Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 19

• Предыдущая
• 19/40
• Следующая

Він зблід.

- Вона може сказати тобі, хто її вбив і тоді це жахіття скінчиться.

Пері погодився примусово піти зі мною. Ми дістались "Королівського двору" незадовго до опівночі.

- До речі, - спитав Пері, керуючи авто, - як ти плануєш потрапити в її кімнату?

Я посміхнулась.

- В мене є свої способи.

Він підрулив до головної будівлі. Я сказала Пері почекати мене в авто. Надіялась, що моторошний чоловік був все ще за своїм столом. Він там був і впізнав мене, коли я зайшла, а дзвіночок продзвенів із закриттям дверей.

- Що я можу зробити для Вас? - спитав він нервово.

Мої сподівання були на те, що він вирішить, що я з копами, адже бачив мене на місці злочину з Гебріелем. Якщо так і буде, то все виявиться простішим, ніж я думала. Мені навіть не доведеться стріляти очима або відкидати волосся.

- Мені знову потрібний ключ від кімнати.

Він засумнівався, ніби щойно допетрав, що в мене може й нема права бути тут.

Я додала:

- Повинна розібратись нарешті з місцем злочину, щоб ви повернули собі кімнату.

Я зблиснула посмішкою, сподіваючись, що він не помітить як я нервувалась. І додала:

- Як Ви і сказали, ті групки смерті заплатять вам багато баксів, щоб лишитись там.

Він цього він пожвавився і кількома хвилинами пізніше я тримала ключ від кімнати 108 у своїй руці. Я повернулась до авто, де Пері пітнів на місці водія.

- Отримала?

Я погойдала ключами перед ним.

- Ніколи не сумнівайся в сестрі.

Ми під'їхали до місця, за декілька дверей від кімнати Вікторії і переконались, що ніхто не бачив, як ми туди прокрались і зайшли. Я хиталась, роблячи кроки, немов випила три чашки кави.

- Мені це не подобається, - прошепотів пері, коли я зачинила за нами двері. Він потягнувся до вимикача і я взяла його за руку.

- Що? - спитав він.

- Якщо ми не хочемо наразитись на підозри, то краще лишити світло вимкненим.

- Але тут темно. І, знаєш привиди.

- Тобі що вісім років? Вдосталь світла проходить крізь жалюзі. І з яких пір ти боїшся привидів? Ти заробляєш на життя розмовами з ними!

- Ага, - сказав він. - Маленькі старі жіночки, що померли від артриту зв'язуюються зі мною, щоб сказати онуками про заховані гроші в їх кошиках з в'язанням. Не вбиті дівчата, з якими я, як ти знаєш, переспав!

- Все буває вперше, - я натиснула йому на плечі, змушуючи сісти на ліжко.

Він підскочив.

- Клер! Не туди! Її тут вбили!

- Циць. Стиш голос. Добре - я показала на стілець в кутку. - Сядь там. Просто сконцентруйся і давай закінчимо до того, як нас упіймають.

Він сів у крісло і заплющив очі. Я бачила цей вираз на його обличчі тисячі разів. Підборіддя біля грудей. Довгі повільні вдихи. Ніякого звуку або руху. Йому потрібна була абсолютна тиша для глибокої концентрації, що потребував його дар для роботи.

Я дивилась довкола у темній кімнаті, повній тіней. Холод пройшов через мене і я потерла плечі. Знову ж я пораділа, що маю свій дар, а не дар Пері.

Але я надіялась, що він зможе покликати її . Можливо, все дійсно так просто. Вона скаже, хто це зробив, і все закінчиться.

Пері рівно сів і його очі різко відкрились.

- Вона тут? - прошепотіла я.

Він підняв палець, щоб втихомирити мене і повільно оглянув кімнату, поки його очі не спинились на кутку. Він встав і підійшов ближче.

- Вибач за... - почав він, а потім спинився, наче його перервали.

Ніби я підслуховувала лише одну сторону телефонної розмови.

Пері знову пройшов вперед, піднявши руки в благальному жесті.

- Чекай. Я просто хочу поставити тобі деякі питання.

Його очі розширились.

- Це неправда! - Він зробив назад декілька кроків. - Прошу, дай мені пояснити.

Температура впала я я могла бачити своє прискорене дихання в повітрі.

- Чекай! - прокричав Пері. А потім, немов відкрутили кран і вся енергія вибігла з кімнати. Пері опустився на підлогу і підтягнув коліна до грудей.

- Вона пішла? - спитала я.

Він кивнув.

