Емма - Остин Джейн - Страница 60

• Предыдущая
• 60/110
• Следующая

— Я розпитуватиму про всіх вас, — сказав він, — це головна моя розрада. Розпитуватиму про все, що у вас тут відбувається. Я домовився, що місіс Вестон мені писатиме. Вона люб'язно це пообіцяла. Це просто благословення — листуватися з жінкою, коли ти дійсно бажаєш знати якомога більше про тих, кого немає поруч! Вона мені повідомлятиме всі подробиці. Її листи знову перенесуть мене у милий моєму серцю Гайбері.

Надзвичайно приязне рукостискання й надзвичайно тепле «до побачення» завершили його промову, і незабаром двері зачинилися за Френком Черчіллем. Недовгими були збори, недовгою — їхня прощальна зустріч; він поїхав; і Еммі було так шкода розлучатися, такою великою втратою здавався його від'їзд для їхнього маленького товариства, що вона почала боятися — чи не шкодує надто сильно і чи не переймається надто багато.

Це була переміна на гірше. Відтоді, як Френк Черчілль приїхав, вони зустрічалися майже щодня. Звичайно ж — його візит до Рендоллза додав останнім двом тижням жвавості надзвичайної, жвавості, небаченої раніше. Сам він, надія побачити його, що її приносив із собою кожен ранок, впевненість у його залицянні, його веселий запал, його манери! Це були радісні два тижні, й повернення до звичного плину життя в Гартфілді неодмінно буде дуже болісним. На завершення всіх своїх чеснот, він до того ж майже зізнався їй у коханні. Сила і сталість почуттів, що він їх зазнавав, — то було інше питання; але наразі вона не мала сумнівів у тому, що він був у захваті від неї — це однозначно, що він свідомо віддавав їй перевагу; і це переконання у поєднанні з усім іншим навело її на думку, що, напевне, вона й сама трохи його кохає, попри всю свою попередню настроєність проти цього.

— Напевне, я його кохаю, — сказала вона. — Це відчуття апатії, нудьги, даремності, ця нездатність сісти й чимось зайнятися, відчуття того, що в будинку все нудне й нецікаве — точно закохалася; я була б найдивовижнішим створінням у світі, коли б це було не так — принаймні останні декілька тижнів. Що ж! Зло для одних завжди є добром для інших. Я матиму багато бажаючих пожуритися разом зі мною над сумною долею балу, а може — і з приводу від'їзду Френка Черчілля; але хто буде радий, так це містер Найтлі. Тепер він, як захоче, зможе провести вечір із любим його серцю Вільямом Ларкінсом.

Однак містер Найтлі не виявив ніяких ознак тріумфальної радості. Про себе особисто він не міг сказати, що ця обставина засмутила його, бо якби і сказав, то все одно цьому суперечив би його бадьорий вигляд; але він сказав, причому чітко і ясно, що жалкує з того розчарування, котрого зазнали інші, а потім із теплотою в голосі додав:

— От кому не пощастило, так це вам, Еммо, бо ж ви маєте так мало нагод потанцювати! Вам дійсно дуже не пощастило!

Минуло кілька днів, перш ніж вона побачила Джейн Ферфакс і змогла б судити про її щирий жаль із приводу такого сумного повороту подій; але ж коли вони дійсно зустрілися, то її байдужість здалася Еммі просто відразливою. Щоправда, Джейн почувалася перед тим украй погано; вона знемагала від сильного головного болю, і ця обставина змусила її тітку оголосити, що якби бал і відбувся, то, на її думку, Джейн усе одно не змогла б на нього піти; тож її непристойну байдужість Емма милостиво віднесла на рахунок викликаної хворобою слабкості.

Упевненість Емми щодо своєї закоханості зберігалася. Змінювалися лише її уявлення про те, наскільки сильно вона була закоханою. Спочатку їй здавалося, що дуже; а потім — лише трохи. Вона отримувала велике задоволення, коли слухала, як говорять про Френка Черчілля; а через це — і більше, ніж зазвичай, задоволення від зустрічей із містером і місіс Вестон; вона дуже часто думала про нього і з нетерпінням очікувала листа, бо їй хотілося знати, як він, який у нього настрій, як там його тітка, і чи існує якась можливість його приїзду до Рендоллза цієї весни. Але, з іншого боку, вона не могла сказати, що почувається такою вже й нещасною, чи менше, ніж завжди (за винятком першого ранку), налаштованою на якесь заняття; вона була такою ж діяльною і бадьорою, як і раніше. Яким би приємним Френк не був, Емма, однак, розуміла, що в нього теж можуть бути якісь вади; дійсно, вона думала про нього дуже багато, але коли сиділа згодом за малюванням чи шитвом, складаючи безліч забавних варіантів розвитку та завершення виниклої між ними симпатії, вигадуючи ризиковані діалоги та придумуючи елегантні листи, то виходило так, що кожна уявна пропозиція з його боку закінчувалась її відмовою. Їхнє почуття чомусь завжди стишувалось і переростало в дружбу. Їхня розлука завжди була забарвлена в ніжні та приязні тони, та все ж їм судилося розлучитись. І коли вона усвідомила це, їй раптом спало на думку, що не така вона вже й закохана; бо сильна любов неодмінно породила б сильнішу суперечність з її попередньою незмінною рішучістю ніколи не покидати свого батька й ніколи не виходити заміж, ніж вона могла собі уявити.

— Не бачу, щоб я коли-небудь скористалася словом «самопожертва», — сказала Емма. — У жодній із моїх кмітливих відповідей, моїх делікатних відмов немає й натяку на те, що я жертвую собою. Маю таке відчуття, що для мого щастя він не потрібен. Тим краще. І не треба переконувати себе, що в мене сильніші почуття, ніж насправді. Я закохана якраз достатньою мірою. І слава Богу, що не більше.

У цілому, вона була так само задоволеною і своїми уявленнями про його почуття.

— Щодо нього, то він, безперечно, закоханий дуже сильно — все свідчить про це — він дійсно дуже, дуже сильно кохає! А якщо, коли Френк Черчілль повернеться, його любов до мене не зміниться, то мені треба бути на сторожі, щоб не заохочувати його почуттів. Якщо вчиню інакше, то це буде вкрай нерозважливо, оскільки я вже все вирішила. Не думаю, що йому здалося, наче я заохочувала його раніше. Ні, він не був би таким нещасним, якби вірив, що я хоч трохи розділяю його почуття. Здалося б йому, що його заохочують, то при розставанні він би виглядав і говорив по-іншому. Це якщо виходити з припущення, що його любов до мене триватиме; але ж я не знаю — триватиме вона чи ні. Мені здається, що Френк — не зовсім та людина, і не слід узагалі розраховувати на сталість чи твердість його вдачі. Його почуття — щирі, але дозволю собі взяти під сумнів їх незмінність. Коротше кажучи, з якого боку не поглянь на цю проблему, я вдячна долі, що моє щастя не надто залежить од усього цього. Мине небагато часу — і я знову почуватимуся прекрасно, а незабаром усе це взагалі минеться. Кажуть-бо люди: любиш тільки раз у житті, тож можна буде вважати, що я дешево відбулася.

Коли місіс Вестон отримала від нього листа, то Емма прочитала його дуже уважно; причому ті задоволення і захват, з якими вона це зробила, змусили її взяти під сумнів свої власні почуття й переконатися, що недооцінила їхню силу. Це був довгий, у гарному стилі написаний лист, де змальовувались особливості його мандрівки та його вражень, висловлювалися такі природні й варті всілякої поваги почуття як вдячність, пошана і любов, а також жваво й детально описувалися краєвиди дальні та ближні, що він їх вважав вартими уваги. Там не було нещирих квітчастих вибачень і висловів турботи; це була мова непідробних почуттів до місіс Вестон; про перехід від Гайбері до Енскума, про відмінність між цими місцевостями в деяких фундаментальних поглядах на життя йшлося якраз достатньо, щоб показати, наскільки гостро вони відчувались, і що про них можна було розповісти набагато більше, якби не обмеження, зумовлені правилами пристойності. Не бракувало у листі й шарму її власного імені. Ймення міс Вудхаус з'являлося не один раз і завжди у зв'язку з чимось приємним — або з похвалою її смаку, або зі згадкою про щось нею сказане; і коли воно потрапило їй на очі востаннє, то вона — попри пишний вінок, сплетений із люб'язностей і галантних виразів — змогла-таки розгледіти результат свого впливу й віддати належне можливо найбільшому компліментові на свою адресу. У незаповнений простір у нижньому куточку листа були втиснуті ось такі слова: «Як вам відомо, у вівторок я не мав жодної вільної хвилини, щоб попрощатися з гарненькою подругою міс Вудхаус. Будь ласка, передайте їй мої вибачення та моє „до побачення“». Емма не сумнівалася, що це призначалося саме їй. Гаррієт згадувалася лише як її подруга. Повідана ним інформація стосовно перспектив ув Енскумі була не кращою й не гіршою, ніж очікувалося: місіс Черчілль поволі одужувала, а він не смів навіть здогадно визначити час свого наступного приїзду до Рендоллза.

• Предыдущая
• 60/110
• Следующая