І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 69

• Предыдущая
• 69/129
• Следующая

— Я взагалі вперше чую, що у неї є якийсь наречений. Так он чим пояснюється її неприступність! Ні, це просто комічно, що моїм суперником може бути якийсь слюсар! Барон і слюсар! Знаєте що, Заугель, зробіть мені приємність, дозвольте порозмовляти з цим макі!

— Це дуже легко зробити, але не сьогодні: він погодився давати мені деяку інформацію, і вчора я відпустив його. Тільки він з'явиться — спеціально викликати його мені не хочеться, щоб не привернути уваги! — я зараз же повідомлю вас.

— Прикинутися такою наївною, скромною… Ніколи не думав, що жінка може так мене ошукати!

— А що коли мадемуазель використала знайомство з вами, щоб здобувати для макі якісь відомості?

— Тоді їй не дуже пощастило! У мене правило — з жінками про справи, навіть серйозні речі, не говорити.

— Ну, іноді можна випадково обмовитися словом…

— Ви маєте рацію, чорт забери! Ні, тільки подумати: макі хочуть використати у своїх цілях сина генерал-майора Бертгольда! Парадокс, справжній парадокс!

— Я хочу попередити вас, бароне: все, що я сказав, поки наша з вами таємниця. Навіть гер Міллер не знає про мої підозри. Ми з вами самі перевіримо, мають вони якусь підставу чи ні.

— Я допоможу вам, гер Заугель!

— Це дуже легко зробити: завтра я вам дам один документ, ніби секретного характеру, ви лишіть його у себе в номері і пошліть кудись свого денщика, щоб мадемуазель не знала. Решту я беру на себе. Згодні?

— Я вважаю справою своєї честі допомогти вам у цьому. І сподіваюсь, що зможу у найближчий час віддячити вам за ту послугу, яку ви мені сьогодні зробили, відкривши очі на стан речей. Жених він їй чи не жених, мене дурили однаково! А я цього нікому не подарую!

Заходити до Лютца було пізно і, розпрощавшись з Заугелем, Генріх поспішив в готель. Дорогою він намагався не думати про ті неприємні речі, про які щойно дізнався. Треба було заспокоїтися, дати відпочити мозкові. І в голові, тільки він вийшов на вулицю, справді пояснішало. Свіже повітря, мов прохолодна купіль, змивало з тіла втому, і Генріх відчув себе зібраним, готовим до боротьби.

Так, боротися доведеться, це очевидно. І двобій з Заугелем у нього буде запеклий. Коли той уже схопився за ниточку, яка йде від клубка, то рано чи пізно, а ниточка приведе його до правди. Якщо її не перерубати відразу! Але як це зробити? Найперше знешкодити провокатора! Він може прискорити хід подій. Це особливо небезпечно тепер, коли Заугель уже натрапив на вірний слід: Франсуа — Моніка, Моніка — Франсуа. А від них до нього теж веде ниточка, і не сьогодні-завтра Заугель зможе намацати і її. Бо про те, що сталося на плато, коли Генріх відпустив двох партизанів, безумовно, знають не тільки мадам Тарваль і та стара селянка, а й дехто з макі, можливо, і той провокатор з електростанції. Якщо це так, то у Заугеля буде повна змога захопити ниточку далі: Гольдрінг — Моніка — Франсуа. Отже, будь-що і насамперед треба покінчити з провокатором!

Цієї ночі Генріх довго не спав, а ранком прийшов снідати значно раніше ніж звичайно. Але Моніка, мов на гріх, уже вийшла з дому в якихось господарських справах. Генріх зустрів її по дорозі вже біля самого штабу.

— Моніко, я мушу поговорити з вами у важливій справі. Дуже прошу, будьте сьогодні дома і нікуди не виходьте! Я постараюся повернутися додому якнайскоріше, але може статись, що генерал мене чомусь затримає. Однаково чекайте, поки я не прийду. Довго розмовляти на вулиці нам незручно з ряду причин, а тому ніяких пояснень я вам зараз дати не можу. Скажу лише одне — за вами встановлено нагляд.

Генріх, сміючись, потиснув дівчині руку і зник у дверях штабу. Моніка весело помахала йому вслід рукою. Нікому з перехожих, що спостерігали цю сцену, і на думку не спало, як тривожно калатали серця в цю мить у цього веселого офіцера і красивої усміхненої дівчини.

— Вам телеграма, гер обер-лейтенант! — сповістив черговий по штабу.

«Сьогодні о шістнадцятій двадцять буду в Шамбері. Зустрічайте. Бертіна».

