Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 35

• Предыдущая
• 35/40
• Следующая

Стівен оплатив чек, хоча це я запросила його. Ми прогулялися до його машини і він відкрив двері для мене.

- Що будемо робити тепер?- запитав він, після того як сів місце водія. - Тобі треба повертатися до дому?

У мене з'явилася ідея. Алкогольні пари зробили спогади Стівена про ту ніч туманною.  Але предмети не забули. Я повернулася до нього обличчям.

 - Ми можемо піти до тебе додому? Ти сказав, що твоїх батьків не має.

- Гм...

Я бачила, як він намагається зрозуміти що діється, думаючи, що він не уявляв, що я саме така дівчина.

- Я ніколи не бачила особняк, -  додала я. - Мене не запрошували на жодну вечірку в школи. - Я посміхнулася. - Не достатньо крута, я гадаю.

Стівен скривився.

- Вибач, якщо я коли-небудь ставився до тебе погано.

- Цього не було. Ти ніколи не дражнив мене, як інші. Ти просто ігнорував мене. Але ти можеш виправити це прямо зараз, - сказала я, посміхаючись.

- Тоді гаразд, - сказав він, виїжджаючи з парковки. - Ми їдемо на екскурсію по будинку Клейворт.

Через кілька хвилин, Стівен, припаркувався на круговій дорозі і вів мене до вхідних дверей, які були оточені двома білими колонами. Я бачила його будинок до цього з вулиці, але він був ще більш вражаючим  зблизька. Стівен повернув свій ключ, і я чемно відвернулася, коли він набирав код на системі безпеки.

В передпокої була мармурова підлога, люстра, що звисала зі стелі, і захоплюючі парадні сходи, що вигинались вниз з другого поверху. Мої кроки віддавалися луною, коли я пішла за Стівеном далі по коридору. Він відкрив скляні французькі двері, які привели до офіційної вітальні, потім до офіційної їдальні і кухні, достатньо великої, щоб вмістити все кафе. Весь цей час він говорив, показуючи на картини, скульптури і цікаві деталі інтер'єру. Він махнув рукою на велике вікно, через яке я могла бачити басейн і великий двір, де відбувалися усі вечірки на, які мене не було запрошено.

- Хочеш подивитися мою кімнату? - запитав він несміливо.

Це було саме те, для чого я прийшла, але я не хотіла, щоб він мав невірне уявлення. Я хотіла доказів, а не траху. Зважуючи свої слова, я сказала:

- Звичайно ... на хвилинку.

Я пішла за ним нагору і вниз довгим коридором. Його кімната була величезною, з вікна якої було видно басейн. Свинарника, як в кімнаті Пері, тут не було. Ліжко застелене, комп'ютерний стіл чистий, комод без пилу. Кімната була більш схожа на готельний номер, а не кімнату хлопця-підлітка. Гадаю, це перевага того, хто має в домі економку.

Я дозволила моїй руці легко торкнутися до поверхонь, бродячи по кімнаті. Я заговорила зі Стівеном ні про що, аби він не запідозрив, що я примінюю свої здібності.

- Твоя кімната така приємна, - сказала я.

- Моя мати невротик, щодо порядку і організованості. Якщо я виходжу зі своєї кімнати на кілька хвилин і залишаю книгу на моєму столі, то коли я повертаюся, вона чарівним чином стає на місце.

- Це не так вже й погано, -  сказала я, затримуючи свої пальці на його клавіатурі. - Принаймні, тобі не доведеться  прибирати її самостійно.

Стівен притулився до стіни, схрестивши ноги під щиколотку.

- Ага, але я не можу мати навіть плакати.

- Досить скоро ти зможеш оздобити кімнату в гуртожитку, - сказала я, посміхаючись, хоча в середині я була зовсім не рада.

Цей пошук закінчувався, а в підсумку - нічого. У мене були всплески видінь, але усі вони були недоречними і в основному про прибирання економки. А мені було потрібно видіння з тої ночі з "Смакоти".

Стівен лепетав про те, наскільки він нетерпляче чекає на коледж і від'їзд з Істпорту. Тим часом, я ламала собі голову. Мені потрібно було щось за, що він тримався в ту ніч у ресторані. Я спробувала згадати, у що він був одягнений на відео з камери безпеки, але не змогла. Я не могла прямо запитати Стівена без того, щоб він нічого запідозрив. Раптово я згадала.

Єдине, що я згадала з відео безпеки - це було гарна зелена сукня Сесіль Клейворт. Шафа Сесіль була настільки великою, що не могло бути, аби вона наділа цю сукню знову минулого тижня. І, можливо, її ще не прали.

- На цьому поверсі є ванна кімната? - запиталася я, перериваючи якусь історію з його випускного балу.

- Звісно, по коридору праворуч від тебе.

- Гаразд. Коли я повернуся, ти покажеш мені свої фото з випускного?

Пошуки цих фото, займе його на декілька хвилин. Я мчала по коридору, здогадуючись, що двері в кінці ведуть до спальні господарів. Я заглянула всередину. Бінго. Тепер, де ж її шафа? Я відчинила двері і закрила рот рукою аби не зойкнути . Гардеробна Сесіль Клейворт була як мрія. Одну стіну займали стелажі із взуттям. Інші стіни були з одягом... розвішані за кольором.

Це не зайняло багато часу, щоб знайти смарагдово-зелену сукню, яку я побачила відео з камери безпеки. Я дозволила моїм пальцям ковзати уздовж тканини і відкрила свій розум. Спершу нічого спливло так що я продовжувала йти уздовж тканини, поки не досягла поясу, де рука Стівена обійняла матір.

Потім це прийшло. Як куля. Я побачила Стівена, явно в нетверезому стані, що брів туди, де Вікторія Хаппел сиділа на барному стільці. Було надто шумно і я не могла почути ані слова, але я здогадалася, що він намагався підчепити її. Вікторія закотила очі і поклала руку йому на обличчя, а потім відвернулася. Вже рум'яні щоки Стівена стали яскраво-червоними. Він нахилився ближче і наполегливо щось говорив їй на вухо.

Вид і звуки затуманилися, коли почуття гніву скипіло і взяло під свій контроль видіння. Скажені думки заполонили мій розум. Вона збиралася усе знищити. Мені довелось пройти стільки труднощів, щоб мати те, що маю зараз. Ця маленька повія не зможе в мене це відібрати.

Емоції були настільки сильними, що я відчула, як хапаю ротом повітря.

- Що ти робиш?

Я кинула сукню і обернулася. Стівен стояв у дверях туалету, дивлячись на мене неухильно.

- Нічого, сказала я, перехрещуючи руки. - Це прекрасна сукня.

- Це моєї матері. Що ти робиш у її шафі?

Я щосили намагалась вигадати щось, щось, що хоч трохи мало би сенс.

- Вона сьогодні приходила, щоб побачити мене, - випалила я. - Сказала мені, щоб трималася подалі від тебе. Вона сказала, що я не достатньо хороша, аби зустрічатися з тобою. Я не повірила їй

Я зробив паузу для драматичного ефекту.

- Але тепер я дивлюся на ваш великий будинок з модною гардеробною твоєї матері. Будь-яка з цих суконь коштує більше, ніж увесь мій гардероб. І я думаю, вона може бути права. Я не можу конкурувати з багатими дівчатами. Я не належу цьому світу.

Я заслужила премію Оскар. Я не знаю як я це зробила, але мені вдався образ істеричної дівчини, в якої з очей полилися сльози, і я вибігла з кімнати, а потім вниз парадними сходами.

Він пішов за мною.

- Клер, чекай!

- Я збираюся йти додому! - закричала.

- Це занадто далеко! Зачекай!

Але я була біля дверей, перш ніж він міг мене наздогнати. Замість того, щоб йти по вулиці, де він міг би легко знайти мене, я кинулася до лісу. Я подзвонила Джастіну з мобільного, понад усе сподіваючись, що він відповість, і він це зробив.

- Клер?

- Джастін, у мене проблеми.

Глава 24

У лісі чувся тріск гілля, безперервне дзижчання комах та інші нічні шуми, що мене лякали. Я тулилися за деревом в темряві, не зводячи очей від дороги, де виднілися яскраво освітлені вхідні двері будинку Клейворт. Стівен гукнув мене, а потім знизав плечима і поплентався назад у будинок. Більше він не виходив.

Наскільки холоднокровним вбивцею він може бути, якщо він не пішов за мною? Але видіння ... емоції в ньому були настільки сильні. Стівен був такий злий на Вікторію. Досить злий, аби вбити.

Але щось у видінні гризло мене. Мій інстинкт говорив мені, що я неправа. Що я щось пропускала, розуміючи щось не так.

Чорний автомобіль сповільнився і під'їхав до узбіччя дороги. Я наблизилася ближче, побачила Джастіна на місці водія, і побігла до нього.

• Предыдущая
• 35/40
• Следующая