Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 69
- Предыдущая
- 69/86
- Следующая
Але вже не судилося такому щасливому шлюбу продемонструвати зачарованому загалу, що то є таке — справжнє подружнє щастя. Незабаром у їхній родині мало утворитися подружжя зовсім іншої спрямованості, котре виключало можливість утворення першого.
Елізабет не уявляла собі, як Вікхем та Лідія збираються забезпечити собі більш-менш самостійне існування на ті кошти, на які вони могли розраховувати. Зате вона чудово уявляла, яким скороминущим буде щастя двох людей, котрі зійшлися разом тільки тому, що їхня пристрасть виявилася сильнішою за їхню доброчесність.
Невдовзі містер Гардінер знову написав своякові листа. У відповідь на подяки містера Беннета той не став розводитись і коротко повідомив, що радо готовий сприяти щастю будь-якого представника їхньої родини, а на завершення попрохав, аби на цю тему з ним більше не розмовляли. Цей лист, в основному, був написаний з метою повідомити їм, що містер Вікхем вирішив піти з міліції.
Далі в листі йшлося:
«Я дуже хотів, аби він учинив саме так одразу після того, як буде розв'язано питання його одруження. Гадаю, ти погодишся зі мною, що звільнення з міліційних військ є вкрай бажаним як для нього, так і для моєї племінниці. Містер Вікхем має намір вступити до регулярного війська, і серед його колишніх друзів іще й досі є ті, котрі можуть і бажають йому в цьому допомогти. Обіцяли чин прапорщика в полку генерала Н., розквартированому нині на півночі. Добре, що цей полк розташований так далеко від нашої частини королівства. Містер Вікхем обіцяє поводитися гідно, і я сподіваюся, що серед малознайомих людей їм обом доведеться виявляти більшу обачливість та розважливість. Я написав полковникові Форстеру і повідомив його про наші нинішні домовленості, а також попрохав завірити численних кредиторів містера Вікхема у Брайтоні та околицях, що його борги будуть незабаром повернуті, оскільки я дав обіцянку виступити гарантом. А ти потрудися зробити те саме серед його кредиторів у Меритоні, список яких я додаю у відповідності з його відомостями. Містер Вікхем розповів мені про всі свої борги; принаймні я сподіваюся, що він нічого від нас не приховав. Хаггерстон отримав наші вказівки, і все буде готове через тиждень. Потім вони виїдуть до свого полку, якщо перед тим їх не запросять до Лонгберна. Наскільки я зрозумів місіс Гардінер, моя племінниця дуже хоче з усіма вами побачитися перед тим, як виїхати на північ. Вона почувається добре і просить обов'язково переказати привіт тобі та своїй матері.
Містер Беннет і його дочки не гірше за містера Гардінера розуміли вигоди від того, що Вікхем покине Н-ський полк. Але місіс Беннет це не дуже сподобалося. Те, що Лідія збиралася на північ, було для неї жорстоким ударом, оскільки вона тішила себе надією на її приємне товариство, бо навіть і не думала відмовлятися від наміру знайти молодому подружжю помешкання у Гертфордширі. А ще місіс Беннет жалкувала, що Лідії доведеться полишити полк, де вона знала кожного і де вона мала стільки фаворитів.
— Лідія так любить місіс Форстер, — сказала вона, — їй буде надзвичайно тяжко з нею розлучатись! А ще там є кілька молодиків, котрі їй дуже подобаються. Може статися, що в полку генерала Н. офіцери менш привабливі!
Прохання їхньої дочки (а саме так його і розцінили) дати їй дозвіл побувати вдома перед від'їздом на північ спочатку було зустрінуто вкрай негативно. Але Джейн та Елізабет, котрі сходилися на думці, що заради почуттів та самоповаги їхньої сестри батькам слід після її одруження побачитися з нею, вмовляли містера Беннета так щиросердо й водночас так розважливо та спокійно, щоб той прийняв Лідію з чоловіком у Лонгберні, тільки-но вони поберуться, що, зрештою, змусили його думати так само, як і вони, й чинити так, як вони забажають. А їхня мати втішилася тим, що зможе продемонструвати свою дочку всій окрузі перед тим, як та поїде у вигнання на північ. Тому коли містер Беннет знову написав свояку, то дав листовну згоду на те, щоб вона приїхала; було домовлено, що тільки-но закінчиться церемонія, молоді поїдуть до Лонгберна. Однак Елізабет сумнівалася, що Вікхем погодиться на такий план; їй же самій внутрішній голос підказував, що менш за все їй хотілося зустрічатися з цим чоловіком.
