Выбери любимый жанр

Орлі, син Орлика - Литовченко Тимур Иванович - Страница 17


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

17

– І врахуйте, шевальє, що сьогодні ви мали честь зробити великій нашій державі та особисто Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому грандіозну послугу! Тож і Франція загалом, і я сама у боргу перед вами, месьє капітане Бартель.

– Он як?..

– Саме так, люб'язний шевальє.

Григорій прискіпливо оглянув дівчину з голови до ніг. Те-е-ек… Пристойний, але вельми скромний одяг… Світле, ледь рудувате волосся, кінчики якого вибиваються з-під капюшона теплої зимової накидки… Миле, проте трохи блідувате личко… І очі… Світлі й ясні, проте якогось невизначеного кольору: чи то жовтувато-зелені, чи то сірувато-блакитні… Втім, понад усе вони нагадували мінливу морську хвилю, відтінок якої змінювався залежно від освітлення.

Жанна-Антуанетта Пуассон?.. Цікаво, дуже цікаво.

– Ну, що ж, – мовив нарешті Григорій, коли мовчанка занадто затяглася. – У такому разі, мадемуазель, дозвольте вивести вас із цих глухих нетрів і заразом дізнатися, яким чином скромний шведський капітан мав честь прислужитися Його Величності королю Луї!

Григорій ґречно підставив дівчині зігнуту в лікті ліву руку.

– Дякую, любий шевальє, – вона вправно підхопила рятівника під лікоть, – дійсно, підемо звідси… подалі від цих…

Дівчина озирнула трупи й гидливо підібгала гарненькі губки, здавалось би, самою природою створені для поцілунків.

– Нічого, нічого, ви абсолютно вірно зазначили, що шевальє має меча, аби захищати скривджених, – для більшої переконливості Григорій поклав праву долоню на ефес шпаги. Якщо хтось і спостерігає за ними із якоїсь засідки, нехай бачить, що «шведський капітан» готовий скористатися зброєю.

– То що, йдемо?

– Авжеж.

Вони повільно пішли геть.

– До речі, мадемуазель, як ви тут опинилися?

– Зовсім випадково. Я йшла до костелу, по дорозі зустріла того… ну-у-у…

– Котрого з двох?

– Одноокого й шепелявого. Збиралася подати йому милостиню, але несподівано він почав скиглити, що буцімто у нього вдома помирає дружина і що в нього тільки-но, мовляв, було видіння: прекрасна шляхетна незнайомка зцілює хвору страдницю самим лише дотиком руки. Цей негідник настільки проникливо благав про допомогу, що я не втрималася і пішла за ним.

– Ви занадто довірливі, мадемуазель.

– Мабуть, що так… – зітхнула дівчина. – По дорозі до нас причепився другий… тільки він тоді кульгав. Точніше, підстрибував, спираючись на милицю. А коли пройшли декілька кварталів, негідники раптом кинулися до мого гаманця. Ну, я не розгубилася, та вони скористалися милицями, немов розп'ялками… Решту ви бачили, капітане.

Далі йшли мовчки, допоки вулиці не стали ширшими й світлішими. Тоді Григорій зняв нарешті праву долоню з ефеса шпаги й мовив:

– Оце й усе, що збиралася розповісти мені мадемуазель?

– Тобто?..

– А як же бути з моєю послугою Франції та Його Величності Луї?

– А-а-а, так, так!.. – І дівчина пояснила напрочуд невимушеним тоном: – Річ у тім, що сьогодні ви, люб'язний капітане, мали честь врятувати майбутню французьку королеву. Я про ваш подвиг не забуду, майте на увазі.

– Прошу?!

І хоча це було не вельми ґречно, проте Григорій не втримався від ще одного погляду на супутницю. Мила, проте занадто скромна… Довірлива настільки, що підступні грабіжники без особливих зусиль заманили її у хащі бідних кварталів і ледь не позбавили гаманця…

І оце – королева Франції?!

Париж, Париж, незбагненне місто!..

Суміш прекрасного з легким присмаком огидного…

Що, однак, робить прекрасне ще прекраснішим!

А найнезбагненніший твій елемент – парижани.

Тим паче, юні парижанки…

– Знаю, месьє капітан, що це звучить щонайменше дивно. Але тим не менш…

– Дозвольте поцікавитися, мадемуазель, при якому королі ви збираєтеся стати королевою?

– Ну звісно ж, при Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому!

– В такому разі змушений розчарувати вас, мадемуазель: адже Його Величність уже має свою королеву – її Величність Марію Аделаїду Савойську. Більш того – королівське подружжя вже має дітей…

– Ну то й що з того!..

І настільки легковажно-невимушеним тоном було це сказано, що Григорій знов не втримався від прискіпливого погляду на супутницю.

– Але як ви, мадемуазель, можете… При живій та здоровій королеві!..

– Втім, є ще й інша можливість.

– Тобто?..

– Тобто, можливо, я стану всемогутньою фавориткою Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. Хоча й не королевою, але теж, погодьтеся, непогано. Я і в цьому разі не забуду про ваш сьогоднішній подвиг. Якщо колись потребуватимете моєї допомоги, можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє.

Григорій довго думав, перш ніж порушити мовчанку:

– Звідки ви про все це дізналися, мадемуазель?

– Мені про те ворожка розповіла.

– Прошу?!

– Ворожка. Мадам Феліція.

– Тобто?!

– Тобто особисто мені мадам Феліція наворожила палке, пристрасне й безроздільне кохання Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. А це означає, що я неодмінно стану королевою Франції. Або у крайньому разі – улюбленою фавориткою Його Величності. Теж непогано, погодьтеся…

– Ви певні, що ворожка не збрехала?

– Вона добре ворожить усім охочим. Якщо бажаєте, вам вона також провістить долю. То як?..

Сказати, що Григорій був спантеличений почутим, – це не сказати майже нічого! Просто він збагнув, що остаточно перестав розуміти це чудернацьке, найзагадковіше в усій Європі місто. І хоча різноманітні зауваження, від пристойно-ввічливого до уїдливо-дошкульного, так і вертілися на язиці, гетьманич промовчав. Адже перед його очима раптом постав відстовбурчений вказівний палець, а у вухах забриніли слова: «Колись-то ви станете видатним дипломатом».

Не ворожкою то було сказано, та й базувалося пророцтво на зовсім іншій підставі… Втім, хіба ж він не знає з власного досвіду, що подібні слова іноді віщують правду?!

То, може, він і справді веде паризькими вуличками майбутню королеву…

Або королівську фаворитку…

Так, Господь Бог іноді розігрує з людьми вельми цікаві інтермедії.

І де б іще зіграти з гетьманичем Григорієм Орликом мініатюру «Порятунок французької королеви», як не у загадковому місті Парижі наприкінці січня 1730 року від Різдва Христового!..

– Скажіть, будьте ласкаві, а хто ще вірить у це пророцтво? – нарешті поцікавився він.

– Як це – хто?! Звісно, що всі! І насамперед я сама. Тому й захотіла одним-єдиним дотиком зцілити дружину каліки, як він мене попрохав, – от тоді у пророцтво мадам Феліції повірив би навіть такий скептик, як от ви.

– Але, окрім мене, не сумнівається більш ніхто?

– Звісно ж!

– А хто ж усі вони – оті інші, які вірять пророцтву?

– І моя добра матуся, і мій покровитель.

– Хто ваш покровитель?

– Його світлість маркіз Норман де Турнем. Ви знайомі?

– Я у Парижі не надто довго, тож не маю честі…

– Бажаєте познайомитися?

Вони зупинилися посеред вулиці. «Справді, чом би й ні?» – подумав Григорій, а вголос мовив:

– Із величезним задоволенням!

– Ну, тоді маю честь запросити вас післязавтра на звану вечірку до маркіза де Турнема. – Дівчина відпустила його руку, відступила на крок і церемонно вклонилася. – Його світлість влаштовують вечірку спеціально на мою честь. Має прийти персон шість, не більше. Ну, і ви, люб'язний шевальє, теж приходьте. І його світлість маркіз, і моя матуся, і всі інші з задоволенням висловлять вам подяку і приязнь за вашу мужність.

– Е-е-ет, пусте… Я лише повівся згідно з велінням дворянської честі.

– Отже, до зустрічі, капітане Бартель?

– А ми хіба вже розлучаємося?

– А хіба ви забули, що я йшла до вечірньої меси?

– Так, але…

– То я прийшла!

Дівчина махнула рукою праворуч. Григорій озирнувся і побачив там невеличкий католицький костел.

– А ви не підете зі мною, капітане?

– Ні-ні, я, знаєте, протестант.

– А-а-а, зрозуміло… Ви гугенот?

17
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело