Емма - Остин Джейн - Страница 34

• Предыдущая
• 34/110
• Следующая

— Черчіллі, звичайно ж, винуваті, — холодно мовив містер Найтлі, — але смію твердити, що Френк приїхав би, якби захотів.

— Не знаю, що дає вам підстави так казати. Він дуже хоче приїхати, дуже хоче, але тітка з дядьком не відпускають його.

— Я не вірю, що йому несила приїхати; якби він наполягав на цьому, то зміг би. Мені важко в це повірити без суттєвих доказів.

— Які ж ви дивні! Що містер Френк Черчілль вчинив такого, аби змусити вас вважати його настільки неприродно безсердечним створінням?!

— Підозрюючи, що він, поживши з тими, хто завжди подавав йому приклад відповідної поведінки, навчився нехтувати свого батька і майже нічим не турбуватись, окрім власного задоволення, я зовсім не вважаю його неприродно безсердечним. Якраз навпаки — це дуже природно, коли молода людина, вихована такими пихатими, звиклими до розкоші й егоїстичними родичами, сама буде такою ж пихатою, звиклою до розкоші та егоїстичною. Якби Френк Черчілль хотів приїхати до свого батька, то він зміг би викроїти для цього час між вереснем і січнем. Чоловік його віку — скільки йому там — двадцять три чи двадцять чотири? — не може не мати достатніх для цього коштів. Це просто неможливо.

— Вам легко це відчувати і легко казати, бо ви завжди були самі собі хазяїном. Коли йдеться про пов'язані із залежністю труднощі, то ви — найгірший суддя у світі. Ви не знаєте, як це — пристосовуватися до чужого характеру.

— Важко уявити, що чоловік двадцяти трьох чи двадцяти чотирьох років не має достатньо духовної чи фізичної свободи, аби приїхати до свого батька. Йому не бракує грошей, не бракує вільного часу. Навпаки: він має так багато того і другого, що радо тринькає їх у найшикарніших у королівстві місцях для розваг. Нам постійно розповідають, що бачили його на тому чи іншому курорті. Зовсім недавно був у Веймуті. Це є доказом того, що він у змозі покидати Черчіллів.

— Так, інколи він може це робити.

— Авжеж. І оті «інколи» трапляються саме тоді, коли він цього забажає, коли відчуває спокусу отримати задоволення.

— Дуже несправедливо судити про чиюсь поведінку, не знаючи ситуації достеменно. Той, хто не побував усередині родини, не може сказати, з якими труднощами може зіштовхнутися кожен її представник. Треба добре знати Енскум і характер місіс Черчілль, аби претендувати на право знати, що може робити її племінник, а що — ні. В одній ситуації він матиме можливість зробити набагато більше, ніж в іншій.

— Еммо, існує одна річ, котру будь-який чоловік завжди в змозі зробити, якщо забажає — це виконати свій обов'язок; і досягається це не інтригами і хитрістю, а рішучістю та енергійністю. Обов'язок Френка Черчілля полягає у вияві поваги до свого батька. З його обіцянок і послань ми бачимо, що він про це здогадується; але якби хотів його виконати, то вже виконав би. Чоловік, що відчуває свою правоту, відразу зробив би місіс Черчілль таку от рішучу і просту заяву: «Заради вашого блага я завжди готовий пожертвувати власним задоволенням, але мушу негайно відвідати свого батька. Я знаю, що завдам йому болю, не виявивши належної поваги з такої нагоди, як ця. Отож завтра маю виїжджати». Скажи він їй це одразу, до того ж рішучим тоном, який пасує справжньому чоловікові, то його вчинок не зустрів би ніякої протидії.

— Може, й не зустрів би при від'їзді, — розсміялася Емма, — але міг зустріти при поверненні. Хіба можна уявити такі фрази в устах цілковито залежного молодого чоловіка! Таке могли уявити собі тільки ви, містере Найтлі. Але ви й гадки не маєте, що вимагається в ситуаціях, прямо протилежних вашій. Хіба ж може Френк Черчілль так промовляти до своїх дядька та тітки, які виростили його і його забезпечують! Стоїть собі посеред кімнати і на повен голос промовляє, чи як? Ви знаєте, як отак поводитися практично?

— Повірте, Еммо, для чоловіка розумного та розважливого це не коштувало б великих зусиль. Він відчував би власну правоту; і подібна заява — зроблена, звичайно ж, відповідним чином, як і належить чоловікові розважливому — пішла б йому на користь, піднесла б його в очах людей, од яких він залежить, посприяла б його інтересам краще, ніж довгий ланцюг хитрощів та поступок. До любові додалася б повага. Вони відчули б, що можуть йому довіряти: якщо племінник учинив шляхетно по відношенню до свого батька, то він учинить шляхетно і по відношенню до них. Вони знають, — він знає, всі люди знають, — що він мусить зробити візит до свого батька; і коли його дядько і тітка, спонукані дріб'язковими ревнощами, користаються своїм впливом, аби цей візит відкласти, то все одно в глибині душі вони не подумають про нього добре, якщо він скориться їхнім примхам. Поведінка шляхетна і справедлива викликає повагу в кожного. Якби він діяв таким чином, принципово, неухильно, регулярно, то їхні недалекі уми скорилися б його волі.

— Щось мені мало в це віриться. Знаю, вам подобається підкоряти недалекі уми своїй волі; але коли вони належать людям багатим і владним, то зазвичай мають схильність сповнюватися пихатості й ставати такими ж непіддатливими чиїйсь волі, як і уми великі та далекоглядні. Я вірю, що коли вас, містере Найтлі, раптом перенести таким, яким ви є, в ситуацію, що в ній перебуває містер Френк Черчілль, то ви би спромоглися зробити якраз те, що ви йому рекомендуєте, і це дало б добрий результат. Можливо, Черчіллям було б зовсім нічого відповісти; але ж при цьому вам не довелося б долати давню і глибоко вкорінену звичку до покори та слухняності. Йому ж, котрий таку звичку має, було б нелегко отак відразу зробити прорив до повної самостійності, тим самим звівши нанівець усі їхні претензії на вдячність та повагу з його боку. Може, він має таке ж сильне почуття справедливості та шляхетності, що й ви, але в цих конкретних обставинах не в змозі зрівнятися з вами у своїй здатності діяти належним чином.

— Значить, його почуття недостатньо сильне. Сильне переконання не може не спонукати до адекватних дій.

— А різниця у становищі та звичках! Спробуйте, нарешті, зрозуміти, що відчуватиме люб'язний молодий чоловік, намагаючись суперечити тим, кого він поважав усе своє життя!

— Ваш люб'язний молодий чоловік — дуже слабодухий молодий чоловік, якщо це його перша спроба рішуче довести до кінця задумане всупереч волі інших. На цей час це вже мало стати його звичкою — чинити відповідно до морального обов'язку, а не керуючись міркуваннями вигоди. Побоювання можна простити малій дитині, а не дорослому чоловікові. Набувши здатності мислити, він мусив набути також почуття власної гідності й мусив позбутися всього того, що було у впливові Черчіллів негідного. Він мусив дати відсіч першій же їхній спробі принизити його батька. Якби він вчинив як слід із самого початку, то не мав би труднощів тепер.

— Стосовно нього ми ніколи не дійдемо згоди! — вигукнула Емма. — Але нічого незвичайного в цьому немає. Я зовсім не вважаю його слабодухим молодим чоловіком, упевнена, що він не такий. Містер Вестон обов'язково розпізнав би лицемірство навіть у власному синові; просто річ у тім, що, мабуть, він має піддатливішу, схильнішу до послуху і лагіднішу вдачу, ніж та, яка відповідає вашим поняттям про чоловічу бездоганність. Скоріш за все, так воно і є; і хоча це позбавляє його деяких чеснот, воно надає йому багато інших.

— Дійсно так: надає багато інших чеснот, котрі полягають у тому, що він сидить і нічого не робить, тоді як мусить робити справи; веде життя, сповнене байдикування та пошуків задоволення, і вважає себе великим знавцем у пошуках виправдання для такого існування. Він може сісти й написати чудового квітчастого листа, сповненого нещирих завірянь і емоцій, та переконувати себе в тому, що винайшов найкращий у світі спосіб зберегти злагоду вдома й відвернути будь-які батьківськи скарги. Його листи викликають у мене огиду.

— Так гадаєте тільки ви. Всім іншим ці листи подобаються.

— Я маю підозру, що місіс Вестон вони не подобаються. Хіба можуть вони подобатися такій розумній і чутливій жінці? Вона займає місце матері, але її не засліплюють материнські почуття. Саме з огляду на неї необхідність і важливість Френкового візиту до Рендоллза зростають удвічі, і тому відкладення цього візиту місіс Вестон переживає вдвічі тяжче. Смію твердити, що коли б вона була особою зі становищем, він приїхав би неодмінно, хоча для неї не мало б великого значення, приїхав би він чи ні. Ви гадаєте, що ваша найкраща подруга нездатна всього цього зрозуміти? Що вона сама часто не задається таким питанням? Ні, Еммо, ваш люб'язний молодий чоловік може бути люб'язним чисто по-французьки, але не по-англійськи. Може, він і справді є «tres aimable», має дуже гарні манери, але він може не мати чисто англійської делікатності до почуттів інших людей; отож нічого по-справжньому делікатного в ньому і не може бути.

• Предыдущая
• 34/110
• Следующая