Емма - Остин Джейн - Страница 84

• Предыдущая
• 84/110
• Следующая

— Якщо ви сидітимете непорушно, то незабаром охолонете, — сказала Емма.

— Як тільки я охолону, подамся назад. Мене ледве відпустили — але ж моєму приїзду надавалося таке значення, що я не міг не прибути! Здається, незабаром усі ви підете додому і компанія розпадеться. Я вже зустрів декого по дорозі — в таку-то погоду! Справжнє безумство, їй-богу!

Емма слухала, придивлялась і незабаром збагнула, що стан Френка Черчілля можна визначити влучним виразом «бути не в гуморі». Деякі люди завжди зляться, коли їм жарко. От, мабуть, і в нього така ж конституція; вона знала, що часто добрим засобом проти таких несподіваних негараздів може виявитись їжа чи питво, тож Емма запропонувала йому перекусити; у їдальні всього цього було повно, і вона співчутливо показала йому, в які двері треба йти.

Ні — він не буде їсти. Їсти він не хоче, бо від цього йому стане ще жаркіше. Однак через дві хвилини Френк змилувався над собою і, щось бурмочучи про хвойне пиво, вийшов. Емма знову всю свою увагу приділила батькові, а про себе мовила: «Як добре, що я його розлюбила. Хіба ж може подобатися людина, що так легко втрачає над собою контроль через те, що їй жарко. Це тільки Гаррієт із її лагідним поступливим характером змогла б таке терпіти».

Його не було досить довго, тож, мабуть, він устиг добряче попоїсти; і дійсно: Френк повернувсь у стані набагато кращому; йому вже не було так жарко, манери його знову стали гарними як завжди; він зміг тепер підсісти ближче до них і поцікавитися, чим там вони займалися, і навіть стримано висловити жаль із приводу свого запізнення. Його настрій все ще був не найкращий, але він явно намагався його поліпшити; і нарешті, через деякий час почав приязно теревенити про всякі дрібниці. Вони якраз переглядали малюнки з краєвидами Швейцарії.

— Як тільки моя тітонька одужає, я поїду за кордон, — сказав Френк. — Не заспокоюся, доки не побачу на власні очі деякі із зображених тут краєвидів. Якось ви матимете змогу подивитися мої ескізи, прочитати мої подорожні нариси або поему. Я неодмінно щось зроблю для самовираження.

— Можливо — але не ескізи із видами Швейцарії. До Швейцарії ви ніколи не поїдете. Ваші тітка й дядько ніколи не дозволять вам покинути Англію.

– Їх можна вмовити поїхати разом зі мною. Лікарі можуть приписати їй теплий клімат. У мене є певні підстави сподіватися, що ми поїдемо за кордон разом. Сьогодні вранці я відчув сильне переконання, що незабаром я потраплю за кордон. Мене кличуть подорожі. Я вже стомився від неробства. Мені хочеться перемін. Я не жартую, міс Вудхаус, що б там не уявляв собі ваш проникливий розум, — Англія мені набридла — будь на те моя воля, я полишив би її завтра ж.

— Вам набридли добробут і розваги. Може, для того, щоб вам захотілося залишитися, ви придумаєте для себе якісь труднощі?

— Мені — і набридли добробут та розваги?! Ви глибоко помиляєтесь. Я не вважаю себе ні багатою людиною, ні людиною, котрій весело живеться. Матеріально я відчуваю сильну скруту. Я зовсім не вважаю себе щасливою людиною.

— Однак ви вже не виглядаєте таким нещасним, як під час приїзду. Підіть поїжте і попийте ще трохи — і вам стане набагато краще. Іще шматочок холодного м'яса, іще ковток мадери з водою — і ви почуватиметеся майже так само гарно, як і всі ми.

— Hi — навіть не поворухнуся. Я сидітиму поруч із вами. Ви — мої найкращі ліки.

— Завтра ми їдемо до Бокс-хілла; гайда з нами! Це не Швейцарія, але це буде не абищо для молодого чоловіка, що так прагне перемін. Так що — залишитесь, аби поїхати з нами?

— Звичайно ж, ні. Я поїду додому з вечірньою прохолодою.

— Але ж ви можете повернутися з ранковою прохолодою завтра.

— Ні, не варто. Якщо я повернуся, то знову злитимуся.

— Тоді, заради Бога, залишайтесь у Річмонді.

— Але якщо я залишусь у Річмонді, то почуватимусь іще злішим. Думка про те, що всі ви тут, а я — сам-один, буде для мене нестерпною.

