Выбери любимый жанр

Юлія або запрошення до самовбивства - Загребельный Павел Архипович - Страница 16


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

16

Білособорні буки розступилися, дорогу перетнула дротяна загорожа, довелося братися в об’їзд, по той бік загорожі піняво клекотів каламутний потік, за потоком видніла велика вже й не міська, а сільська садиба: триповерховий фахверковий дім з веселими вікнами, віконцями й віконечками, з’єднана закритим переходом з будинком масивна споруда водяного млина, велике темне колесо під загатою, чотирикутником обіч дому обори для худоби, високі сінники, якісь присадисті будування, свининці чи, може, овечі кошари.

—Та тут справжня латифундія! — не стримався від подиву Шульга. — Як же це трофейники майора Соловейчика не випередили тебе, капітане? І маркітантську лавку прогавили, і ставок та млинок.

Сухоруков вдоволено розгладив вуса.

—Трофейники не обтяжені вищою освітою. Шакали. Хитрі й зажерливі, але без розуму.

Чоловік може набриднути за півгодини або й за кілька хвилин. Чи не занадто часто капітан, забалакує про вищу освіту?

—Треба трохи розім’ятися, — сказав Шульга. — Ви їдьте до садиби, а я дійду пішки.

—Може, я з тобою? — запропонував капітан.

—Спасибі. Я сам.

Він вийшов з машини і попрямував до води. Молода трава під ногами. Молоде листя на деревах. Цінькала якась пташка. Може, синичка? Чорні дрозди мовчки вистрибували з ліщинових кущів. Пахло вологою землею, синіло глибоке, вимите дощем небо. Без літаків, без хмар. Дерев тут було мало, і самі тільки вільхи. В зеленому листі вони здавалися всуціль зеленими, а Шульзі раптом до здригання, до жаху в душі згадалися вільхи чорні, отой мовби потоплений у мертвій воді мертвий ліс, холодна імла над болотистою рівниною, а за тою імлою, на краю спадистої низовини, за блідими переляканими берізками розлягалася сама смерть втілена, яка звалася «концтабір Освенцім», і відтоді, як перший танк армії генерала Рибалка проскочив повз бліді берізки і став перед понурою могилою п’яти мільйонів замучених, слово «Освенцім» уперше пролунало над світом, мов похоронний дзвін, і вже не вмовкне тепер вовіки–віків. Вільхи ростуть по всій Європі, та не за кожною ж із них освенціми. І цей привітний дім з білими стінами, оздобленими затишною геометрією темного фахверкового брусся, мабуть, не готував для майора ніяких загроз і підступів, та все ж якийсь холодний камінь ліг йому на серце від згадки про ті торішні мертві дерева, і Шульга мимоволі подумав, що йому ще довго хотітиметься дивитися на отакі затишні чужі оселі крізь танковий приціл. Бо, здається, дім головного ката Освенціма, німецького коменданта концтабору, поставлений майже впритул до колючого дроту, за яким диміли печі крематорію, теж був з отакими суто німецькими фахверковими стінами.

Якусь хвилину стоятиме на узліссі перед бараками Освенціма танк Шульги, а запам’ятається те на ціле життя. Кілька хвилин ітиме Шульга до привітної садиби на краю букового лісу і не знатиме, що доведеться йому згодом долати ту зовсім незначну відстань цілі роки, а то й десятиліття.

Бо тоді він ще не знав, що жде його за тими тихими білими стінами.

Рапорти, козиряння, запобіглива метушнява. Зв’язок налагоджено. Телефоністи й радисти на місцях. Черговий по батальйону, чимось схожий зовні на капітана Сухорукова лейтенант, доповів обстановку. Звісно ж, з’явився всюдисущий старшина, великий годувальник і догоджальник начальства, металися сержанти, єфрейтори, рядові. Капітан показав Шульзі його кімнату. В цьому зовні типово сільському німецькому домі всередині все було міське: меблі, килими, люстри, посуд. Майора вже чекала ванна з гарячою водою. В домі була електрика. З того боку, де, мабуть, містилася кухня, линули запаморочливі пахощі.

Нічого цього Шульга не згадуватиме. Він згадає себе за столом поруч з білявою грудастою видрою, масивний стіл темного дерева, масивні стільці, широкий, на всю стіну, в тяжкому різьбленні буфет, скляні розсувні двері, кришталева люстра над столом, сліпучо–біла скатертина, коштовні келихи, дорогий посуд. Капітан сидів навпроти, біля нього вільний стілець, старша сестра ще не з’являлася, чи то чепурилася занадто, чи вагалася, чи просто барилася за жіночою звичкою примушувати чоловіків ждати й нетерпеливитися.

—Ми будемо ждати твою сестру чи вип’ємо? — спитав капітан Сузен.

—Ах, наша Ульріка така сором’язлива! — зітхнула та. — Вона ніяк не наважується спуститися до гер офіцірен.

—Тоді доведеться випити, — зробив висновок Сухоруков. — Що п’є наша дама? Коньяк? Майор? Теж коньяк? Ну, а я — за компанію. Після першої гріх закусувати, наллємо ще по одній. Наша дама хоче закусити? Що тобі, Сузі, сардинку, паштет, отієї зеленої зарази? А випити? Хочеш з нами випити? Не відмовляєшся? Взірцева німецька жінка! Дисципліна й порядок. Хвалю!

Сузен пила разом з ними,. їла, щось вицвірінькувала. Вона була в легенькому платтячку, голорука й голонога, вже після першого келиха норовила притиснутися стегном до шорсткого майорового галіфе, але Шульга обачливо тримав її на відстані. Ще не відійшов він душею від того спогаду, що виник у ньому при погляді на зелейі вільхи, ще пробував утопити свій важкий настрій у пекучому трунку, окрім того, якесь передчуття несподівано заволоділо ним і не відступало, а посилювалося з кожним випитим келихом.

—Ти її і в маркітантській крамниці знайшов у цьому платтячку? — спитав він капітана, повівши оком на Сузі.

—Та де! В мундирі, чин чинарьом, ще й сєкіль єфрейторський на рукаві. А тут я їй Наказав витрушуватися з мундира. Нащо нам єфрейтори? В мундирах ми й самі можемо, а в платті — лише жінка. Жінка в платті — це королева. Ти ж королева, Сузі? Ви обидві з твоєю сестрою сьогодні королеви. Старша й молодша.

—Королева? Гер гауптман жартує? Німецьким жінкам таке не може тепер навіть снитися.

—Про що мова, наша королево! — закричав капітан. — Німецька, турецька, совєцька жінка — хіба не однаково? Жінка стоїть над війнами, над державами, над світами, бо вона жінка, І цим все сказано!

—А що скаже вам маршал Сталін? — засміялася німкеня.

—Нашого маршала не чіпай. А нам краще знову випити. Майоре, ти як? Порядок у танкових військах? З німецькою в тебе як?

—Мене ж ще в спецшколі готували на офіцера. Бальні танці. Як цілувати жінкам руку. Як вестися за столом. Як підтримувати бесіду. Так що не тільки сто шістнадцять основних команд, а й дещо інше.

—З Сузі знайдеш спільну мову?

—Давай без форсажу.

—Все ясно. Сузі, ти як? Ми вип’ємо чи станемо ждати твою сестру?

—Вона вмре від сорому, коли довідається, що такі поважні офіцери її ждуть.

—Тоді треба випити! — рішуче заявив Сухоруков. — Майоре, ти звернув увагу, які келихи в наших королев? Справжній богемський кришталь! А тарілки — натуральний Мейсен! Блакитні мечі. Цвібельмустер. Ножі й виделки — срібло чи нойзільбер, Сузі?

—Як можна — нойзільбер, гер гауптман?! Срібло, чистісіньке срібло! Наше фамільне!

Шульга мовчав і пив. Тепер уже, не розбираючи, — коньяк, ром, шнапс, якусь настойку. Мало їм було їхнього фамільного срібла, кришталів і порцеляни, зазіхнули на наші дерев’яні ложки і глиняні миски! І разом з солдатами послали бухгалтерів. В яку ціну обходиться вбивство однієї людини на війні? Скільки коштує бойова техніка, гарматні набої, кулеметні патрони, вибухівка, сталь, пальне і консервований хліб для мужніх німецьких вояків? А в себе в тилу і на завойованих територіях? Як позбуватися небажаних елементів? Так звані цивілізовані методи — це не що, як химери, вигадані звироднілими жидо–масонськими демократіями. Тільки судове мито за один смертний вирок німецького земельного суду становить триста марок. Вартість виконання смертного вироку — сто сімдесят вісім марок і вісімнадцять пфенігів. Сплачує родина засудженого. А коли треба знищити п’ять — десять мільйонів неповноцінних юберменшів, євреїв, циган, поляків, українців, руських? Хто сплачуватиме видатки? І коли на заводах Мессершмітга остарбайтеру платять п’ять. марок на місяць, то смерть нездатних до роботи остеменшів слід скалькулювати в такий спосіб, щоб вона була дешевшою за п’ять марок. Так виникнув Освенцім, цей понурий прообраз царства мертвих речей на Землі.

16
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело