Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 75
- Предыдущая
- 75/86
- Следующая
її рішучість протрималася нетривалий час лише завдяки наближенню її сестри, яка приєдналася до неї з радісним виразом обличчя, котрий демонстрував, що вона більше за Елізабет була задоволена приходом візитерів.
— Тепер, — сказала вона, коли перша зустріч скінчилася, — мені стало зовсім легко. Я увірувала у свої власні сили, і його прихід більше ніколи не змусить мене знітитись. Я рада, що він прийде до нас у вівторок на обід. Тоді всі матимуть змогу побачити, що і він, і я зустрічаємося лише як звичайні та байдужі одне до одного люди.
— Байдужі, аж далі нікуди, — сказала Елізабет і розсміялась. — Ой, Джейн! Стережися!
— Лізонько, не думай, що я слабка і що мені щось загрожує.
— Гадаю, що тобі сильно загрожує його кохання до тебе, котре може спалахнути з новою силою.
Вони не бачили джентльменів аж до вівторка, а тим часом місіс Беннет давала волю всім своїм щасливим мріям, воскреслим завдяки доброзичливості та звичайнісінькій ввічливості містера Бінглі.
У вівторок в Лонгберні зібралася велика компанія; і ті двоє, яких дожидалися з особливим нетерпінням, підоспіли саме вчасно, що робило честь їхній пунктуальності як людей глибоко порядних. Коли гості пройшли до їдальні, то Елізабет надзвичайно цікаво було побачити, чи сяде Бінглі біля її сестри — на те місце, котре завжди належало йому під час усіх попередніх прийомів у Лонгберні. Її обачлива матінка, думаючи те ж саме, все ж не ризикнула сама запропонувати те місце. Увійшовши до кімнати, він, здавалося, завагався, та Джейн зовсім випадково поглянула довкола і, помітивши його, зовсім випадково всміхнулася — справу було вирішено: Бінглі всівся біля неї.
Елізабет переможно поглянула на його приятеля. До того, що трапилося, той поставився з шляхетною байдужістю, і вона могла б подумати, що Бінглі заздалегідь отримав дозвіл бути щасливим, якби не помітила, що той теж дивиться на містера Дарсі з виразом веселого здивування.
Поводження Бінглі з її сестрою під час обіду було таким, що не залишило сумнівів стосовно його симпатії до неї; і хоча ця симпатія була стриманіша, ніж раніше, вона, одначе, переконала Елізабет, що коли Бінглі ніхто не заважатиме, то щастя її сестри та щастя його власне невдовзі буде забезпечене. Не сміючи бути надто впевненою у сприятливих наслідках, вона все одно з приємністю спостерігала за його поведінкою. Лише ці спостереження й давали їй утіху, бо настрій у неї був поганий. Містер Дарсі сидів ближче до протилежного кінця столу. Біля нього сиділа її мати. Елізабет розуміла, наскільки незручною є така ситуація для них обох, наскільки невигідно будуть виглядати вони одне проти одного. Вона сиділа досить далеко від них і тому зовсім не чула їхньої розмови, але бачила зате, що одне з одним говорили вони дуже мало, а коли й говорили, то манери їхні були дуже формальними та прохолодними. Материна неввічливість робила для Елізабет іще болючішим усвідомлення того, що вони були перед ним у неоплатному боргу. Інколи їй здавалося, що вона віддала б усе за змогу сказати містеру Дарсі, що серед їхньої родини є й такі, котрі знають про його доброту та глибоко за неї вдячні.
Вона сподівалася, що цей вечір надасть їм можливість побути разом, що за цей час між ними обов'язково виникне щось дужче схоже на розмову, ніж звичайний церемонний обмін люб'язностями, котрий відбувся після того, як містер Дарсі зайшов до кімнати. Неспокійний і тривожний той період часу, котрий вони провели у вітальні до приходу чоловіків, був нудотним і гнітючим настільки, що ледве не змусив її поводитися нечемно. Вона так сильно прагнула їхнього приходу, тільки від нього залежало — стане цей вечір для неї приємним чи ні.
