Кортик - Рыбаков Анатолий Наумович - Страница 34

• Предыдущая
• 34/47
• Следующая

І ось тепер вона сиділа біля роздягалки і плакала.

— Скажіть, хто вас образив? — допитувався Мишко. Тьотя Броша витерла хусточкою очі і, зітхнувши, сказала:

— Тридцять років прослужила, слова поганого, не чула, а тепер старою дурою назвали. І на тому спасибі.

— Хто? Хто назвав?

— Бог з ним, — тьотя Броша махнула рукою, — бог з ним!

— При чому тут бог! — розсердився Мишко. — Ніхто не має права ображати. Хто вас облаяв?

— Стоцький облаяв, Юрко. Запізнився він, а мені не дозволено впускати. Іди, кажу, до директора, не з’їсть він тебе. А він мені — «стара дура»! А ще ж хороших батьків синок. І матінка його тут навчалась, коли гімназія була. Тільки ти, Мишенько, — злякано забурмотіла вона, — нікому, дитино, не розповідай!

Але Мишко вже її не слухав. Він схопив крейду і, перестрибуючи через три сходинки, помчався в клас.

Біля дошки стояв і м’явся Філя Китов, якого прозвали «Кит». Олександра Сергіївна зловісно мовчала. Кит, доводячи рівність кутів у рівнобедреному трикутнику, помножив квадрат гіпотенузи на суму квадратів катетів і втупився очима в дошку, спантеличений наслідком. Кит залишився в сьомій групі на другий рік і, мабуть, залишиться на третій. На уроках він завжди дрімав або вирізував ножиком на парті, а на перервах клянчив у хлопців сніданки. Клянчив не тому, що був голодний, а тому, що був страшенним ненажерою.

— Далі! — Олександра Сергіївна промовила це тоном, який говорив про те, що далі нічого хорошого не буде.

Кит благально подивився на клас.

— На дошку дивись, — сказала Олександра Сергіївна.

Кит знову повернувся до класу своєю товстою, безпомічною спиною і зчудованим чубчиком на білобрисій маківці.

Олександра Сергіївна походжала між партами, пильно поглядаючи на клас. Маленька, худенька, з високою зачіскою і довгим напудреним носом, вона все помічала і не дарувала жодної дрібниці. Коли вона одверталася, Зіна Круглова швидко піднімала руку з розчепіреними пальцями, показуючи всьому класові, скільки хвилин залишилося до дзвоника.

Юрко Стоцький сидів на крайній парті і байдуже поглядав у вікно.

Мишко з обуренням подивився на Юрка. «Задавака нещасний! Все ходить з відкритими колінами, хоче показати, який він загартований. Корчить із себе Печоріна. Так і написав у анкеті: «Хочу бути схожим на Печоріна». Зараз, після уроку, я тобі покажу Печоріна!»

Мишко непомітно вирвав з блокнота аркушик паперу і, прикриваючи його долонею, написав: «Стоцький облаяв Брошу дурою. Броша плаче, треба обговорити на зборах». У цей час він дивився на дошку, і літери роз’їхалися криво й косо.

Потім він підсунув записку Славикові. Славик прочитав її і в знак згоди кивнув головою. Мишко склав аркушик учетверо, написав: «Шурі Огурєєву і Генці Петрову» — і перекинув його на сусідню парту..

Шурко Великий прочитав записку, подумав і написав на ній: «Краще влаштувати показовий суд. Згоден бути прокурором». Потім згорнув і перекинув записку сестрам Некрасовим, але Олександра Сергіївна, відчувши позад себе якийсь рух, швидко обернулася. Всі сиділи тихо, лише Зіна Круглова ледве встигла опустити руку з розчепіреними пальцями.

— Круглова, до дошки, — сказала Олександра Сергіївна.

Кит поплентався на своє місце.

Від сестер Некрасових записка через Льолю Підволоцьку добралася до Генки. Він прочитав її і внизу написав: «Треба його провчити як слід, щоб пам’ятав».

Тим же шляхом записка повернулася до Мишка. Він прочитав Шурину і Генчину відповіді і показав Славикові. Славик заперечливо похитав головою. Мишко присунув записку до себе і почав на ній щось писати, як раптом Славик штовхнув його під партою ногою. Мишко не звернув уваги. Славик штовхнув його вдруге, але було вже пізно. Поряд стояла Олександра Сергіївна і простягала руку до записки:

— Що ти пишеш?

Мишко зім’яв записку в кулаці і мовчки підвівся:

— Покажи, що в тебе в руці!

Мишко мовчав і не відриваючись дивився на прибиті до стін планки для діаграм.

