Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. - Страница 6

• Предыдущая
• 6/57
• Следующая

Соломія постійно скаржилася на те, що нічого не встигає і що довкола стільки цікавого, а вона так часто витрачає час на дурниці, тоді як слід було зайнятися справді вартісними речами. Вона щиро ненавиділа себе за це, але щойно в полі її зору з’являлося щось нове — знову кидалася у вир знайомих і нових відчуттів, проходячи все ті ж незмінні стадії: від захоплення до охолодження, далі розчарування й ненависті.

— Розумієш, — пояснювала Соломія Христині, запиваючи кожне слово великим ковтком чаю із улюбленого яскраво-жовтого півлітрового горнятка, — це все схоже на якесь замкнуте коло. Ні, точніше, на коло, яке розірване і яке мені ніяк не вдається зімкнути. Мені хочеться робити все й відразу, і це відчуття переповнює мене якоюсь фальшивою впевненістю, що достатньо просто сильно захотіти, і я встигну все це зробити. Потім я кидаюся виконувати заплановане, але не в тому порядку, у якому це було б швидше, а якось сумбурно; я знаю, що не вмію правильно планувати й тому намагаюся з цим боротися. Сідаю планувати й витрачаю весь час на будування планів, а до того, щоб здійснити щось, руки вже не доходять. А потім замість того, щоб завершити розпочате, хапаюся за нове і знову відкладаю в довгий ящик.

Ось у тебе, скажімо, усе навпаки — ти все завжди встигаєш зробити навіть раніше, ніж планувала. І хоча ти теж собою завжди незадоволена, мені б твою продуктивність!

Але, на думку Христини, найбільш незбагненні процеси відбувалися в голові Соломії в момент, коли вона визначалася з тим чи іншим рішенням. Спершу вона ретельно й уважно формулювала сама для себе всі наявні варіанти. І це в неї виходило чудово. Потім, перед тим як вибрати один із них, довго вагалася й доводила всіх знайомих до знемоги, детально описуючи всі «за» і «проти». Іноді Соломія навіть ображалася на співрозмовника чи співрозмовницю, якщо їй не пропонували ще якоїсь, не передбаченої нею самою гіпотетичної небезпеки чи ускладнення, які можуть актуалізуватися в разі схиляння до того чи іншого варіанту. Залежно, а іноді й незалежно від важливості рішення такі сумніви могли тривати тижнями, а то й місяцями, і тоді всі розмови неминуче зводилися до цього. А потім раптом наставав якийсь момент, коли вона усвідомлювала: вирішити треба зараз, негайно, не відкладаючи. І тоді достатньо було, аби хто-небудь висловився на користь або проти того чи іншого варіанту. Сама суть висловлювання, як і авторитетність чи обізнаність із проблемою того, хто висловлювався, не мала значення, бо прийняте рішення ніяк не співвідносилося з тим, що їй радили, і ніколи не можна було передбачити, учинить вона так, як їй порекомендують, а чи всупереч пораді. Причому передбачити це не могла навіть сама Соломія. Просто їй необхідно було, аби хтось висловився, підштовхнув її, торкнувся, дав відчути свою небайдужість чи бодай просто присутність, — це виводило її зі стану застиглості, зануреності у власні почуття, зануреності настільки глибокої, що реальність зовнішнього світу поступово переставала бути незаперечною, і її затьмарювала уявна дійсність світу внутрішнього. Після такого поштовху вона ніби прокидалася й тоді вже діяла миттєво, а якщо поштовху не було, вагання продовжувалися.

Так само важко було передбачити, що саме зі сказаного співрозмовником Соломія сприйме як саме той, єдиний, необхідний їй поштовх.

Яскрава зовнішність Соломії постійно приваблювала чоловіків. Висока, струнка, з тугою чорною косою, Соломія була веселою, легко сходилася з людьми й ніколи не аналізувала ні своєї, ні чиєїсь поведінки. Вони з Христиною були не схожі настільки, наскільки можуть бути не схожими двоє людей. Христина була натуральною блондинкою середнього зросту з пишними формами й тонкою талією. Її карі очі уважно вдивлялися в співрозмовника, і вже з перших хвилин знайомства вона вміла чітко усвідомити своє ставлення до людини й розмістити його на шкалі чорно-білих оцінок — від різко негативного до дуже позитивного. Це вже згодом вона навчиться підкріплювати ці свої інтуїтивні відчуття конкретними деталями та бачити в людях неспокій, захований за нервовим біганням зіниць, невпевненість тремтливих пальців, мимовільне почервоніння кінчиків вух, коли співрозмовник говорить речі, мало схожі на правду, легковірність широко розплющених очей і ще багато всього іншого, що так ніколи й не навчиться аналізувати чи принаймні помічати Соломія.

