Емма - Остин Джейн - Страница 92

• Предыдущая
• 92/110
• Следующая

— Щонайсприятливіше для свого племінника — дав згоду майже без заперечень. Ви тільки уявіть собі, які переміни відбулись у цій родині протягом одного лише тижня! За життя бідолашної місіс Черчілль не було, як мені здається, ніякої надії і ніякої можливості, але не встигли її тлінні останки спочити в сімейному склепі, як її чоловіка переконують діяти всупереч її бажанню. Яке це благо, коли недобра воля помирає разом зі своїм володарем! її чоловіка не довелося довго умовляти.

«Ага! — подумала Емма, — значить, із Гаррієт було б так само».

— Цю справу вирішили вчора ввечері, і Френк виїхав сьогодні вранці на світанні. Мені здається, що у Гайбері він якийсь час побув у Бейтсів, а потім — сюди; але він так поспішав повернутися до свого дядька, якому він зараз потрібен як ніколи, що не зміг побути з нами й чверті години. Він був дуже збуджений, такий збуджений, що здавався зовсім іншою людиною в порівнянні з тим, яким я його будь-коли бачила раніше. До всього іншого додалося ще й потрясіння від того, якою хворою він її застав — а він про це не мав і щонайменшої гадки; було добре видно, як сильно він переживає.

— А ви впевнені в тому, що їхні заручини були оповиті таким суцільним покровом таємничості? Кемпбелли, Діксони — невже ніхто з них про це не знав?

Вимовивши прізвище Діксон, Емма мимоволі злегка почервоніла.

— Ні, ніхто. Він так і сказав — жодна людина, крім них самих, про їхні заручини не знала.

— Що ж, — мовила Емма. — Гадаю, що поступово ми звикнемо до цього факту, і я бажаю їм щастя. Але мене ніколи не покине думка, що це був украй огидний вчинок. Що це було, як не система лицемірства й обману, хитрощів і підступності? Приїхати до нас, удаючи відвертість і прямодушність, аби потім, ніби якісь змовники, судити-рядити про всіх нас! А ми, як ті довірливі бовдури, цілу зиму й весну уявляли, що на рівних засадах правди і честі спілкуємося з тими двома серед нас, які запросто могли порівнювати свої враження і виносити судження про почуття і слова, що ніколи не призначалися для їхнього слуху. І якщо їм довелося почути про себе щось не дуже приємне, то так їм і треба!

— Щодо цього я цілком спокійна, — відповіла місіс Вестон. — Я впевнена, що жодному з них не сказала про іншого нічого такого, щоби хтось із них не чув.

— Вам поталанило. Ваша єдина помилка обмежувалася моїм слухом, коли вам здалося, що один наш друг кохає вищезазначену даму.

— Дійсно. Але оскільки я завжди мала винятково гарну думку про міс Джейн Ферфакс, то ніколи, як би не помилялася, не змогла би сказати про неї якось недобре, що ж до нього, то тут я теж спокійна.

У цей момент трохи осторонь від вікна з'явився містер Вестон, явно очікуючи на запрошення. Місіс Вестон знаком покликала його, і коли він рушив, додала:

— А тепер, моя люба Еммо, благаю вас і словами, і виглядом своїм заспокоїти його серце, щоб він налаштувався на добре ставлення до цього шлюбу. Давайте ставитися до нього тільки добре, бо й справді: що поганого можна сказати про Джейн Ферфакс? Нічого. Партія, дійсно, не надто вдала, але якщо це не турбує містера Черчілля, то чому мусимо турбуватися ми? А для нього, я маю на увазі для Френка, якраз може стати щасливою обставиною те, що він полюбив дівчину з таким твердим характером і світлим розумом. Я завжди віддавала їй належне за це — і віддаю й тепер, попри оте єдине значне відхилення від правил пристойності. А в її становищі навіть для такої помилки можна знайти так багато виправдань!

— Дійсно багато! — схвильовано вигукнула Емма. — Якщо кого й можна виправдати за турботу лише про себе, то це жінку, котра опинилась у становищі Джейн Ферфакс. Думаючи про таких людей, як тут не пригадати фразу: «Весь світ для них чужий, чужий його закон».

Емма, зустрівши містера Вестона з посмішкою, вигукнула:

— Гарненький жарт ви утнули зі мною, нічого не скажеш! Цією хитрістю ви, напевне, хотіли насміятися над моєю допитливістю й перевірити мою здатність до здогадок. А натомість дуже мене налякали. Можна було подумати, що ви втратили принаймні половину свого майна. А виявилося, що йдеться не про співчуття, а про поздоровлення на вашу адресу. Тож я від усієї душі вітаю вас, містере Вестон, із перспективою отримати в невістки одну з найкрасивіших і найвихованіших дівчат в Англії!

