Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 32

• Предыдущая
• 32/40
• Следующая

Раптом я зрозуміла це. Місяцями я зневажала його, хотіла завдати йому болю, не чула численних вибачень. Це все забулось і я вперше відчула дещо нове. Я невпевнено поклала свою руку на його.

- Я пробачаю тобі, - сказала я.

Він поглянув на мене з надією в очах.

- Я не можу бути з тобою, - швидко промовила я. - Але я пробачаю тобі. Я вірю, що ти хочеш повернути все і змінити. І в те, що ти ніколи не хотів мені завдати болю.

Він швидко моргнув. Його рот відкрився, але слова так і не злетіли з нього.

- Я не кажу це лише для того, щоб отримати плівку, - додала я.

Це було правдою. Так, спершу я думала використати його, маніпулювати його почуттями, щоб отримати те, що хотіла. Але потім всі поховані почуття знов з'явились. Всі ці місяці я намагалась завдати йому болю своїми словами та поведінкою. Думала, що його біль вилікує мене. Я не розуміла, що полегшити своє серце можу лише, вибачивши його. Його було достатньо покарано. Можливо, я ніколи не буду його дівчиною, але можу бути його другом.

- Я так думаю, - сказала я.

- Знаю,- сказав він тихо і стиснув мою руку.

Глава 21

Моя нервовість не давала мені стояти спокійно навіть хвилину, тому я ходила туди-сюди в офісі мера. Я чудово почувалась, адже пробачила Джастіну за день до того, на набережній. Почувалась правильно і заспокоєно. Але також почувалась винною за своє щастя, адже поки не мала відповідей про смерть Вікторії.

Джастін пішов давно. Він вже повинен був повернутись. Я почала хвилюватись. Він казав, що попросив свого батька вчора за вечерею і пан Спелмен погодився дати нам поглянути на плівку. Але якщо плівку все таки не вдалось взяти? Що якщо це стане ще одним глухим кутком? А якщо...

Двері відчинились і Джастін увірвався, швидко закриваючи їх за собою. Касета була в нього в руках і він підняв брову.

- О, дякую! - я поспішила до нього з наміром обійняти, але зупинилась.

Це все було новим для мене. Спершу він був моїм хлопцем. Потім - моїм ворогом. А тепер..? Я не знала, як себе поводити і не мала часу розібратись з цим.

Дякувати Богу, Джастін не став робити момент ще більш незручним. Він підсунув другий стілець до відеопрогравача  вставив туди плівку.

- Пам'ятаєш це? - сказала я.

Джастін нервував. Він востаннє оглянув офіс і проговорив майже до себе:

- Гаразд, двері зачинені. Мій тато повернеться за плівкою через півгодини і поверне її у відділок. Готова?

- Готова.

Я натиснула та кнопку програвання. Плівка була зернистою, але доволі розбірливою, і показала вхідні двері "Смакоти". Камера спостереження з висоти пташиного польоту показувала хто заходив і виходив. Я тримала палець на пришвидшенні, поки людина не потрапляла в моє поле зору, а потім ставила на паузу і сповільнювала, далі ж знову пришвидшувала до наступного відвідувача. Через деякий час ми побачили першу людину, яка нас цікавила.

- Ось вона,- сказала я, спостерігаючи як Вікторія сама заходить у "Смакоту". Вона була вдягнена у доволі відкритий топ та джинси-скіні, її стегна коливались з кожним кроком.

- Зовсім не думає, що скоро може померти,- сумно сказав Джастін.

Пара стареньких зайшла після неї. А потім декілька дівчат, яких я знала з старшої школи. А потім зайшло декілька випускників, включно з Стівеном Клейвортом. Тіфані вийшла на перекур. Я вкусила язика і нічого не сказала Джастіну. Це був великий крок для мене.

Купа людей, яких я не знала, ходила туди-сюди, що не було дивним. Це був найбільший туристичний вікенд року.

- А це не...- Джастін примружився на екран.

- Гебріел Тоскано,- сказала я і від змішаних почуттів мій голос затремтів. Нейт був правий відносно нього? Я не хотіла вірити в це.

Мої інстинкти не могли мене так підвести, правда? Я була захопленою, цілувала та хотіла... вбивцю? Я працювала з ним протягом багатьох днів. Але її ім'я було витатуваним у нього на руці і він був у "Смакоті" в ніч вбивства.

