І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 23

• Предыдущая
• 23/129
• Следующая

Незнайомець швидким поглядом окинув кімнату, якусь мить затримав його на ремені з кобурою пістолета, що висів на бильці ліжка, потім з голови до ніг оглянув постать Гольдрінга.

«Хто він?» — промайнуло в голові у Генріха, і він стиснув у кишені ручку маузера.

— Бон суар, месьє! — м'яким баритоном промовив незнайомий.

— Бон суар! — холодно відповів Генріх.

— Парле ву франсе? — запитав незнайомий.

— Я розмовляю лише німецькою мовою!

— Можна й німецькою, — погодився гість і, знявши капелюха, поклав його на столик біля дверей.

— Ви барон фон Гольдрінг, лейтенант?

— Коли ви зайшли до мене, то, очевидно, знаєте, хто я, хоч я про вас не маю жодного уявлення. Чи не вважаєте ви, що вам слід назвати себе?

— Я зараз все поясню. Дозвольте сісти? — запитав незнайомий і, не дочекавшись запрошення, сів на стілець біля стола.

Генріх сів навпроти, поклавши перед собою пачку сигарет.

— У нас буде розмова, як кажуть німці, між чотирьох очей, — почав несподіваний гість, — ви згодні?

— Я вас слухаю! — кинув Генріх і повільно засунув руку в праву кишеню штанів.

Незнайомий настороженим поглядом простежив за рухом свого візаві. Генріх, не поспішаючи, витяг запальничку, припалив сигарету і поклав запальничку назад у кишеню. Незнайомець відкинувся на спинку стільця і зручно витягнув ноги.

— Я хотів би зробити коротенький вступ до нашої розмови, — почав він. — Ви, звісно, здивовані, що я, зовсім не знайома вам людина, будемо відверті, досить безцеремонно вдерся до вас у номер і збираюся говорити, очевидно, про справу дуже важливу, інакше я б не дозволив собі так порушити етикет. Так, ви мене ніколи не бачили. Зате я вас бачив і знаю дуже добре. Я і мої друзі, бароне, давно слідкуємо за вами, намагаючись встановити з вами контакт. Досі ми не могли створити такої обстановки, яка б дала нам змогу спокійно поговорити. Ваша подорож — дуже зручна для нас нагода… Ми знаємо, що ви майже все своє свідоме життя прожили в Росії. Відомо нам, і яку роботу ви там виконували. Але це нас зараз мало цікавить. І ось чому. Ми певні, що тривале перебування в тому чи тому середовищі не може не накласти свого відбитку на людину, яка так чи так потрапила в це середовище. Тому ми й гадаємо, що життя в Радянській Росії мусило якось позначитися на ваших поглядах, психіці, хай навіть підсвідомо. Восени ви під прізвищем Комарова перейшли на сторону німців. Зважте, що і це нам відомо. Але, знов-таки, ми не надаємо цьому великого значення. Це було патріотичне поривання юнака, не позбавлене, якщо хочете, романтичного забарвлення. Перше зіткнення з суворою дійсністю, напевно, вас розчарувало, бо по психіці, повторюю, ви швидше росіянин, ніж німець, бо в Росії ви прожили все своє життя, а в Німеччині лише кілька місяців.

Незнайомий на хвилину спинився, чекаючи якоїсь репліки від Генріха, але той кинув лише одне коротеньке слово:

— Продовжуйте.

Генріх уважно стежив за кожним рухом незнайомого.

— Досі я говорив лише про ваше минуле. А тепер поговоримо про майбутнє. Ви даремно перейшли до німців, бароне, бо не зважили на потенціальні можливості супротивного табору в цій війні. Кожна розсудлива людина повинна прийти до висновку, що Німеччина вже вичерпала себе і не зможе перемогти таких колосів, як Радянський Союз, Сполучені Штати і Англія. Це вже зрозуміли всі поневолені фашистами народи, які почали і посилюють партизанську боротьбу. Англо-американці ось-ось висадять свої війська на французькому березі Ла-Маншу. Все це факти, з якими ви не можете не погодитись. І кожна розсудлива людина, яка носить зараз німецький мундир, повинна подумати про своє майбутнє. Ви людина молода, багата, у вас все життя попереду. Але в разі поразки Німеччини, а така поразка неминуча, вам доведеться відповідати по суті за чужі гріхи. Чим ви тоді виправдаєте вашу участь у цій розбійницькій війні? Нічим! Ми вирішили дати вам таку можливість виправдатись.

