Емма - Остин Джейн - Страница 43

• Предыдущая
• 43/110
• Следующая

Після тривалих міркувань вона не придумала нічого кращого за те, що Гаррієт сама зробить відповідний візит, але таким чином, щоб — за умови належного розуміння з їх боку — переконати їх, що такі стосунки є чисто формальними. Емма вирішила взяти Гаррієт із собою в кареті, висадити в Еббі-Мілл, а самій проїхатися далі, щоб потім швидко повернутись і забрати її, не залишивши часу для підступних дій або небезпечних рецидивів минулого, і тим самим рішуче вказати, що саме така міра близькості призначається для майбутніх стосунків.

Нічого кращого вона придумати не могла, і хоча було в усьому цьому таке, з чим не погоджувалось її серце — щось схоже на погано замасковану невдячність — все одно це слід було зробити, інакше що ж тоді станеться з бідолашною Гаррієт?

Не лежала в Гаррієт душа до цього візиту. Буквально за півгодини до того, як її подруга зайшла за нею до пансіону місіс Годдард, зла доля привела її саме в те місце, де в той момент можна було стати свідком, як валізу з написом: «Преподобному Філіпу Елтону, Вайтхарт, Бат» завантажували у візок м'ясника, що мав доставити її до поштової карети; отож усе на світі, окрім тієї валізи та напису на ній, умить стало для Гаррієт порожнім місцем.

Однак вона поїхала; а коли вони дісталися ферми, де Гаррієт мали висадити з карети на початку широкої та охайної, посипаної гравієм стежини, яка вела поміж шпалерних яблунь до парадних дверей, то вигляд усього того, що так утішало її минулої осені, оживив спогади і викликав у неї легеньке хвилювання; тож Емма, при розставанні помітивши, що Гаррієт озирається довкола з якоюсь переполоханою цікавістю, зайвий раз переконалася, що візит не мусить тривати більше запланованих п'ятнадцяти хвилин. Далі вона поїхала сама, аби присвятити цей відрізок часу їхньому колишньому служнику, який, одружившись, оселився в Донвеллі.

Рівно через чверть години Емма повернулася до білих воріт; міс Сміт, отримавши від неї відповідні напучування, вийшла без запізнення, причому ніякий схвильований молодик її не супроводжував. Вона попрямувала стежкою після того, як одна із сестер Мартін, на хвилину з'явившись у дверях, попрощалася з нею з підкресленою — як здалося — ґречністю.

Даремно було очікувати, що Гаррієт зможе відразу щось розповісти ясно і розбірливо — почуття переповнювали її; але, зрештою, Емма витягнула з неї достатньо, аби зрозуміти, що то була за зустріч і які саме почуття вона викликала. Гаррієт побачилася лише з місіс Мартін і двома дівчатами. Прийняли вони її якось обережно, навіть холодно; майже весь час обговорювалося найтривіальніше. Нарешті місіс Мартін раптово зазначила, що міс Сміт, як їй здалося, підросла, отож з'явилася тема більш цікава й атмосфера потеплішала. Минулого вересня в цій самій кімнаті Гаррієт і дві її подруги мірялися зростом. На стінній панелі біля вікна збереглися олівцеві позначки і примітки, їх зробив він. Здавалося, що, пам'ятаючи день, годину і вечірку, коли це сталося, а також конкретний привід, вони також відчувають ніяковість та жаль і готові повернутися до колишньої доброзичливості та взаєморозуміння, готові знову стати такими, якими вони були тоді (Емма підозрювала, що Гаррієт не відставала від них у бажанні повернутися до сердечних і безхмарних стосунків); але тут приїхала карета, і все скінчилося. Сам стиль візиту і його короткочасність зіграли-таки свою вирішальну роль. Людям, із якими вона провела шість щасливих тижнів менш ніж півроку тому, приділили всього лише чотирнадцять хвилин! Емма не могла не уявити собі, як усе це відбувалося, не могла не усвідомити, що вони образяться (і цілком справедливо), що Гаррієт неодмінно — і природно — засмутиться. Усе це було дуже негарно і дуже неприємно. Багато вона віддала б і багато витерпіла б заради того, щоби Мартіни піднялись у своєму становищі хоча б на сходинку вище. Вони були настільки гідними поваги, що вистачило б і цього. Але це було лише побажання, тож чи могла вона вчинити інакше в цій реальній ситуації? Ніяк не могла! Вона не відчувала ніяких розкаянь. Мартінів потрібно позбутися; але то дуже болісний процес — і цього разу настільки болісний для неї самої, що незабаром вона відчула потребу в якійсь невеличкій розраді, і для того, щоб її отримати, вирішила їхати додому через Рендоллз. Вона вже стомилась і від містера Елтона, і від Мартінів. Відпочинок у Рендоллзі був конче необхідним.

Задумка була гарною, але, під'їхавши до дверей, вони дізналися, що «ні хазяїна, ні хазяйки вдома немає» і що вони відсутні вже досить тривалий час; за словами слуги, вони вочевидь подалися до Гартфілда.

— Який жаль! — скрикнула Емма, коли вони повертали назад. — Тепер ми неодмінно розминемося з ними; от досада! Давно я так не засмучувалася! — Вона відкинулася на спинку в кутку карети, щоб заглибитись у свої невеселі думки або щоб розвіяти їх, а скоріше — і те, й інше потроху, як це дуже часто буває з натурами, схильними до роздумів і несварливими. Раптом карета зупинилась; Емма виглянула — це були містер і місіс Вестон; вони підійшли, щоб поговорити з нею. Вона дуже зраділа, побачивши їх, і зраділа ще більше, почувши містера Вестона, який одразу ж звернувся до неї.

— Здрастуйте! Здрастуйте і вам! Ми тут трохи посиділи з вашим батьком — приємно бачити його в доброму здоров'ї. Завтра приїздить Френк — я отримав листа сьогодні вранці — неодмінно прибуде завтра до обіду, а сьогодні він в Оксфорді; збирається провести з нами цілих два тижні — я знав, що саме так воно і буде. Якби він приїхав на Різдво, то не зміг би пробути довше трьох днів; я був радий, що він не приїхав на Різдво; а нині буде якраз підходяща погода для його візиту: ясна, суха і стала. Ми зможемо досхочу насолодитися його товариством; сталося саме так, як ми і хотіли.

Така новина не могла не порадувати, неможливо було не радіти радісному виразу обличчя містера Вестона, що підкріплювався словами і майже таким же радісним — хоча й трохи спокійнішим — виразом обличчя місіс Вестон. Її переконаність у приїзді Френка передалась Еммі, і вона з готовністю розділила їхній захват. Це було захоплююче воскресіння вже було померлої надії. Поблякле й зів'яле минуле потонуло в свіжості прийдешнього; зі швидкістю блискавки в неї промайнула надія, що про містера Елтона вже більше ніколи не згадуватимуть.

Містер Вестон повідав їй про розклад запланованих в Енскумі зустрічей, завдяки якому його син отримав у своє розпорядження цілих два тижні, а також про маршрут і спосіб його пересування; Емма слухала, поздоровляла їх і раділа сама.

— Незабаром я привезу його до Гартфілда, — сказав він на завершення. Їй здалося, що, коли він промовляв, дружина тихенько торкнулася його руки.

— Нам уже час їхати, містере Вестон, — сказала вона. — Ми затримуємо дівчат.

— Авжеж, їдьмо. — І знову, звертаючись до Емми: — Не думайте тільки, що він такий уже бездоганний молодик, бо ви чули, звичайно ж, лише мою власну думку про нього; цілком можливо, що нічого незвичайного в ньому немає. — Але в цей момент його іскристі очі промовляли зовсім інше.

Емма з невинним виглядом, наче сказане її мало обходить, відповіла щось ні до чого не зобов'язуюче.

— Згадайте про мене, моя люба Еммо, завтра десь о четвертій годині, — таке було прощальне напучення місіс Вестон, мовлене з певним занепокоєнням і призначене лише для неї.

— О четвертій?! Ручаюся, що він буде тут о третій, — швидко поправив її містер Вестон; на тому ця приємна зустріч і закінчилася. Настрій Емми піднявся, і вона почувалася майже щасливою; все відразу набуло іншого вигляду, навіть Джеймс зі своїми кіньми вже не видавався таким неповоротким, як раніше. Коли Емма побачила огорожу, їй захотілося, щоб скоріш розпустилася бузина, а коли вона поглянула на Гаррієт, то навіть у її ніжній посмішці відчула подих весни.

Але запитання її пролунало не надто оптимістично:

— Цікаво, а містер Френк Черчілль, крім Оксфорда, буде їхати і через Бат, чи ні?

• Предыдущая
• 43/110
• Следующая