що її споруджували, враховували особливості місцевого клімату і знали, який пісок брати. Навіть цього разу під ногами було вогко, але не ковзко, хоча ще в полудень здавалося, що кориду доведеться скасувати через дощ. Потім визирнуло сонце, але по небу весь час сунули хмари, і парило так, що важко було дихати.

Луїс Мігель після лікування Тамамеса одужав, але вигляд у нього був тоскний і стурбований. Рівно рік тому після жорстоких страждань помер від раку його батько, і Луїс Мігель думав про це і ще про багато що інше. Він тримався з вишуканою ввічливістю, як завжди, але невдачі приборкали його. Він знав, що був на волосинку від смерті під час останнього свого виступу разом з Антоніо. Він знав, що цим палхаським бикам далеко до колишніх палхаських биків, які були кращі за міурські, і знав, що Більбао — не Лінарес. Але надто багато чого складалося не на його користь останнім часом, і щастя явно зраджувало його. Одна річ, почувати себе першим у своєму ділі і вірити в це усією душею. І зовсім інше, якщо, виходячи на арену, щоб довести це, ти щоразу ледве залишаєшся живий і знаєш, що тільки твої багаті й могутні друзі, кілька гарних жінок та Пабло Пікассо, котрий уже років двадцять п'ять не бачив кориди в Іспанії, ще вірять у тебе. Для Луїса Мігеля найважливіше було вірити самому. Ті, хто засумнівався, вернуться, якщо віриш сам і можеш підтвердити ділом те, у що віриш. Хворому, пораненому, йому це зараз було нелегко. Але він пішов на це, сподіваючись, що знов зможе повторити чудо, сотворене ним у Малазі.

Перший бик Луїса Мігеля вибіг на арену стрімко. Це була красива тварина з добрими рогами, що здавалися більшими, ніж були насправді. Луїс Мігель перейняв його плащем і зробив кілька чудових пасе. Його перше кіте було бездоганне. Здавалося, хвора нога нітрохи йому не заважає, але коли він підійшов до бар'єра, я побачив у нього на обличчі тугу. Він розгортав бій планомірно й обдумано і сам вивів бика за білу лінію, готуючи його до зіткнення з пікадорами.

З мулетою він працював майже впритул до бика, почавши з дуже непоганих пасе правою рукою. Що далі, то впевненіше він себе почував з биком, і пасе його ставали все кращі й кращі. Я тривожно стежив за його ногами, але все нібито йшло гаразд. Він переклав мулету в ліву руку і виконав підряд кілька натурале. Вони зробили б честь будь-якому іншому матадорові, але це було зовсім не те, що в Малазі, і оплески лунали тільки в найдорожчих рядах. На вимогу публіки заграв оркестр. І Луїс Мігель, стоячи впівоберта до бика, зробив кілька пасе із тих, що були введені в моду Манолето, причому зробив дуже добре. Потім двома-трьома плавними помахами мулети він змусив бика зупинитися з піднятою головою, ніби під дією гіпнотичної сили, і спустився перед ним навколішки в «вільній зоні» — десятифутовому просторі, який не потрапляє в поле зору бика, якщо той стоїть, задерши голову.

Одним глядачам це сподобалося, іншим ні. Антоніо устиг уже в багатьох відбити пристрасть до ефектів такого роду. Луїс Мігель легко підхопився, не спираючись на держак мулети, — нога не підвела. Губи його були стиснуті, на обличчі читалося розчарування. Він убив бика прямим, упевненим ударом. Вістря шпаги ввігналося в верхню точку, але в бика раптом потекла з пащі кров. Він зразу звалився на пісок, і вуха Мігель не дістав. На мій погляд, удар був завданий точно, а щодо крові, то це часто буває, якщо зачеплена артерія. Аплодували довго. І Мігель виходив розкланюватися. Він був похмурий і не всміхався. З ногою все було гаразд, мабуть, інакше він не зважився б стати навколішки. Ми сміялися з лікування ультразвуком, а воно, очевидно, і справді припинило запалювальний процес. Але Мігель утратив колишню здатність скоряти бика своїй волі, його роботі не вистачало колишньої грації і невимушеності, і в ньому відчувалася туга, яка передавалася й іншим. Річ тут була не в нозі. Річ була в чомусь куди серйознішому.

