Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 17

• Предыдущая
• 17/86
• Следующая

Містер Бінглі зробив вигляд, що нічого не помітив, і ще через якусь мить вони з приятелем попрощались і поїхали собі.

Містер Денні та містер Вікхем провели дівчат до дверей будинку містера Філіпса, а потім відкланялись і пішли, незважаючи на енергійні запрошення в гості з боку міс Лідії і навіть незважаючи на гучну підтримку цього запрошення з боку місіс Філіпс, яку вона висловила, відчинивши вікно у вітальні.

Місіс Філіпс завжди радо зустрічала своїх племінниць; особливо ж була вона рада зустріти зараз двох найстарших через їхню тривалу відсутність і емоційно висловлювала своє здивування з приводу їхнього раптового повернення додому, бо ж карети за ними не посилали. Вона так би нічого про це й не дізналась, якби їй не трапився на вулиці хлопчик із Джоунсової аптеки, котрий сказав, що їм уже не треба посилати ліки до Недерфілда, бо сестри Беннет уже звідтіля поїхали. У цей момент Джейн відрекомендувала місіс Філіпс містера Коллінза, і їй довелося приділити йому всю належну увагу. Привітала вона його з усією чемністю, на яку була спроможна, він же виявив при цьому чемність не меншу, якщо не більшу, і, вибачаючись за свій несподіваний прихід без попереднього знайомства з нею, сказав, однак, що тішить себе думкою про виправданість такого свого кроку, бо доводиться родичем тим дівчатам, котрі його відрекомендували їй. Місіс Філіпс була просто зачудована виявом такого доброго виховання, та її споглядання незнайомця були невдовзі перепинені вигуками захоплення й розпитуваннями щодо незнайомця іншого, про якого вона, однак, тільки й могла сказати своїм племінницям те, про що вони вже й так знали: містер Денні привіз його з Лондона, і він збирається незабаром отримати чин лейтенанта у Н-ському полку. Місіс Філіпс сказала, що протягом останньої години тільки те й робила, що спостерігала, як він походжав вулицею; і якби містер Вікхем з'явився був знову, то Кітті та Лідія теж неодмінно зайнялися б спостереженням, та ба — ніхто під вікнами так і не з'явився, крім декількох офіцерів, котрим у порівнянні з незнайомцем судилося стати «недоумкуватими та неприємними суб'єктами». Деякі з них мали обідати у Філіпсів наступного дня, тож тітонька Філіпс пообіцяла, що коли родина з Лонгберна приїде ввечері, то вона вмовить свого чоловіка, щоб той зайшов до містера Вікхема і теж його запросив. На цьому й погодились, а місіс Філіпс додала, що на них чекає весела й шумна гра у лотерею, а опісля — легка вечеря з гарячими стравами. Перспектива таких веселощів виглядала надзвичайно підбадьорливою, тому всі вони розстались у доброму гуморі. Виходячи з кімнати, містер Коллінз знову почав вибачатись, а хазяйка з незмінною люб'язністю знову запевнила його в цілковитій непотрібності таких вибачень.

По дорозі додому Елізабет розповіла Джейн про те, що відбулося між двома джентльменами, але Джейн, попри свою схильність захищати кожного з них окремо або обох разом, якби вони були неправі, теж, як і сестра, не могла знайти належного пояснення такій поведінці.

По поверненні містер Коллінз дуже втішив місіс Беннет своєю надзвичайно високою оцінкою манер місіс Філіпс і її чемності. Він заявив, що, крім леді Кетрін та її доньки, ніколи не зустрічав жінки більш вишуканої, бо вона не тільки прийняла його надзвичайно ввічливо, але й навіть спеціально внесла його до списку запрошених, хоча досі він був для неї цілковитим незнайомцем. На його думку, частково це пояснювалося тим, що вони родичі, але ніколи в житті з ним не поводилися так люб'язно.

Оскільки ніяких заперечень стосовно домовленості дівчат з їхньою тіткою висловлено не було, а докори сумління містера Коллінза з приводу того, що на один вечір він полишить на самоті містера і місіс Беннет, були рішуче розвіяні, то в підходящу годину кучер доставив його і п'ятьох кузин до Меритона. Увійшовши до вітальні, дівчата з приємністю для себе почули, що містер Вікхем прийняв запрошення їхнього дядечка і вже прибув.