- Немає значення. Вона не буде зі мною говорити.

- Чому ні?

Він подивився на мене сумними очима. Так само, як дивився безмежну кількість разів в дитинстві, коли ламав мої іграшки, надто сильно граючись ними. З каяттям, благанням і надто легко, щоб пробачити.

- Чому вона не буде говорити з тобою, Пері?

Він відвернувся.

- Тому що каже, що я вбив її.

Глава 12

Все пройшло добре. Ніщо не змусить вас почуватися так дратівливо і некомфортно, як привид жертви вбивства, що каже, що ваш брат її вбивця. Я привела Пері до мотелю в надії покласти край цій справі, очистити його ім'я, і витягнути його з депресії, в яку він поринув. Замість цього я зробила ще гірше.

Вікторія сказала, що він вбив її. Чудово. Це буде ще одним секретом, який я приховуватиму від Джастіна і Гебріела, і зазвичай стійкий Пері наближався до нервового зриву. Принаймні, я переконала його повернутися зі мною додому, а не сховатися десь від мами.

Наступного дня я рано прокинулася перш, ніж продзвенів будильник. Треба було б сходити в душ, але замість цього я втупилася на стелю, бо мої мізки були заповнені невпевненістю. Що якщо дивна поведінка Пері була спричинена не виною того, хто вижив? Що якщо це було не просто припущення Вікторії, що це Пері її вбив? Що якщо це правда, яка дивилася мені прямо в обличчя, і я дарма захищала його? Захищала вбивцю.

Мого брата.

Я сіпнулася від несподіванки, почувши звук рингтона. Я простягнула руки і схопила його з тумбочки.

- Алло? - прохрипіла я.

- Клер?

- Ага, Джастін.

- Ох, я не впізнав твій голос.

- Саме так він звучить, коли я прокидаюся занадто рано. - Хоча це не телефон розбудив мене.

- Страшно. -  Хихикнув він. - У кожному разі, вставай. Ти повинна прийти в дільницю.

- Навіщо?

- Вони затримали Джоеля Мартеллі.

- Колишнього хлопця Вікторії?

- Саме його.

- Я скоро там буду.

Я сіла і спустила ноги з одної сторони ліжка. Але перш ніж я змогла встати, телефон знову задзвонив у моїй руці.

- А?

- Ще одне. - Джастін зробив паузу. - Тебе підвезе твоя мати? Може візьмеш і її?

Я не буду навіть питати.

- Добре.

Перш ніж заскочити в душ, я проклала шлях по коридору до кімнати мами, аби передати повідомлення щодо її присутності на допиті.  Вона була в захваті. Вона нічого так не любить, як відчувати себе потрібною.

Після душу, я зібрала моє розпатлане волосся у хвіст і вдягла блузку без рукавів та коричневу спідницю. Я хотіла виглядати як напівпрофесіонал, але б точно не вдягнула штанів в таку спеку. Після того, як мама завела машину і помчала в дільницю, мої думки знову повернулися до Пері. Тепер, коли сонячне світло розсіяло темряву ночі, сумніви повернулись в маленький куточок мого мозку і їх місце зайняло сестринське занепокоєння. Я не бачила його вдома цього ранку. Він погано виглядав минулої ночі, після того, як ми повернулися. А хто б виглядав, враховуючи те, що сталося. Цікаво чи він вже встав, але я й не подумала запитати про це маму, щоб знати точно. Якби турбота про своїх дітей була олімпійським видом спорту, вона б отримала золоту медаль. Немає необхідності викликати цю бурю.

Джастін зустрів нас біля входу в дільницю і відвів мене вбік.

- Дякую за те що прийшла і привела свою матір, - прошепотів він.

- Ніяких проблем. Що діється?

- Вони поставили Джоеля Мартелі в лінію на упізнання для свідка.

Я зморщила лоб в замішанні.

- Який свідок?"

- Старла Ферн.

- Моя мама нічого не бачила.

- Ні, але вона може почути, про що він думає.

Мій рот відкрився.

- Я думала, що ти покликав нас сюди для чогось офіційного.

Він знизав плечима.

- Твоя мати може дати їм щось, щоб рухатися далі. Щось для початку. Це варто спробувати. У чому твоя проблема?

- Насправді у мене їх дві. Перша, детектив Тоскано ніколи з цим не погодиться. Друга, тепер коли ти стверджуєш, що ви маєте свідка, моя мати приверне увагу вбивці. Дякую, ти щойно наразив її на смертельну небезпеку.

• Предыдущая
• 19/40
• Следующая