Розділ LI
День, коли Лідія мала вийти заміж, настав, і Джейн та Елізабет, мабуть, переживали за неї більше, ніж вона сама. Щоб зустріти молодих у ****; послали карету, якою вони мали прибути на час обіду. Дві старші сестри панічно боялись їхнього приїзду, а особливо Джейн, яка мучилася думкою про можливі переживання Лідії, бо наділяла останню тими почуттями, котрі мала б сама, якби була на її місці.
І ось нарешті молоді приїхали. Щоб зустріти їх, родина зібралася в їдальні. Коли карета під'їжджала до ґанку, то на обличчі місіс Беннет сяяла посмішка, а чоловік її навпаки — виглядав непорушно-серйозним; дочки ж почувалися стурбовано, схвильовано та стривожено.
Ось у вестибюлі почувся голос Лідії; двері розчинились, і вона вбігла у кімнату. Мати вийшла їй назустріч, обняла її та палко привітала; потім із люб'язною усмішкою подала руку Вікхему, котрий ішов слідом за своєю дружиною, і побажала їм обом щастя з таким ентузіазмом, котрий не залишив сумнівів, що так воно і буде.
Містер Беннет, до якого вони потім звернулися, зустрів їх далеко не так привітно. Навпаки — його і без того суворе обличчя стало ще суворішим, і розмовляв він крізь зуби. Невимушеної самовпевненості молодих було достатньо, щоб його роздратувати. Елізабет стало гидко, і навіть старша міс Беннет була неприємно вражена. Якою Лідія була, такою вона й залишилася: нестриманою, безсоромною, шумливою, невгамовною та безцеремонною. Вона по черзі сіпала своїх сестер, вимагаючи від них поздоровлень, а коли нарешті всі вони всілися, жваво оглянула кімнату, підмітивши при цьому деякі зміни, що сталися в ній, а потім зазначила, сміючись, що давненько вона в них не була.
Вікхем теж виглядав не менш упевненим у собі, ніж Лідія, але ж його манери були завжди настільки приємними, що якби характер його та обставини одруження були такими, як слід, то його посмішки та невимушена поведінка під час офіційного родичання викликали б загальний захват. Елізабет раніше й гадки не мала, що він може бути таким самовпевненим; і вона сіла, вирішивши більше ніколи не встановлювати меж нахабству нахабної людини. Тож почервоніла саме вона, і почервоніла Джейн, а щоки тих, хто викликав їхнє сум'яття, не зазнали ніяких змін кольору.
Розмов вистачало. Молода та її мати ніяк не могли перебалакати одна одну; а Вікхем, котрому випало сидіти поруч із Елізабет, почав питатися про своїх знайомих у їхній окрузі з доброзичливою невимушеністю, на котру Елізабет ніяк не могла відповісти тією ж мірою доброзичливості та невимушеності. Здавалося, що в них лишилися тільки щонайприємніші спогади. Минуле згадувалося безболісно; Лідія сама підводила розмову до тем, котрих її сестри не наважилися б торкнутися ні за що на світі.
— Ви лишень подумайте, — вигукнула вона, — минуло вже три місяці відтоді, як я поїхала, а здається, що пройшло всього два тижні! А скільки всього сталося за цей час! Боже правий! Коли я від'їздила, то й гадки не мала, що вийду заміж! Хоча я часто думала, що було б вельми непогано це зробити.
її батько підвів очі, Джейн розстроїлась, а Елізабет промовисто подивилася на Лідію; та вона, котра ніколи не чула й не бачила того, чого вирішила не помічати, отож весело продовжувала:
— Ой, матусю, а наші сусіди знають, що я сьогодні вийшла заміж? Я боялася, що не знають, тому, коли ми обганяли Вільяма Гулдінга в його двоколці, мені закортіло, щоб він про це дізнався; тож я опустила вікно з його боку, зняла рукавичку й поклала руку на рамку вікна, щоб він міг бачити обручку, а потім усміхнулась і вклонилася йому, наче якась гранд-дама.
Терпець у Елізабет урвався. Вона підвелась і вибігла з кімнати; і більше не поверталася, доки не почула, як усі пішли через хол до їдальні. Тоді вона знову приєдналася до них — і якраз вчасно, бо встигла побачити, як Лідія, хизуючись, підійшла до матері з правого боку, і почути, як вона сказала своїй найстаршій сестрі:
- Предыдущая
- 69/86
- Следующая