Вибіг бик Антоніо. Він був майже такий самий, як бик Луїса Мігеля, і зростом, і всіма статями. Почалася та сповнена краси й гідності робота з плащем, яка дивувала нас цілий сезон, і з гомону юрби, який переривали раптові скрикування, можна було вгадати, що нею опановує колишній захват. З кіньми бик зразу показав свою прудкість, але, коли він кинувся вдруге, один з братів Салас ткнув його списом туди, куди уже раз ввігнався гострий наконечник. Це вийшло мимоволі, просто пікадор цілив щоразу в найвразливіше місце. Але Антоніо розлютився, бо провина загрожувала штрафом, і він спеціально попереджав своїх Пікадорів, щоб вони були обережніші.

Після першої ж пари бандерилей Антоніо спитав дозволу перейти до роботи з мулетою. На відстані бик добре бачив, і Антоніо підманив його до себе, а потім плавними, розрахованими до секунди порухами руки, що тримала мулету, виконав низку повільних, бездоганно чітких натурале. Закінчив він пасе, при якому роги пройшли біля самих його грудей, і я побачив, як красивий квадрат мулети злетів над рогами і плавно ковзнув вздовж шиї, карка, спини і хвоста бика.

Убиваючи, Антоніо ввігнав шпагу під прямим кутом, і вона ввійшла по самий ефес. Удар прийшовся лише дюймів на півтора лівіше верхньої точки, і, знявши переможним жестом праву руку, Антоніо завмер перед биком, не зводячи з нього своїх чорних циганських очей; переможний жест, гордовитий вигин тіла — все це було розраховано на юрбу, але очі стежили за биком допитливо, як очі хірурга, — і ось задні ноги бика здригнулися, потім уся туша почала осідати, і, нарешті, він, мертвий, звалився на пісок.

Тоді Антоніо обернувся до юрби і в погляді його уже не було допитливості хірурга, і обличчя світилося радісним задоволенням. Матадор ніколи не бачить шедевра, який він створює сам. Він не може в ньому нічого виправити, як художник чи письменник, і не чує того, що творить, як музикант. Він покладається лише на своє чуття і на реакцію публіки. Але якщо він відчуває і знає, що його робота добра, це почуття так захоплює його, що все інше перестає існувати. Він весь підвладний цьому почуттю, хоча водночас підкоряє його собі, і що ближче до бика він працює, що розміреніші й повільніші його рухи в своїй завершеній класичній красі, то більша небезпека. Але в міру того, як урізноманітнюються і множаться зразки його майстерності, міцніє його впевненість. Творячи свій шедевр, він пам'ятає, що все залежить від уміння і від того, наскільки він знає тварину, з якою працює. Але він не повинен дати зрозуміти, що пам'ятає про це, інакше скажуть, що він мляво працює. Про Антоніо цього сказати не можна було, він скорив усіх до одного глядачів. Він дивився на них скромно, але без вдаваної сумирності, визнаючи свою перемогу, і, коли він обходив арену з бичачим вухом у руках і мешканці Більбао, міста, яке він любив, ряд за рядом вставали, коли він наближався, він відчував, що всі серця належать йому, і був щасливий з цього. Я озирнувся на Мігеля, що дивився з-за бар'єра кудись у порожнечу, і запитав себе: буде цей день вирішальний чи доведеться чекати ще?

Другий бик Луїса Мігеля був чорний, трохи більший від попереднього. Роги в нього були добрі, і вибіг він напористо й бадьоро. Луїс Мігель підійшов до нього з плащем, зробив чотири повільні, сумовиті вероніки і закінчив напівверонікою, обводячи бика круг себе. Чорний бик повільно й покірно кружляв за плащем, похмурий і сумний, як траурна пов'язка, яку Луїс Мігель цілий рік носив на рукаві, вшановуючи пам'ять про батька.

Проте Луїс Мігель не дав журбі опанувати себе. Він завжди чудово володів стратегією бою і вмів розраховувати в ньому кожен крок, — це було одне з його головних достоїнств. Він намірився витиснути з бика все, що можна, а тому повів його плащем і змусив зупинитися саме в тому місці, звідки бик, за його задумом, повинен був кинутися на пікадора. Пікадор виїхав уперед, тримаючи списа напоготові, і бик кинувся. Пікадор завдав удару в той самий момент, коли бик буцнув коня, потім вій зробив рух, ніби хотів вирівняти списа, але тут бик кинувся знову, і Луїс Мігель повів його плащем і знову зробив чотири повільні, сумовиті вероніки з тим самим урочистим фіналом.

• Предыдущая
• 22/196
• Следующая