— Я тебе питаю, — зовсім тихо сказала Олександра Сергіївна, — що ти писав на уроці? — Вона помітила книгу, що лежала під зошитом і взяла її. — А це ще що таке? — Вона голосно, на весь клас прочитала: — «Посібник до історії, опису та зображення ручної зброї від стародавніх часів до початку дев’ятнадцятого століття». Чому в тебе сторонні книги на парті під час уроку?

— Вона просто так лежала, я не читав її, — спробував виправдатися Мишко.

— Записку ти теж не читав?.. Соромився б! Староста класу, піонер, член учкому… Цю книгу ти одержиш у директора, а тим часом залиш клас.

Ні на кого не дивлячись, Мишко вийшов з класу.

Він вийшов з класу і сів на підвіконня. У вікно видно було протилежний бік Кривоарбатського провулка, два ліхтарі, уже засвічені, незважаючи на ранній час, і шкільний майданчик, занесений снігом.

У коридорі тихо. Тільки чути, як падають у відро краплі з бачка з перевареною водою та згори, з гімнастичного залу доносилися звуки рояля: трам-там, тара-тара, трам-та-та, трам-та-та, трам-та-та, і на стелі глухо віддається рівномірний тупіт марширування: трам-та-та, трам-та-та…

Недобре вийшло! Іди тепер до директора. Олексій Іванович, звичайно, запитає про книгу… Навіщо та чому…

І нічого не втаїш від нього. Як втупиться в тебе очима, всю правду викладеш.

І все через цього задаваку Юрка-скаута! Він все фасонить. Безумовно буржуазний тип.

Почувся дзвоник. Тиша розірвалася грюканням численних дверей, тупотом, криком і галасом.

З класу вийшов Юрко Стоцький.

— Ти нащо тьотю Брошу облаяв? — зупинив його Мишко.

— Яке твоє діло? — Юрко презирливо подивився на нього.

— Ти на мене так не дивись, — сказав Мишко, — а то швидко заробиш!

Їх оточили хлопці.

— Яку звичку взяв, — продовжував Мишко, — ображати технічний персонал! Це тобі не дома — на прислугу горланити.

— Чого ти з ним, Мишко, розмовляєш! — Генка проштовхався крізь юрбу дітей і став проти Юрка. — З ним ось як треба!

Він поліз битися, але Мишко спинив його:

— Почекай… Ось що, Стоцький, — звернувся він до Юрка, — ти мусиш вибачитися перед Брошею.

— Що? — Юрко здивовано звів тонкі брови. — Я буду вибачатися перед прибиральницею?

— Обов’язково.

— Сумніваюсь! — посміхнувся Юрко.

— Примусимо, — рішуче сказав Мишко. — А якщо не вибачишся, поставлю питання на класних зборах.

— Мені плювать на ваші збори!

— Не доплюнеш!

— Подивимося.

— Подивимося.

Перед останнім уроком, німецької мови, Генка вбіг у клас і закричав:

— Ура! Альма не прийшла, збирай книжечки!

— Зажди, — зупинив його Мишко і, звернувшися до класу, крикнув: — Тихіше, хлопці! Зараз будуть класні збори.

— Ну от іще!.. — незадоволено протягнув Генка. — Пішли б додому на дві години раніше!

— Ніби не можна іншим разом збори влаштувати, обов’язково сьогодні! — сказала Льоля Підволоцька, висока красива дівчинка з білявим волоссям.

— Мишко все винаходить, — сказав Шурко Великий.

— Не залишуся я на зборах, — об’явив Кит, — я їсти хочу.

— Залишишся. Ти завжди хочеш їсти. Будуть збори, і все. — Мишко зачинив двері.

Коли всі сіли на місця, він сказав:

— Обговорюється питання про Юрка Стоцького. Слово для інформації має Генка Петров.

Генка встав і, розмахуючи руками, почав говорити:

— Юрко Стоцький зганьбив наш клас. Він назвав тьотю Брошу старою дурою. Це неподобство! Тепер не царський режим. Либонь, Олексія Івановича він так не назве, побоїться, а тьотя Броша — звичайна прибиральниця, так її можна ображати? Пора припинити ці панські замашки. Взагалі скаути за буржуїв. Пропоную виключити Стоцького із школи.

Потім підвівся Славик. Після деякого роздумування він сказав:

— Стоцькому пора подумати про свій світогляд. Він індивідуаліст і відмежовується від колективу. Наслідувати Печоріна нічого. Печорін — наслідок розкладу дворянського суспільства. Це всі знають. Юрко повинен вибачитися перед тьотею Брошею, а виключити з школи — це занадто суворе покарання.

• Предыдущая
• 34/47
• Следующая