Выбери любимый жанр

Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 13


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

13

Гіткліф вранці піднявся вдосвіта й, оскільки було свято, пішов ділити своє горе з вересовими полями і не з'являвся доти, доки вся сім'я не вирушила до церкви. Здавалося, що утримання від їжі і тривалі роздуми трохи покращили його гумор. Він спинився на хвилинку біля мене і, зібравши всю свою мужність, зненацька вигукнув:

— О Неллі, скажи, що я слухняний, правда? Я більше не буду бешкетувати!

— Оце саме вчасно, Гіткліфе! — відказала я. — Ти вже встиг засмутити Катрину: смію думати, вона навіть жалкує, що повернулася додому! Виглядає так, ніби ти їй просто заздриш, бо вона заслуговує на більшу увагу, ніж ти.

Йому не вкладалося до голови, як можна було заздрити Катрині, але те, що він її засмутив, хлопець зрозумів добре.

— Вона справді казала, що засмучена? — занепокоєно перепитав хлопчина.

— Вона заплакала, коли зачула мої слова про те, що вранці ти знову кудись подався.

— От що, — відказав він, — минулої ночі плакав я, і я маю на це набагато більше підстав, ніж вона.

— О так, у тебе були причини — ти ж пішов спати зі спокійною совістю і порожнім шлунком, — почув він від мене у відповідь. — Адже гордовиті люди живуть лише власними бідами. Але якщо тобі соромно за свою поведінку, ти маєш попросити в Кеті вибачення, тільки-но вона прийде. Ні, ти У краще просто зараз піди нагору, поцілуй її на знак примирення і скажи… Та ти й сам знаєш, що сказати, — головне, аби це було від щирого серця. Не думай, що вона стала тобі чужою, якщо вдягла пишне плаття. А тепер, хоч мені й уже треба йти готувати обід, я викраю часинку і приведу тебе у пристойний вигляд, так що Едгар Лінтон видаватиметься поруч із тобою безкровною лялькою. Та він такий і є. Хоча ти й молодший за віком, проте, заприсягнуся, вищий і вдвічі ширший за нього в плечах — ти можеш звалити його з ніг одним ударом! Як сам вважаєш, хіба б не зміг би?

На мить хлопцеве обличчя проясніло, та потім він знову похнюпився і зітхнув:

— Але ж, Неллі, нехай я хоч двадцять разів звалю його з ніг — це не зробить його в очах інших гіршим, а мене кращим. Якби ж я тільки мав таке світле волосся й гладеньку шкіру, і так само гарно вдягався й поводився, і міг бути таким же багатим, як він!

– І за найменшої нагоди бігав би плакатись до мамці, і тремтів, коли якийсь там сільський хлопчисько покаже тобі кулака, і сидів би цілий день удома, бо надворі дощ, — додала я. — Гіткліфе, звідки така слабкодухість? Підійди-но до дзеркала — я покажу, чого тобі справді варто бажати. Бачиш ці дві риски, що пролягли в тебе між бровами? І ці густі брови, що замість того, щоб пустотливо здійматись догори, повзуть униз? І двійко бісиків, які так глибоко зачаїлися у твоїх очах, що ніколи й на світ не показуються, а лише інколи виграють у темряві, мов ті дияволові діти? То прагни й привчися до того, щоб нахмарене чоло розгладжувалося саме собою, а очі широко й по-дружньому дивилися на світ, й заміни своїх бісиків на довірливих невинних янголят, які вбачають у кожному добро, а не лихі помисли. Не дай собі перетворитися на зацькованого приблудного пса, який знає, що заслужив на покарання, та все одно ненавидить весь світ так само, як і свого кривдника.

— Тобто мені треба прагнути до таких великих блакитних очей, як у Едгара Лінтона, і навіть до такого чола, як у нього, — З констатував він. — Я буду — проте це мені не допоможе.

— Добре серце зробить добрим і вираз твого обличчя, мій хлопчику, — вела я далі. — Лихі думки спотворюють і найвродливіше личко. А тепер, коли ми вмилися, та причесалися, та пожвавішали, — скажи, хіба не бачиш, що ти доволі симпатичний? Я особисто в цьому впевнена. Ти міг би зіграти роль головного персонажа із тієї казки, де свинопас виявляється перевдягненим принцом. Хто знає — може, твій батько був китайський імператор, а мати — індійська цариця, і кожен із них міг би купити Буремний Перевал вкупі з Трашкрос-Грейнджем за свій тижневий дохід? А тебе викрали злі моряки й доправили до Англії. Якби я була на твоєму місці, я б великі надії покладала на своє походження; думка про те, хто я є насправді, надавала б мені сили з гідністю зносити знущання якогось там фермера!

Отак я гомоніла, і Гіткліф поступово перетворювався з наїжаченого відлюдька на доволі милого хлопця. Коли ж раптом знадвору почувся гуркіт, перервавши наші розмови. Він підбіг до вікон, а я до дверей — саме вчасно, щоб побачити двох Лінтонів, що виходили з сімейного екіпажа, вкутані ледве не по очі, в той час як Ерншо злазили з коней: взимку вони зазвичай їздили до церкви верхи. Катрина взяла своїх однолітків за руки, повела в дім і всадовила біля вогню, так що їхні бліді личка швидко налилися рум'янцем.

