Юлія або запрошення до самовбивства - Загребельный Павел Архипович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/82
• Следующая

—З госпіталю.

—Я й бачу. Ні ординарця з тобою, ні шоферюги. Тепер же майорам положені ординарці. Он у мене Гриша, бачив? Він і шофер, і ординарець, і заступник по політчастині. Як я недошпокаю якоїсь нємочки, так він уже тут, як уродився! Ти, мабуть, в госпіталі нємочок перешпокав ого!

—Госпіталь у Польщі. В Кракові.

—Ну, полячки ще апетитніші! Що за женщини! А які ж горді!

—Ми в монастирі. Госпіталь у монастирі. Там самі монашки.

—Монашки? Все життя мріяв! Знаєш, як ото в повісті Пушкіна. Зима, мороз, завірюха, гусарський офіцер заблукав, прибився до брами монастиря, стукає, йому відчиняють, і він опиняється… Мужчина і сорок молодих монахинь! Га? Уявляєш, майор?

—Я не читав Пушкіна.

—Та, може, це й не в Пушкіна. Яка різниця? Головне: здорово ж як! Зима, мороз, монастир, молоді монашки… Тебе тут в цьому Тепліце куди?

—Я й сам не знаю.

—Ну, то знаю я. Ці заправщики вічно на станціях товчуться. Цистерни сюди–туди, наливають, виливають, переливають… Мої трофейники теж там отаборилися. Ждуть, куди здійснити стрибок: на Прагу чи на Дрезден. Дрезден завтра вже буде наш і Прага теж завтра — хоч розірвися! Ну, а ти в резерві. У танкістів по півтори заправки, дійдуть і до Праги, і до самої Австрії. Ну, майоре, будь! Як сказано в поета Симонова: «Майор привез мальчишку на лафете». От я тебе й привіз. Я майор, і ти майор, а тільки ти ще «мальчишка»… поруч зі мною, раз досі не шпокнув жодної нємочки. Ну, будь шпок!

Ліва рука в Шульги не згиналася ще як слід, стояла кроквою перед грудьми, в госпіталі йому сконструювали якісь шини, щоб підтримувати руку, він їх викинув, начхати на ці шини, на медицину, на глибокий тил і прифронтову смугу, війна кінчається, і треба бути на її передньому краї, а все решта до однієї і до всіх інших деталей і запасних частин, він танкіст, бойовий офіцер, його танкова армія штурмує останні редути, то де ж, питається, бути майорові Шульзі?

Штабісти, побачивши Шульжин «їроплан», прочитавши госпітальні «препроводиловки», запхнули його в якийсь зачуханий автобатальйон невиливайок–переливайок, і не під Дрезденом, не під Прагою, де все кипіло, а в якомусь Богом і людьми забутому Тепліце, що звалося так по–чеськи, а на німецьких картах було Тепліцом, хоч верть–круть, хоч круть–верть, не один чорт, як там воно зветься, місто сіре, як німецька казарма, камінні будинки, камінні вулиці, камінне життя, де ж наші танки, чом вони не потрощили і не розтрощили цієї камінності, а тепер він змушений бути тут, може, й до кінця війни, яка, власне, закінчилася, раз взято нашими військами фашистське лігво разом з ошалілим фюрером і його бандою, але ще не здаються запеклі гарнізони розбомбленого дощенту американськими «літаючими фортецями» Дрездена і останньої надії збісілого фюрера — Бреслау, і оточеної танками групи «Центр» генерал–фельдмаршала Щернера Золотої Праги…

Ніч, крізь яку вони їхали з «трофейним» майором, потопала в чорних потоках дощу, на ранок дощ ущух, але все довкола ще вкривала сіра запона: сіре небо, сіра земля, сіре місто з важкими сірими будинками, що нависали над вузькими вулицями, мов нагадування про вчорашню сіро–камінну жорстоку владу, яка тут панувала. Брудно–сірий був вокзал Тепліце, сірі німецькі товарняки на рейках, сірі вузькі перони і навіть самі рейки — все це вже не дивувало Шульгу, та коли в сірому залі вокзального ресторану з–за сірого столу, вкритого сірою скатертиною, підвівся присадкуватий капітан з сірою лисиною і сірими вусами і відрапортував: «Начальник штабу батальйону капітан Сухоруков», — Шульга мимоволі тернув себе по очах: чи він не божеволіє, а може, «трофейний» майор, який усю дорогу пригощав трофейним німецьким ромом, підмішав у питво якоїсь отрути, і тепер у нього щось з очима, довколишній світ втратив усі барви, зоставивши тільки сіру?

Сірий капітан пробував рапортувати, але Шульга втомлено відмахнувся.

—Давайте без формальностей, капітане. Ви тут чоловік досвідчений, а я як курка в борщ — ні сном, ні духом. Всю війну в танку, а тепер на заправку. А вся вина в оцій моїй руці. Ви мені скажіть: чого воно тут у вас усе таке сіре? Давно вже воно таке?