— З цими труднощами ви мусите розібратися самі. Обирайте вашу власну міру злостивості. Я більше вас не силуватиму.

Решта товариства вже повертались, і незабаром зібралися всі. Дехто, забачивши Френка Черчілля, дуже зрадів, дехто — виглядав дуже стримано; але всі збентежились і схвилювалися, коли їм пояснили причину «втечі» міс Ферфакс. Потім вирішили, що всім пора йти і тим самим закрили цю тему. Нашвидкуруч визначившись із планами на наступний день, товариство розійшлося. Небажання Френка Черчілля залишатися без компанії посилилося настільки, що він, урешті-решт, звернувся до Емми з такими словами:

— Гаразд — якщо ви бажаєте, щоб я лишивсь і взяв участь у вилазці, то нехай так і буде.

Вона всміхнулась і погодилася; і лише терміновий виклик міг змусити його повернутися до Річмонда раніше завтрашнього вечора.

Для поїздки до Бокс-хілла день був надзвичайно гарний; усі інші зовнішні обставини, пов'язані з приготуваннями, розміщенням і розпорядком, теж свідчили про те, що вилазка має вдатися на славу. Всім орудував містер Вестон, курсуючи між Гартфілдом і будинком вікарія; і всі прибули вчасно. Емма і Гаррієт приїхали разом; міс Бейтс та її племінниця — з Елтонами; чоловіки — верхи. Місіс Вестон залишилася з містером Вудхаусом. Вистачало всього; лишилося тільки приїхати до Бокс-хілла — і звеселятися. Сім миль пролетіли в передчутті радості, а по прибутті ніхто не зміг утриматися від бурхливого висловлення захвату; але якщо брати день в цілому, то відчувалося, що чогось не вистачає. Була якась млявість, відсутність настрою, брак єдності, і їх не вдавалося подолати. Надто часто товариство розпадалося на групки. Елтони прогулювались одне з одним, містер Найтлі перебрав опіку над міс Бейтс та Джейн; Емма і Гаррієт дісталися Френку Черчіллю. А містер Вестон марно намагався всіх їх гармонійно поєднати. Спочатку здавалося, що такий поділ є випадковим, але за весь день він так і не змінився значним чином. Містер і місіс Елтон не виявили небажання спілкуватись і старалися бути якомога люб'язнішими, але протягом тих двох годин, що компанія провела на пагорбі, розкольницький настрій інших груп був надто сильним, щоб його змогли подолати чудові краєвиди, холодні закуски чи бадьорий настрій містера Вестона.

Спочатку Емма відверто нудьгувала. Ніколи раніше не бачила вона Френка Черчілля таким мовчазним і нецікавим. Він не сказав нічого такого, що варто було б слухати; він дивився — і нічого не бачив, машинально висловлював захоплення, слухав її й не розумів, що вона каже. Оскільки він був таким нудним, то не дивно, що й Гаррієт — теж; обоє вони були просто нестерпними.

Коли вони всі повсідалися, то стало веселіше; на думку Емми — набагато веселіше, бо Френк Черчілль став балакучішим і бадьорішим, зробивши її основним об'єктом своєї уваги. Усі можливі знаки уваги призначались їй. Здавалося, що йому тільки й треба було, аби сподобатись їй і позабавляти її. Емма, рада з того, що її розважають, задоволена тим, що її улещують, сама була веселою та невимушеною, надала Френку всіляке дружнє заохочення і дозволила бути галантним, як це вона зробила колись у початковий і найцікавіший період їхнього знайомства; але зараз усе це для неї не означало майже нічого, хоча на думку більшості спостерігачів їхня розмова виглядала так, що найповніше її не можна було схарактеризувати ніяким іншим англійським словом, крім слова «флірт». «Містер Френк Черчілль і міс Вудхаус відчайдушно фліртували одне з одним». Вони ризикували, що їхню поведінку буде описано саме цією фразою і що саме ця фраза буде міститися в листі до Кленового Гаю від однієї дами, і в листі до Ірландії — від іншої. Не те, щоб Емма була веселою та безтурботною тому, що їй і справді було весело, ні; скоріш це сталося тому, що їй було не так весело, як вона сподівалася. Емма сміялася, бо була розчарована; і хоча він їй подобався через свої залицяння, хоча його увага — спричинена дружніми почуттями, симпатією чи грайливістю — видавалася їй абсолютно доречною, все одно вже не могла знову завоювати її серце. Вона так і вважала його не більше, ніж приятелем.

• Предыдущая
• 84/110
• Следующая