Щось, про що він ніколи не казав мені.

Його батько розслідував справу і нічого не добився. Той самий батько, який вбив когось у Нью-Йорку. Можливо, у Гебріела не було нічого особистого проти екстрасенсів. Можливо, він не хотів працювати зі мною, адже боявся, що я відчую його провину.

- О, ось він виходить,- сказав Гебріел, витягуючи мене із заціпеніння.

- Що він несе? - я подивилась на коричневу сумку в руках Гебріела.

- Їжу додому,- сказав Джастін, забуваючи про нього і промотуючи до місця, де зайшов якийсь зрілий чоловік.

Далі зайшла Сесіль Клейворт у приголомшливій смарагдово-зеленій сукні з поясом. Що вона там робила? Мені здавалось, що вона думала, що "Смакота" не для її рівня. Далі зайшов Пері і незадовго після того вони з Вікторією вийшли разом.

- Спритний хлопець,- сказав Джастін і просвистів.

- Так, він обдарований, - пробубніла я.

Вийшла Сесіль, тягнучи п'яного Стівена. Це пояснювало її присутність. Їй, мабуть, зателефонували і попросили подбати про сина. Думаю, в ту ніч на набережній він не вперше перебрав. Останнім, чого потребував Даллас Клейворт під час його кампанії, було щоб його золотого хлопчика називали п'яницею.

- От і все,- сказав Джастін, вимикаючи касету через десять хвилин. - Повна лажа. Ніякого Джоела Мартелі.

- Але ми не лишились з пустими руками, - сказала я. - Там був Гебріел Тоскано.

Лоб Джастіна піднявся.

- Він зайшов туди лише на хвилину і вийшов звідти разом з їжею. Не думаю, що це робить його підозрюваним.

- Він був в тому ж місці, що і жертва і ніколи не згадував про це, хоча ми разом працювали над справою протягом тижня.

- І що?

Я не могла повірити, що Джастін захищав його. Я повинна була сказати йому.

- І в нього є тату на біцепсі.

Обличчя Джастіна змінилось. Я знала, що він думав про всі сценарії того, як я могла бачити Гебріела без сорочки. І це йому не подобалось.

- Там написано "Вікторія",- закінчила я.

Джастін швидко закліпав.

- Думаю, мм, це може бути тим, про що я не знаю.

Хтось тихо постукав у двері. Я взяла касету і сховала її за спиною на всякий випадок, поки Джастін відкривав двері. Дякувати Богу, це був його батько.

Мер Спелмен закрив двері за собою і відразу ж повернувся до мене.

- Пері звільнили.

Я видихнула і сіла у найближче крісло.

- У них немає зброї. Немає мотиву. У них є лише доказ того, що Пері був разом з жертвою, що він визнає, і от і все. Викрасти плівку було дурним вчинком, але вони не можуть тримати його лише за те.

- Дякувати Богу,- сказав Джастін.

- Він повинен залишатись у місті,- продовжив пан Спелмен. - І вони не припиняють розслідування. Вони і далі будуть копати під нього.

- Це нормально,- сказала я, піднімаючись. - Вони більше нічого не знайдуть, адже він невинний. - Я зупинились, поглянувши на них. - Я повинна вам подякувати за це.

- Дякуй нашому адвокатові, а не нам,- сказав Джастін.

Я віддала меру касету і знову подякувала. Він пішов, щоб повернути її у відділок.

- Що далі?- спитав Джастін.

- А далі я збираюсь дізнатись, що відбувалось у "Смакоті" тієї ночі.

І я точно знала, хто може допомогти мені.

Дорогою додому я вдихала вологе повітря. Сонце вже майже сіло. Я була голодною і втомленою, але думки мої бігали. Все відбувалось так швидко і було таким неоднозначним. Мої колишні почуття до Джастіна знову оживали. Той, в кого я так і не закохалась, міг бути вбивцею або сином вбивці. Пері випустили, але він все ще був в небезпеці. Я не могла дочекатись, поки буду вдома і побачу його, але не знала чи обняти його чи дати ляпаса.

Але спершу я повинна була зробити дещо інше. Я вийняла телефон з кишені і набрала номер, поки йшла.

Стівен відповів через декілька гудків.

- Привіт, це Клер Ферн.

- Привіт. Що таке?

- Я хотіла зателефонувати тобі і вибачитись.

• Предыдущая
• 32/40
• Следующая