Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян - Страница 18

• Предыдущая
• 18/54
• Следующая

— Дуже симпатично,— затинаючись, промимрила Тетяна.

— Правда? — манірно протягла жінка. Потім підійшла до широкої канапи в кутку, накритої кричущим зразком селянського килимарства; під стіною лежали брудні атласові диванні подушки пастельних кольорів. З радісним вигуком Роза Клебб упала на канапу й застигла в карикатурній подобі пози мадам Рекам'є. Тоді спроквола потяглася до розетки й ввімкнула настільну лампу з рожевим абажуром, підставка до якої була зроблена у формі оголеної жінки — імітація під скло а-ля Лалік. Долонею Клебб поплескала по канапі поруч із собою:

— Вимикай верхнє світло, люба моя. Вимикач біля дверей. Приходь і сідай коло мене. Ми повинні пізнати одна одну трохи ближче.

Тетяна підійшла до дверей. Вимкнула світло. Потім рішуче схопила дверну ручку, повернула її, відчинила двері й спокійно ступила в коридор. І тут її нерви не витримали — вона щосили грюкнула дверима і, не озираючись, затуливши руками вуха, побігла коридором, щоб не почути крику переслідувачки. Та крик і не пролунав.

Був ранок наступного дня.

Полковник Клебб сиділа за своїм столом у просторому кабінеті в підвалах СМЕРШу, що був її штаб-квартирою. А втім, це був не кабінет, а просто приміщення для роботи. Одну стіну повністю закривала карта Західної півкулі, а другу, протилежну,— Східної. Під лівою рукою періодично видавав сигнал апарат «Телекриптон», дублюючи іншу машину в шифрувальному відділі, що розмістився під високими радіощоглами на даху будинку. Час від часу полковник Клебб відривала стрічку і прочитувала її за допомогою коду. Власне, це була формальність. У разі важливих подій її поінформують телефоном. Кожний агент СМЕРШу в усьому світі перебував під контролем цієї кімнати — контролем пильним, залізним.

Важке обличчя Клебб мало похмурий і неуважливий вигляд, куряча шкіра під очима висіла, мов торбина з непотребом, а білки очей були помережані червоними прожилками.

Тихо промуркотів один із трьох телефонів. Клебб підняла трубку.

— Пришліть його до мене.

Вона обернулася до Кронстіна, який замислено колупався в зубах розігнутою скріпкою для паперів. Він сидів у кріслі під лівою стіною, якраз під носаком Африки.

— Це Гранітський.

Кронстін повільно повернув голову.

Ред Грант увійшов і тихо причинив за собою двері. Він ступив до столу й зупинився, покірно, навіть якось спрагло вдивляючись в очі начальниці. Кронстін подумав, що він має вигляд могутнього англійського дога, який чекає, щоб його нагодували.

Роза Клебб холодно розглядала його.

— Ви у формі й готові працювати?

— Так точно, товаришу полковнику!

— Що ж, подивимось. Роздягніться.

Анітрохи не здивувавшись, Грант скинув піджак і, роззирнувшись, нарешті кинув його на підлогу. Якось машинально він скинув і решту одягу, роззувся. Велике червоно-коричневе тіло із золотистим волоссям аж сяяло в одноманітно темній кімнаті. Грант стояв розслаблений, руки вільно звисали, одне коліно було трохи нахилене вперед, наче він позував у художньому класі.

Клебб підвелася і вийшла з-за столу. Вона прискіпливо оглядала тіло, тицяючи пальцем там, мацаючи м'язи тут, ніби купувала коня. Оглядаючи Гранта далі, вона обійшла його ззаду. Кронстін побачив, як вона дістає з кишені свого кітеля якусь металеву річ і примощує її собі в руку. Жінка впритул підступила до того місця, де у людей шлунок. Тримаючи праву руку за спиною, вона втупилася Грантові в очі. І раптом блискавично, вкладаючи в удар усю свою силу, зацідила правим кулаком з важким бронзовим кастетом у сонячне сплетіння чоловіка перед собою.

Гуп!

Від несподіванки й болю Грант аж пирхнув. Його коліна трохи зігнулися, але враз випростались. На мить очі в нього заплющились, як в агонії, потім розплющилися і з лютим червонястим блиском утупилися вниз у холодні, жовті допитливі очі за квадратними скельцями окулярів. Крім багрового спалаху на шкірі трохи нижче грудної кістки, на тілі в Гранта не з'явилося жодної ознаки слабкості чи навіть наслідків удару, що будь-якого нормального чоловіка поклав би на землю, і він ще довго корчився б від болю.