—Так ми ж тільки вчора сюди передислокувалися, — розвів руками Сухоруков. — Я ще й хазяйства всього не бачив. Разом будемо дивитися де й що.

—Я звик до двох речей, — сказав Шульга. — Перше: наявний особовий склад і бронетехніка, друге: карта. Як у нас тут з цим?

—Та як? Бронетехніки в нас немає, але всілякої техніки по саму зав’язку! Щодо карти, то карта є. По секрету кажучи, я на неї ніколи й не дивлюся, але є. Що є, то є. Можу презентувати.

Вчасно зауваживши, якою тяжкою каламуттю хлюпнуло в темних майорових очах при слові «презентувати», капітан мерщій розкрив свою планшетку, видобув звідти карту.

—Дозвольте, товаришу майор, вашу планшетку.

—Берете мене за каліку, капітане?

—Вважайте це просто дружнім жестом.

—Ну, коли так, дякую. Що тут у нас на карті?

—Правду кажучи, я на ці карти… У мене головне що? Повне забезпечення пальним бойової техніки. Буде пальне — буде капітан Сухоруков. Не буде — здеруть шкіру з живого. Покійний мій командир майор Стрельцов теж сповідував цю віру.

—Що з ним сталося?

—Підірвався на протитанковій міні. їхав студебекером. Від машини — навіть не молекули, а самі атоми. Ну, а від людей… Прекрасна смерть.

—Безглузда.

—А може, безглузде — це і є прекрасне?

Шульга не відповів. Усі ці лисі запасники — занадто великі мудрагелі для таких бойових офіцерів, як він. Послухати, якої б заспівав цей лисий капітан на полі під Прохорівкою! Але там їх ще не було, там були такі молоді, малоосвічені лейтенанти, як Шульга, була тисяча залізних танків з одного боку («тигри», «пантери», рейнметали, самохідки–фердинанди) і тисяча з другого (тридцятьчетвірки, каеси і йоеси), були цілі легіони нещасних бронебійників, танкових десантників, приречених на загибель автоматників, була смерть мільйона або й двох чи трьох мільйонів молодих — і ніхто ніколи не полічить їх, не заплаче над ними, не розкаже світові про їхні душі, їхню красу, велич і їхню безмежність.

—Ех, капітане, капітане, — зітхнув Шульга, вкладаючи в свою планшетку карту, вмощуючи її непокаліченою рукою вміло, вправно, швидко, — ми з вами люди з різних матеріалів, капітане. Я знав тільки бойові карти, для вас ніякі карти не мали значення, а було щось інше, я темний чоловік, без особливої освіти, ви, запасники, прийшли на фронт після всіх там — я знаю? — інститутів–університетів, може, щоб просвітити нас, темних і непросвіщенних, прочитати ці кляті карти життя і смерті по–новому, з незвіданих висот, а тепер ось я чую, що всі ці карти вам до фіги, до лампуцьки й до фені, а мені, тільки мені знов треба їх прочитувати, вивчати і чорти його батька що там ще з ними робити.

Карта бойового офіцера. Він знав тільки таку карту і ніякої іншої. Перетин планшетки завжди припадає саме на лінію розокремлення позицій наших і ворожих. Рішучі червоні стріли пронизують мляві заокруглення, боязкі пунктири, непевну ламанину синіх ворожих позначок. Зосередження, скупчення, концентрація для удару, розгортання бойових порядків, потужна воєнна мисль поєднує силу натиску, мудрі прозріння, передбачливість і обачливість. Розвіддані. Основні сили ворога, резерву, склади боєпостачання, бази, комунікації. Напрямки ударів тільки в один бік. Фронт уже не повертається, не кусає себе за хвіст, бойові лінії не змикаються з тилом, з бардаком сорок першого і сорок другого покінчено назавжди, демаркаційна лінія між невдачами й успіхами пролягла твердо і надійно… Шульга звик мати справу з картами бойовими. Ніякої топографії і географії. Місцевість тільки як плацдарм. Стратегія і тактика, все наочне, дотичне, здійсненне, — все залежить од твоєї рішучості, відваги, від твого вміння. Впорядкованість тільки видима, тимчасова, рівновага хистка, непевна, бо щойно здійсниться удар — і все ламається, трощиться, нищиться, летить шкереберть… А тут була суцільна географія. Знаки гірських вершин, від яких, мов кільця диму з цигарки недбалого курця, розпливалися лінії горизонтальні: лісові масиви, річки, джерела, озера й ставки, населені пункти, долини, шосейні шляхи і залізниці, стежки й путівці, а замість звичних означень різних груп військ, командних пунктів, схем дальнобійності, напрямків головних і вдаваних ударів, — лише якісь кружала, прямокутники, октаедри й декаедри, заштриховані ділянки, плетиво прапорців, так само різнобарвних, різної форми, розміру й значення.

• Предыдущая
• 13/82
• Следующая