Генріх сидів з закам'янілим обличчям, не перериваючи незнайомця. Що ж, хай веде свою гру! Обставини покажуть, як себе поводити!

— Вам, з нашого погляду, потрібно було б мати документи і свідків, які б підтвердили, що ви, хоч і були в німецькій армії, але допомагали французьким патріотам. Ви розумієте, яке б це мало значення?

Примруживши очі, Генріх дивився повз незнайомого, ніби роздумуючи над його словами. Заохочений мовчанкою свого слухача, той продовжував:

— Ви мене слухаєте уважно, і це вже хороша ознака. Тепер я можу назвати й себе. Я керівник однієї з секцій французького руху Опору, комуніст П'єр Кеспі. Ясна річ, що ми не тільки користуватимемось вашими послугами, а й матеріально допомагатимемо вам, залежно від значення матеріалів, які ви нам будете передавати…

Для Генріха тепер було цілком зрозуміло в чому річ.

— Чого ви від мене хочете? — запитав Генріх і сам здивувався, як спокійно прозвучав його голос.

— Оце практичне питання! — зрадів той, хто назвав себе П'єром Кеспі. — Я буду лаконічним: час від часу ви повинні давати нам відомості, які нас цікавитимуть. Як працівникові штабу дивізії вам це буде легко робити. Ціну за кожне повідомлення або документ ви визначатимете самі. Для початку ви мусите дати мені той пакет, який везете з собою. За годину я поверну його вам точнісінько таким, як і візьму, і жодна людина не дізнається, що його було розпечатано.

Генріх мовчав, спокійно дивлячись просто в очі співрозмовника, хоч мозок його в цей час гарячково працював. А, він знає і про цей пакет! Отже, відрядження до Ліона було своєрідним випробуванням? І все? Вони хотіли перевірити його відданість фатерландові? Що ж, він доведе її їм!

Повільно розім'явши сигарету, Генріх опустив руку в кишеню. Гестапівець і собі взяв сигарету. Він крутив її в пальцях, чекаючи, поки Гольдрінг витягне запальничку. Але коли гість, взявши сигарету в зуби, подався вперед, щоб припалити, замість запальнички, він побачив перед собою дуло пістолета.

Все дальше сталося протягом буквально якоїсь секунди: гестапівець ногою щосили штовхнув стіл і, скориставшись з того, що Гольдрінг, похитнувшись, на якусь мить опустив пістолет, вискочив з номера. Коли Генріх вибіг за двері, провокатор уже мчав коридором.

Один за одним пролунало два постріли, почувся несамовитий зойк і майже одночасно звук падіння важкого тіла.

Генріх озирнувся. В коридорі нікого не було. Але знизу почулися кроки, а за мить з'явився офіцер у формі СД, фельдфебель і двоє солдатів.

«Приготувалися!» — промайнуло в голові Генріха.

— Не стріляйте, ми — патруль! — вигукнув офіцер здаля.

— Покажіть документи! — голос Генріха звучав рішуче. Гестапівець витяг документи і показав їх Гольдрінгу. Солдати кинулися до тіла, що непорушно лежало на підлозі.

— Що тут сталося? — запитав офіцер.

— До готелю пробрався французький партизан і одержав по заслугах, — з люттю сказав Генріх, ховаючи зброю.

У себе в номері барон фон Гольдрінг точно передав офіцерові СД суть того, що говорив невідомий. Фельдфебель записав його свідчення і попросив Генріха розписатися.

— Ви на ніч добре замкніть двері! — порадив офіцер, прощаючись.

— А вам слід звернути увагу на охорону готелю. Неподобство! Французькі партизани заходять до привокзального готелю, як до себе додому! — сердито кинув Генріх, хоч самому хотілося зареготати.

Генерал Еверс вже збирався йти до казино обідати, коли Лютц сповістив:

— Гер Міллер просить прийняти його.

— Чого він унадився? — незадоволено запитав Еверс. — Знову щось вигадав? Може, й мене збирається перевіряти?

— Мабуть, скоріше мене.

— Просіть.

— Ви знову з якимись неприємностями, гер Міллер? — запитав Еверс.

— Навпаки, цього разу я приніс вам приємну звістку, гер генерал, — відповів Міллер, сідаючи.

Всупереч його заяві про те, що звістка приємна, обличчя майора мало досить кислий вигляд.

• Предыдущая
• 23/129
• Следующая