Роза Клебб злостиво посміхнулася. Вона сховала назад до кишені кастета, повернулася до столу й сіла, поглянувши якось аж гордо на Кронстіна.

— Що ж, він нам підходить. Кронстін гмукнув.

Оголений чоловік вишкірив зуби в лукавій, задоволеній усмішці. Тепер він міг дозволити собі потерти забите місце. Уважно спостерігаючи за ним, Роза Клебб заявила офіційним тоном:

— Для вас є робота, товаришу Гранітський. Важливе завдання. Важливіше за будь-яке інше у вашій біографії. Виконавши його, ви дістанете нагороду (очі в Гранта заблищали), бо воно складне й небезпечне. Ви поїдете в зарубіжну країну, сам. Вам ясно?

— Так точно, товаришу полковнику! — Грант був збуджений. Він відчував шанс зробити великий крок уперед. Яка буде нагорода? Орден Леніна? Він уважно слухав далі.

— Об'єкт — англійський шпигун. Ви хотіли б убити англійського шпигуна?

— Так точно, дуже хотів би, товаришу полковнику! — Ентузіазм у Гранта був непідробний: він завжди мріяв убити англійця. З тими вилупками у нього свої порахунки.

— Попереду у вас багато тижнів посилених тренувань та іншої підготовки. Ви працюватимете під виглядом англійського агента. Ваші звички й зовнішність для цього трохи грубуваті, тож доведеться опановувати манери... — В її голосі прозвучало кепкування. — Джентльменські манери. Вас передадуть до рук одного англійця, колишнього працівника з Форін оффіс у Лондоні. Його завдання полягатиме в тому, щоб надати вам бодай якоїсь подоби англійського шпигуна. Вони беруть на службу людей різних. Це буде неважко, але доведеться опанувати багато речей. Хоча операція відбудеться наприкінці серпня, починати підготовку треба вже тепер. Попереду багато роботи. Одягніться і повертайтеся до мого ад'ютанта. Зрозуміло?

— Так точно, товаришу полковнику! — Грант навчився не ставити запитань. Він жужмом зібрав свій одяг і, байдужий до жіночих очей, почав застібати на ходу штани. Вже біля дверей обернувся. — Дякую вам, товаришу полковнику!

Роза Клебб саме занотовувала свої враження від розмови і не тільки не відповіла, а навіть не кинула на нього погляду. Грант вийшов, тихо причинивши за собою двері.

Жінка пожбурила ручку й відкинулася в кріслі.

— Ну ось, товаришу Кронстін. Чи треба нам щось обговорити перед тим, як запускати машину на повний хід? Хочу зауважити, що Президія схвалила вибір цілі й затвердила ордер на страту. Я доповіла основні моменти вашого плану генералові Грубозабойщикову. Він з ним погодився. Детальну розробку покладено повністю на мене. Планування спільне. Кадри для проведення операції підібрано, і вони готові до роботи. Може, у вас в останню мить з'явилися нові думки, товаришу?

Кронстін подивився на стелю, схрестивши перед собою кінчики пальців. Він був байдужий до цього поблажливого жіночого голосу. Пульс у нього на скронях напружено бився.

— Цей чоловік, Гранітський,— він надійний? Йому можна довірити роботу в зарубіжній країні? Він не втече?

— Його перевіряли майже десять років. У нього було багато можливостей утекти. За ознаками «сверблячки ніг» стежили особливо пильно, але навіть натяку на підозру не виявили. Чоловік цей перебуває в стані наркомана: він не відмовиться від Радянського Союзу, як наркоман від джерела кокаїну. Це мій найкращий кат. Кращого просто немає на світі.

— А ця дівчина, Романова? Вона відповідає вимогам?

— Вона дуже гарна,— заздрісне промовила жінка. — Романова служитиме нашій меті. Вона вже не дівчина, проте вибаглива й сексуально непробуджена. Її підготують належним чином. У неї досконала англійська мова. Я познайомила її з завданням та об'єктом. Вона готова до співробітництва. Якщо тільки з'являться ознаки її вагань, у мене є адреси певних родичів, декотрі з них мають і дітей. Я матиму також прізвища її колишніх коханців. Якщо виникне потреба, їй розтлумачать, що ці люди будуть заложниками, поки вона виконуватиме завдання. Щоб тримати її в руках, вистачить і одного натяку.

• Предыдущая
• 18/54
• Следующая