Погляд, яким містер Вестон обмінявся зі своєю дружиною, засвідчив, що виголошена промова йому сподобалась, і що вона справила негайний і підбадьорливий ефект на його настрій. У його обличчі й голосі з'явилася звична для нього жвавість; він емоційно і вдячно потис Еммину руку, а потім, повертаючись до теми, почав говорити таким чином, що стало ясно: ще трохи часу і трохи умовлянь — і він згадуватиме про ці заручини не без задоволення. Його співбесідниці говорили тільки те, що применшувало нерозважливість Френка чи згладжувало заперечення; і на той час, коли вони встигли переговорити про це разом, а потім — з Еммою на зворотному шляху до Гартфілда, містер Вестон уже повністю примирився з тим, що сталось, і вважав ці заручини ледь не найвидатнішою з витівок Френка.

«Гаррієт, бідолашна Гаррієт!» — саме такі слова твердила Емма; вони несли в собі болісні думки, котрих вона ніяк не могла позбутись, і в котрих для неї крилася справжня неприємність усієї цієї історії. З нею Френк Черчілль повівся дуже погано — погано в багатьох відношеннях — але змушувала її так сильно злитися на нього не стільки його поведінка, скільки її власна. Йшлося про ту неприємну ситуацію з Гаррієт, у котру вона через нього потрапила, бо саме ця ситуація значно посилювала всі його гріхи. Бідолашна Гаррієт! Удруге стати дурненькою жертвою її неправильних уявлень та схильності до зазнайства! І дійсно пророчими були слова містера Найтлі: «Еммо, ви були для Гаррієт Сміт поганою подругою». На жаль, нічого, крім ведмежої послуги, вона їй не зробила. Щоправда, в останньому випадку її особистої провини не було — на відміну від першого, де вона стала єдиною і неповторною авторкою болісного непорозуміння, коли навіяла такі почуття, котрі б самій Гаррієт ні за що не приверзлися, — бо тут Гаррієт сама зізналась у своїх почуттях і небайдужості до Френка Черчілля ще перед тим, як вона навіть встигла зробити хоч якийсь натяк стосовно цієї теми. Але Емма відчувала себе повністю винуватою в тому, що заохотила ті почуття, котрі навпаки — мусила придушити. Вона могла б запобігти їх поширенню і поглибленню, її особистого впливу на Гаррієт було б цілком достатньо. І тепер вона дуже жалкувала, що не зробила цього. Вона відчувала, що ризикувала щастям своєї подруги, не маючи на це достатніх підстав. Треба було скористатися здоровим глуздом і сказати Гаррієт, що та не мусить дозволяти собі навіть думати про нього і що існує лише один шанс проти п'ятисот, що він коли-небудь зверне на неї увагу. «Та от здорового глузду, — подумала Емма, — мені якраз і не вистачило».

Вона була вкрай зла на себе. Якби її злість не розповсюджувалася ще й на Френка Черчілля, то це було би просто нестерпно. Що ж до Джейн Ферфакс, то наразі для Емми зникали всі підстави турбуватися про неї. Одних турбот про Гаррієт було вже достатньо; їй більше не треба було перейматися негараздами Джейн, чиї проблеми і чиє слабке здоров'я, що мали, звичайно ж, одну й ту саму причину, вимагали однаково пильної уваги. Її дні злиднів і приниження дійшли кінця. Незабаром її негараздам буде покладено край, і вона стане здоровою, щасливою і багатою. Тепер Емма почала здогадуватися, чому Джейн погребувала знаками уваги з її боку. Але це відкриття залишило відкритими багато другорядних питань. Безперечно, що це було від звичайних ревнощів. В очах Джейн вона була її суперницею, тому й не дивно, що все, пропоноване на знак поваги чи турботи, відкидалося. Карета для прогулянки цілком могла вважатися знаряддям для тортур, а їжа з гартфілдівської комори — отрутою. Тепер вона все зрозуміла; і тією мірою, якою її розум міг абстрагуватися від несправедливості та егоїзму роздратованих почуттів, вона не могла не визнати, що Джейн Ферфакс цілком заслужила і своє нове становище, і своє щастя. Але бідолашна Гаррієт була провиною набагато серйознішою! Ніхто так не заслуговував на співчуття, як вона. Емма дуже боялася, що друге розчарування стане для Гаррієт набагато сильнішим ударом, ніж перше. Принаймні так мало бути, якщо зважити на дуже високе становище останнього об'єкта поклоніння і якщо судити з того явно сильнішого впливу на свідомість Гаррієт, результатом якого стала стриманість і самовладання. Однак вона мусить повідомити болісну правду якомога швидше. У словах, мовлених містером Вестоном при розставанні, прозвучало веління таємничості: «Поки що цю справу потрібно тримати в секреті. На цьому наполягав містер Черчілль на знак поваги до його щойно померлої дружини; і всі зійшлися на тому, що це не більше, ніж належний декорум». Емма пообіцяла йому дотримуватися таємничості, але все одно — для Гаррієт потрібно буде зробити виняток. Це був її першочерговий обов'язок.

• Предыдущая
• 92/110
• Следующая