Після того, як прозвучало це повідомлення, і після того, як усі зайняли свої місця, містер Коллінз мав достатньо вільного часу, щоб обдивитися довкола і висловити своє захоплення побаченим. Розміри приміщення та меблі в ньому вразили його надзвичайно, тому він заявив, що почувається наче в невеликій літній вітальні маєтку Розінгс. Таке порівняння спочатку не викликало великого ентузіазму, але коли місіс Філіпс дізналася, що таке Розінгс і хто був його власницею, коли вона вислухала описання лише однієї з віталень леді Кетрін і довідалася, що лише одна камінна полиця обійшлась у вісімсот фунтів, то вона збагнула всю силу такого компліменту і ладна була погодитися, щоб її вітальню порівняли з кімнатою економки в маєтку Розінгс.

Отак містер Коллінз і змальовував їй усю велич леді Кетрін і її маєтку, лише зрідка відволікаючись для славослов'я на адресу свого скромного помешкання та виконуваних у ньому переробок, доки це приємне заняття не перепинила поява запрошених у гості чоловіків. В особі місіс Філіпс він знайшов дуже уважну слухачку, чия висока думка про нього стала ще вищою в міру того, що вона від нього чула, і котра намірялася про все це розповісти сусідам якомога швидше. Дівчатам, котрих нудило від розмов їхнього кузена і яким більше нічого не залишалося, як прагнути пограти на фортепіано і споглядати власні посередні імітації китайського живопису на камінній полиці, ця заповнена очікуванням перерва видалася вічністю. Однак нарешті з'явилися чоловіки, і вона скінчилася. Коли до кімнати ввійшов містер Вікхем, то Елізабет відчула, що споглядала його раніше і думала про нього потім з якимось безпричинним захопленням. Офіцери Н-ського полку і так були дуже достойним і шляхетним товариством, а до нинішньої компанії входили найкращі з них, але містер Вікхем так само сильно переважав їх своїм характером, зовнішністю, манерами та ходою, як і решта офіцерів переважала широкопикого та занудливого містера Філіпса, що ввійшов услід за ними в кімнату і від якого відгонило портвейном.

Містер Вікхем був тим щасливцем, до якого тягнулися погляди майже кожної представниці прекрасної статі, а Елізабет була тією щасливицею, біля якої він зрештою всівся; а та приємна манера, в якій він негайно розпочав розмову (хоча йшлося лише про сльотаву ніч і можливість настання дощової погоди), наштовхнула її на думку, що в устах досвідченого мовця навіть найбанальніша, найнудніша і найзаяложеніша тема може стати надзвичайно цікавою.

Коли у прекрасної статі з'явилися такі шанувальники, як містер Вікхем та інші офіцери, містеру Коллінзу не залишалося нічого іншого, як упасти в забуття, бо для дівчат він дійсно був порожнім місцем; але час від часу знаходив собі вдячну слухачку в особі місіс Філіпс, і завдяки її пильності та ввічливості щедро постачався кавою та булочками.

Коли ж принесли картярські столи, то в нього з'явилася можливість віддячити їй, склавши компанію для гри у віст.

— Поки що я погано розбираюсь у цій грі, — сказав він, — але з радістю поліпшуватиму своє вміння, бо мої життєві обставини…

Місіс Філіпс була дуже вдячна йому за те, що він погодився, але не чекала, доки він пояснить, чому це зробив.

Містер Вікхем не став грати у віст, і тому був з радістю прийнятий за іншим столом, зайнявши місце між Елізабет та Лідією. Спочатку видавалася ймовірною загроза, що його увагою цілковито заволодіє Лідія, бо вона говорила більше за інших, але лотерея подобалась їй не менше, ніж спілкування, тому незабаром вона надто зацікавилася грою, надто емоційно робила ставки і вигукувала після виграшу, щоб її уваги вистачало ще на якусь конкретну особу. Завдяки тому, що всі були зайняті грою, містер Вікхем отримав можливість поговорити з Елізабет, а вона слухала його з великою увагою, хоча навряд чи могла сподіватися почути те, що їй хотілось: а саме історію його знайомства з містером Дарсі. Про останнього пана вона навіть не насмілювалася нагадати. Однак несподівано її допитливість виявилася вдоволеною, бо містер Вікхем сам почав розмову на цю тему. Він поцікавився відстанню між Недерфілдом та Меритоном, а отримавши відповідь, якимось непевним тоном запитав, чи довго містер Дарсі там перебуває.

• Предыдущая
• 17/86
• Следующая