Христина намагалася проникнути якомога глибше за поверховість першого враження, спершу лише інтуїтивно, а потім логічно обґрунтовуючи відчуття. Соломія ж, як правило, лише легковажно відмахувалася від Христининих спостережень зі словами:

— Я в це все не вірю. Як можна судити про людину за тим, що в неї тремтять кінчики пальців? Он у тебе теж артрит, це ж не означає, що ти щось приховуєш.

— Та справа не в пальцях — невже ти не відчуваєш, коли людина по-справжньому щира, а коли лише імітує відкритість?

Соломія була людиною крайнощів — або вірила в щось і занурювалася в це з головою, або настільки ж категорично не приймала, причому без жодних раціональних пояснень, на підставі самих лише миттєвих емоцій. Вона легко піддавалася впливу, але, усвідомлюючи це, намагалася протистояти цій своїй схильності у своєрідний, притаманний лише їй і доволі нелогічний, як уся її істота, спосіб. Точніше, поки Соломія перебувала під впливом лише однієї людини, її все влаштовувало і вона не намагалася опиратися цьому. Але якщо в її житті з’являлося кілька авторитетів, та ще й не згодних між собою, то виникала проблема. Оскільки для неї було важко вибрати когось одного й слухатися лише його. По-перше, тому, що вона знову опинялася перед вибором, а по-друге, тому, що обирала вона не між позиціями та мотиваціями, а між людьми, визначаючи їхню вагомість для себе за якимись цілковито незбагненними з логічної точки зору аргументами. Скажімо, якщо їй потрібно було порадитися про щось і вона радилася зі своєю мамою, а потім із Христиною, то незалежно від самих порад схилялася переважно до точки зору останньої. Якщо ж за порадою вона зверталася до Христини і котрогось зі своїх актуальних чоловіків, то перевага була на боці чоловіка за умови, що він ще не втратив для Соломії новизни, привабливості та, відповідно, авторитетності. Коли позиції чергового коханця з часом слабли, Христинині поради знову набували більшої ваги.

Спершу Христину дратувала така дивна пріоритетність, потім вона звикла й злостилася лише через непостійність власного рейтингу. Не тому, що мала ілюзії, ніби може бути для Соломії беззастережним авторитетом, а тому, що ніяк не могла змиритися з тим, що вона взагалі не чує її старанно дібраних і логічних аргументів, а просто мовчки прислухається до власного настрою та чекає моменту, коли спонтанний порив змусить її наважитись на той чи інший учинок. Здебільшого на такий, що від нього перед тим довго та, як виявиться згодом, слушно застерігала Христина.

Соломії необхідно було когось обожнювати й перед кимось схилятися. Але водночас їй завжди подобалися пасивні, не впевнені в собі чоловіки, які хотіли слухатися її та шукали підтримки в ній, замість намагатися захистити її. Тож Соломія постійно потрапляла в непрості ситуації. Попередній досвід нічому її не вчив, і вона щоразу продовжувала наївно сподіватись, що «тепер усе буде не так, як раніше». На думку Христини, Соломія шукала в чоловіках свого батька, не справжнього, а вимріяного, ідеального. Їй хотілося, щоб її обранець був вічно закоханим у неї, романтичним і щедрим, носив її на руках і охороняв від усього світу, але водночас хотілося, щоб він ніколи не покинув її задля іншої, як це зробив свого часу батько. Страх бути покинутою переважав, і вона несвідомо обирала тих чоловіків, які були здатні цілком підкоритися її волі. Та щойно так траплялося, їй починало бракувати об’єкта, який можна було б обожнювати й схилятися перед ним, як перед ідеальним батьком. Безініціативність обранців, відсутність спонтанних поривів і те, що їй доводилося все вирішувати за себе і за них, обтяжували й, звісно, не сприяли зміцненню взаємин. І хоч ці чоловіки справді не йшли від Соломії, а після розриву ще довго прагнули поновити стосунки, проте це зовсім не сприймалося нею як перевага.

• Предыдущая
• 6/57
• Следующая