«Якого диявола тобі тут потрібно!» — про себе вилаявся Генріх і ще раз перечитав телеграму, звірив дату — Бертіна телеграфувала сьогодні вранці, о шостій.

Генріх постукав до кабінету Еверса.

— Будуть якісь доручення, гер генерал?

— Сьогодні ні.

— Тоді дозвольте звернутися до вас з проханням!

— Радий буду його задовольнити.

— Я одержав щойно телеграму від племінниці Бертгольда, вона просить зустріти її о четвертій з хвилинами в Шамбері. Якщо ви дозволите…

Генерал глянув на годинника.

— Вам щастить, гер обер-лейтенант, як завжди: за тридцять хвилин заступник Міллера, гер Заугель, виїздить моєю машиною в супроводі охорони до Шамбері зустрічати пропагандиста від штаб-квартири. Ви можете поїхати з ним.

— Безмежно вам вдячний, гер генерал!

Заугель щиро зрадів, дізнавшись, що в нього буде такий супутник у поїздці, як Гольдрінг, і пообіцяв рівно за півгодини чекати з машиною біля готелю.

Не піднімаючись до себе в номер, Генріх розшукав Моніку.

Дівчина зустріла його стурбованим, запитливим поглядом.

— Обставини склалися так, що я зараз мушу їхати, за кілька хвилин за мною заїде заступник Міллера, Заугель, — сказав він поспішно. — Ось проти цього Заугеля я і хочу вас застерегти. Він сказав мені, що на електростанції, куди ви часто їздите, працює його агент, якого всі вважають за макі, і що цей агент має якісь підозри проти вас і Франсуа Флорентена. За розпорядженням Заугеля за вами встановлено пильний нагляд. Очевидно, і за Франсуа Флорентеном теж. Висновки зробіть ви самі. А тепер не треба, щоб Заугель мене бачив з вами, — я краще вийду і почекаю його біля входу в готель.

Зачувши, що до готелю під'їхала якась машина, Моніка швидко зникла в дверях буфетної, не встигши сказати навіть слова. Лише її вдячний погляд встиг спіймати Генріх.

— Кого це ви зустрічаєте з таким почтом? — запитав Генріх Заугеля, коли їхній «хорх» помчав по шосе слідом за автомашиною з п'ятьма автоматниками.

— Пфайфера! Самого Пфайфера, бароне!

Генріх знизав плечима, бо прізвище це не справило на нього найменшого враження.

— Як, ви не знаєте Пфайфера? — здивувався Заугель. — Та це ж один з найкращих ораторів Німеччини, один з найближчих помічників Геббельса!

Очевидно, Заугель мав рацію так говорити: принаймні в Шамбері їх повідомили, що виступи Пфайфера користуються виключним успіхом. Він, як виявилося, прибув ще вранці і вже встиг зробити доповідь перед офіцерами гарнізону і в двох підрозділах перед солдатами. Тема всіх виступів була одна — «Що сталося під Сталінградом».

У розшуках Пфайфера Генріх і Заугель побували на двох мітингах і вислухали дві промови сучасного Ціцерона. Пфайфер, присадкуватий чоловік з солідним черевцем, справді був непоганим оратором. Очевидно, пропагандист виступав на тему про Сталінград багато разів. Він сипав цифрами, фактами, іменами, назвами населених пунктів, не зазираючи ні в тези, ні в блокнот, яким вимахував, тримаючи то в лівій, то в правій руці. За Пфайфером виходило, що до поразки під Сталінградом спричинилося велике розтягнення лінії фронтів, утруднення з транспортом, і коли армія фюрера скоротить фронти, знову набереться сил, все піде гаразд і вже цього, 1943 року, вона помститься більшовикам за загиблих на берегах Волги.

Пфайфер говорив гаряче, навіть палко, голос у нього був дужий і добре натренований. Оратор то притишував його до шепотіння, чутного навіть у найвіддаленіших рядах, то підносив до лункого гуркоту, що розлягався над натовпом, як справжнє гуркотіння грому. Генріх спостерігав за обличчями слухачів і мусив констатувати — ораторське мистецтво Пфайфера впливало на аудиторію: солдати разом з ним кричали: «Гох!», — коли того хотів промовець, і мало не плакали там, де він. притишивши голос, з трагічним тремтінням у найбільш патетичних місцях говорив про загибель армії Паулюса.

Після другого мітингу Заугелю, нарешті, пощастило впіймати пропагандиста, але Пфайфер категорично заявив, що до восьмої вечора нема чого й думати виїхати з Шамбері, бо йому треба виступити ще в кількох місцях.

• Предыдущая
• 69/129
• Следующая