Я підганяла Гіткліфа, аби не барився і одразу виявив свою приязність, і він охоче підкорився. Та от невдача — коли він відчиняв двері з боку кухні, Гіндлі Ерншо шарпнув їх з іншого. Вони зіштовхнулися, і хазяїн, роздратований його охайним зовнішнім виглядом і життєрадісним виразом обличчя чи, може, прагнучи дотримати обіцянки, даної місіс Лінтон, — із несподіваною люттю заштовхнув його назад і зло кинув Джозефу:

— Не пускай хлопця до кімнати — хай сидить на горищі, поки ми не пообідаємо. А то почне вмочати пальці у крем і цупити фрукти, якщо залишити його самого за столом хоч на хвилину.

— Ні, сер, — не втрималася я, — хто завгодно, але тільки не він. Та, сподіваюся, йому, як і нам, дістанеться щось смачненьке.

— Йому дістанеться він мене на горіхи, якщо побачу його внизу до настання ночі! — гаркнув Гіндлі Ерншо. — Геть звідси, приблудо! Що-о? Ти ще й фасонити надумав? Зажди-но, я вхоплюся за ці шикарні пасма — побачимо, чи не розтягну я їх ще трохи?

— Вони вже й так довгі,— відзначив малий Едгар Лінтон, зазираючи крізь шпарину у дверях. — І як йому не болить від них голова! Адже його волосся схоже на кінську гриву, що спадає просто на очі!

Він докинув це, не маючи на меті когось образити; проте запальна Гіткліфова вдача виявилася неготовою протистояти такій зухвалості, та ще й із боку потенційного ворога. Він вхопив тарелю з гарячим яблучним пюре (перше, що трапило під руку) й вихлюпнув весь її вміст просто в лице намовникові. Той, у свою чергу, підняв такий ґвалт, що прибігли Ізабелла й Катрина. Містер Ерншо сіпонув винуватця й потяг його до комори, де, очевидячки, вдався до суворих заходів, аби вгамувати вируючі почуття свого утриманця, бо повернувся назад розпашілим і засапаним. Я взяла кухонного рушника й затято обтерла Едгарові губи та ніс, визнавши, що малий отримав по заслузі за те, що пхає носа куди не слід. Його сестричка почала проситися додому, а Кеті просто прикипіла до одного місця, розгублена і червона від побаченого.

— Не варто було тобі говорити до нього! — закинула вона Лінтонові. — Він був не в гуморі, а тут ще й ви зіпсували собі свято. Його відшмагають, а я ненавиджу, коли його б'ють! Те пер не зможу з'їсти свій обід. І навіщо ти забалакав до нього, Едгаре?

— Я не балакав із ним, — схлипнув хлопчак, ухиляючись від моїх рук і витираючи обличчя своєю батистовою хустинкою. — Я пообіцяв мамі, що не скажу йому ані слова — і таки не сказав!

— Та досить уже вам плакатись, — із презирством відрізала Кеті,— ніхто не збирався вас убивати. Хоч теперечки не здіймайте галасу — йде мій брат! Тихо, Ізабелло! Чи хтось тебе займав, що ти репетуєш?

— Ну, діти, до столу! — проголосив Гіндлі Ерншо, ввалившись до кімнати. — Ота тварюка змусила мене добряче попотіти. Наступного разу, Едгаре, вершіть правосуддя самі — це підвищить вам апетит!

Та все пішло на лад, коли всі вздріли заставлений наїдками стіл, від якого так апетитно пахло. Після виснажливої подорожі гості зголодніли і швидко відійшли від нещодавньої пригоди, адже справжньої шкоди їм ніхто не заподіяв. Містер Ерншо щедрою рукою наклав усім повні тарілки, а господиня розважала товариство жвавою розмовою. Я пильнувала за її спиною, чи нікому нічого не треба; було боляче дивитися, як Катрина з байдужим виглядом взялася до гусячого крильця — в її очах не зблиснуло ні сльозинки. «Бездушна дитина, — вирішила я собі. — Як легко вона забуває про кривду, завдану вірному другові! Я й подумати не могла, що вона така черства». Та піднісши шматок до рота, вона знову опустила його на тарілку; її щоки спалахнули, й по них покотилися сльози. Вона зумисне впустила виделку на підлогу та поспішно схилилася долі, щоб приховати свої розбурхані почуття. Тепер я вже більше не вважала її бездушною. Я збагнула, як вона каралася того дня, втомившись чекати миті, коли нарешті залишиться на самоті чи зможе провідати Гіткліфа, якогохазяїн зачинив у кімнаті,— як я зрозуміла, вона намагаласявласноруч віднести йому щось попоїсти. Вечері були танці. Кеті просилася, щоб Гіткліфа звільнили з-під арешту, бо Ізабеллі не вистачило партнера, але все марно — роль кавалера дісталася мені. У запалі танцю ми остаточно струсили з себе рештки прикрих вражень, а з прибуттям гімертонського музичного ансамблю взагалі забули про всі неприємності. Адже вони грали на п'ятнадцяти музичних інструментах: трубі, тромбоні, кларнетах, фаготах, французьких ріжках, віолончелі — і це не рахуючи співаків! Вони ходили по домівках усіх поважних родин, і кожного Різдва поверталися додому не з порожніми руками; ми уважили можливість їх послухати за чудову забавку. Потому як звичні різдвяні гімни були проспівані, вони перейшли до веселеньких мотивів. Місіс Ерншо любила музику, і грали вони доволі довго.

13
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело