Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян - Страница 16

• Предыдущая
• 16/54
• Следующая

— Ти гарна дівчина, товаришу єфрейторе,— порушила мовчанку полковник Клебб. — Ану, пройдися кімнатою отуди й назад.

Що могли означати ці медові слова? Відчуваючи на шиї туго напнутий ретязь страху перед цією жорстокою жінкою, Тетяна покірно зробила те, що їй наказали.

— Скинь кітель. Поклади його на стілець. Підніми руки над головою. Вище! Ще вище! Тепер нахились і торкнися черевиків. Випростайсь. Добре. Сідай. — Жінка розмовляла, як лікар. Вона показала на стілець навпроти себе, опустивши свої широко розплющені допитливі очі на папку, що лежала на столі.

Це моя записка, подумала Тетяна. ОЙ, як цікаво було б зазирнути до паперу, що визначає все твоє життя! А яка товста папка! Дюймів два завтовшки. Що там написано на всіх отих сторінках? Вона дивилася на розгорнену папку зачарованими очима.

Полковник Клебб переглянула останні сторінки і згорнула папку. Обкладинка була оранжевого кольору з чорною смугою по діагоналі. Що означали ці кольори?

Жінка звела на неї важкий погляд, і Тетяна якось спромоглася хоробро зиркнути їй у відповідь.

— Товаришу єфрейторе,— це був голос влади, голос старшого офіцера,— про вашу роботу подано добрі рапорти. Відмінні характеристики і з приводу виконання службових обов'язків та щодо спортивних справ. Держава вами задоволена, Романова.

Тетяна не могла цьому повірити. Спершу вона ледь не знепритомніла, потім уся зашарілась і зрештою зблідла. Поклавши руки на край столу, Тетяна, затинаючись, пробелькотала кволим голосом:

— Д... дякую, товаришу п...полковнику!

— Завдяки вашій відмінній службі вас вибрали виконувати дуже важливе завдання. Це — велика честь! Вам зрозуміло?

Хай там що далі станеться, а це краще, ніж те, що б могло бути.

— Так точно, товаришу полковнику!

— Завдання покладає на вас велику відповідальність. Воно дасть вам змогу одержати вище звання. Вітаю вас із підвищенням, товаришу єфрейторе! Виконавши завдання, ви станете капітаном державної безпеки.

Для дівчини двадцяти чотирьох років це була нечувана кар'єра! Але тут відчувалася небезпека; її викликав у Тетяни той страх, що прокидається в тварини, коли вона бачить за шматком м'яса сталеві щелепи капкана.

— Це — велика честь, товаришу полковнику!—Хрипкий голос погано приховував її збентеженість.

Роза Клебб мимоволі рохкнула: для неї не був таємницею внутрішній стан дівчини ще від тієї миті, коли вона одержала розпорядження прибути на восьмий поверх. Ефект несподівано теплого прийому, шок, а потім — полегкість після того, як вона почула добрі новини. Загалом це було вродливе, простодушно-невинне дівча. Саме те, чого вимагала конспирация. Тепер можна трохи й розслабитись.

— Люба моя,— лагідно мовила Клебб,— це ж просто недбальство з мого боку! Таке підвищення слід відзначати склянкою вина. Ви не повинні думати, що ми, старші офіцери, позбавлені людяності. Ми вип'ємо разом. Це гарна нагода відкоркувати пляшку французького шампанського.

Роза Клебб підійшла до буфета, куди ад'ютант ще раніше поклав її замовлення.

— Покуштуйте-но оцих шоколадних цукерок, поки я відкорковуватиму пляшку. Це справа нелегка! Для такої роботи нам, жінкам, справді потрібні чоловіки. Хіба не так?

Коробка мала зовні привабливий вигляд, та коли її поставили на стіл, усередині почувся жахливий стук чогось твердого.

— Швейцарський шоколад — найкращий. Круглі цукерки — з м'якою начинкою, квадратні — без начинки.

У відповідь Тетяна щось вдячно промуркотіла. Вона вибрала круглу цукерку — певне, таку легше проковтнути. В роті у неї було сухо від страху перед тією миттю, коли вона нарешті побачить пастку й відчує на шиї зашморг. Це має бути щось жахливе, якщо його треба приховувати під усім оцим лицедійством. Шматочок шоколаду зрадницьки застряг у неї в горлі, і їй милостиво подали келих шампанського. Роза Клебб, високо піднявши келиха, нахилилася над Тетяною.

— За ваше здоровье, товаришу Тетяно! Прийміть мої найтепліші вітання. Тетяна пристебнула до свого обличчя жахливу посмішку. Піднявши й собі келиха, вона легенько вклонилася.

— За ваше здоровье. товаришу полковнику!

Дівчина випила шампанське одним духом, що в Росії звичайна річ, і поставила келиха перед собою. Роза Клебб умить наповнила його знову, розливши при цьому трохи на стіл.

— А тепер — за успіхи вашої нової служби, товаришко! — урочисто проголосила Клебб, і солодка усмішка розпливлася в неї на обличчі. Вона чекала реакції своєї гості. — За СМЕРШ!

Тетяна одерев'яніло зіп'ялася на ноги й схопила повний келих.

— За СМЕРШ! — ледве промовили її вуста.

Вона похлинулася вином і через це здолала келиха за два рази. На стілець Тетяна опускалася важко. На роздуми Клебб не залишила їй жодної хвилини. Вона всілася навпроти й поклала руки долонями на стіл.

— А тепер, товаришко, до справи! — знову владно промовила Клебб. — Вам доведеться чимало попрацювати. — Полковник нахилилася вперед, до самого вуха Тетяни. — Вам коли-небудь хотілося пожити за кордоном, товаришко? У зарубіжній країні.

Шампанське робило своє діло. Мабуть, найгірше ще чекає її попереду, і хай воно приходить, не забарившись.

— Ні, товаришу полковнику. Я щаслива і в Москві.

— Ви собі не уявляєте, що це таке — жити на Заході! Прекрасний одяг, джаз, модерні речі.

— Ні, товаришу полковнику. — Тетяна говорила правду: вона не тільки не уявляла собі цього, а й ніколи про таке не думала.

— А якщо цього вимагатиме держава?

— Я підкорюся.

— З доброю охотою?

Тетяна ледь помітно знизала плечима.

— Треба робити те, що наказують.

Старша жінка зробила паузу. Наступне запитання було пов'язане з дівочою конспирацией.

— Ви незаймана, товаришко? О Боже, подумала Тетяна.

— Ні, товаришу полковнику.

Вологі вуста виблискували, як два люстерка.

— Скільки чоловіків?

Тетяна так зашарілася, ніби всередині в неї все палало. Російські дівчата загалом стримані й невибагливі до сексу. Сексуальний клімат у Росії нагадує середину Вікторіанської доби. їй було прикро чути ці вже самі собою обурливі запитання ще й тому, що ставилися вони холодним інквізиторським тоном державної особи, якої досі на її життєвому шляху не траплялося. Тетяна набралася духу й подивилася просто в жовті очі.

— Скажіть, будь ласка, товаришу полковнику, яка мета цих інтимних запитань?

Роза Клебб випросталась, її голос просвистів, як батіг:

— Схаменіться, товаришко! Вас викликали не для того, щоб ви ставили запитання! Ви забуваєте, з ким розмовляєте. Відповідайте! Тетяна відступила:

— Троє чоловіків, товаришу полковнику.

— Коли? В якому віці? — Важкі жовті очі уп'ялися у блакитні очі дівчини. Тетяна ледве стримувала себе, щоб не розридатись.

— У школі. Мені було сімнадцять. Тоді в Інституті іноземних мов. Мені було двадцять два. Потім торік. Мені було двадцять три. Це був друг, якого я зустріла на ковзанці.

— Будь ласка, їхні прізвища, товаришу. — Роза Клебб узяла олівця й присунула до себе записника.

Тетяна затулила руками обличчя й таки розридалась.

— Ні! — вихоплювалося в неї поміж приступами схлипування. — Ні! Ніколи! Хоч би що зі мною робіть! Ви не маєте права!

— Припиніть істерику! — Голос Клебб перейшов на сичання. — Я можу дістати від вас за п'ять хвилин ці імена чи те, про що мені захочеться дізнатись, або й узагалі все що завгодно! Ви ведете небезпечну гру, товаришко. Моє терпіння не вічне. — Клебб зробила паузу: вона заговорила надто суворо. — Зараз ми зробимо перерву. Ці прізвища ви назвете мені завтра. Ми не заподіємо тим чоловікам ніякої шкоди, їм поставлять одне чи два запитання про вас — прості технічні запитання, і все. А тепер сідайте і витріть сльози. Ми більше не робитимемо дурниць.

Роза Клебб підвелась, обійшла стіл і зупинилася над Тетяною. Голос її тепер був лагідний, улесливий.

— Заспокойся, люба моя, заспокойся. Ти повинна мені довіряти. Я надійно зберігатиму твої маленькі таємниці. Ось випий трохи шампанського і забудь про ці дрібні прикрощі. Ми повинні бути друзями. Нам треба працювати разом. Ти повинна навчитися, моя люба Тетяно, ставитись до мене, як до рідної матері. Ось на, випий. До дна.

• Предыдущая
• 16/54
• Следующая