«Якщо він до мене не підійде, — розмірковувала Елізабет, — от тоді я вже точно полишу його назавжди».
Нарешті чоловіки прийшли; і їй навіть здалося, що містер Дарсі виправдає всі її надії, та ба! — жінки, як навмисне, так щільно скупчилися біля столу, де старша міс Беннет готувала чай, а Елізабет розливала каву, що біля останньої не залишилося жодного вільного місця для ще одного стільця. А коли джентльмени почали до них наближатися, то одна з дівчат присунулася до неї ще ближче і прошепотіла:
— Чоловіки не посміють ось так підійти та сісти між нами. Вони нам не потрібні, правда ж?
Дарсі пішов у іншу частину кімнати. Елізабет провела його поглядом, заздрячи всім, з ким він розмовляв, їй ледь вистачало терплячості, коли доводилося комусь наливати каву, а згодом вона розлютилася на себе ж за власне глупство:
«Містер Дарсі — це чоловік, пропозицію якого вже одного разу було відкинуто. Якою ж дурепою треба бути, аби сподіватися на те, що кохання повернеться до нього? Та жоден мужчина не зможе виявити слабкості, зробивши повторну пропозицію тій самій жінці! Для їхньої статі немає нічого огиднішого та страшнішого!»
Правда, коли він сам приніс свою чашку для кави, Елізабет трохи повеселішала й не проминула запитати:
— А сестра ваша й досі в Пемберлі?
— Так, вона залишиться там до Різдва.
— Як — одна-однісінька? Без друзів?
— З нею залишилася місіс Еннслі. Інші ж уже три тижні як поїхали до Скарборо.
Вона більше не знала, що сказати, але якби він хотів продовжити розмову, то, може, йому вдалося б зробити це краще, ніж їй. Однак він мовчки постояв біля неї кілька хвилин, а потім, після того як до неї знову пошепки звернулася дівчина, що сиділа поруч, пішов геть.
Коли прибрали чайні прибори та сервізи і розставили картярські столи, всі дами попідводились, і в Елізабет з'явилася надія, що незабаром містер Дарсі підійде до неї, та ця надія враз померла, коли вона побачила, що він впав жертвою ненаситного бажання її матері залучити присутніх до гри у віст і через якусь мить опинився за столом разом із рештою товариства. Стало остаточно ясно, що її сподівання приємно провести вечір не справдилися. Вони надовго опинилися за різними столами, і тепер їй тільки й залишилося надіятися, що, часто позираючи в її бік, він не зможе зосередитись і гратиме так само погано, як і вона.
Місіс Беннет замислила затримати двох джентльменів із Недерфілда аж до вечері; та, на жаль, їхня карета була замовлена на більш ранній, ніж у решти присутніх, час; тому вона не мала можливості якось їх затримати.
— Ну що, дівчата, — запитала вона, коли вони залишилися самі, — що ви скажете про сьогоднішній день? Як на мене, то все пройшло напрочуд добре. Страви були не гірші, ніж завжди. Дичина засмажена як годиться — і всі казали, що ніколи не куштували таких соковитих стегенець. Суп був у сто разів кращим, ніж у Лукасів минулого тижня; і навіть містер Дарсі визнав, що куріпки були приготовані напрочуд добре, а він же має двох чи навіть трьох французьких кухарів, це точно. А ти, люба моя Джейн, виглядала красивою, як ніколи. Місіс Лонг теж такої думки — я в неї питалася. А як ви гадаєте — що вона іще сказала? «А знаєте, місіс Беннет, ваша дочка таки стане хазяйкою Недерфілда». Просто так і сказала. Місіс Лонг — премиле створіння, і племінниці в неї — надзвичайно виховані дівчата, правда, зовсім не вродливі; я їх безмежно люблю.
Коротше кажучи, настрій у місіс Беннет був піднесений; вона спостерігала за ставленням Бінглі до Джейн достатньо довго й тому переконалася, що, врешті-решт, вона його здобуде. Від надто доброго гумору її сподівання щодо майбутніх вигод для її родини зайшли так далеко, що наступного дня вона надзвичайно сильно здивувалася, коли не побачила на ґанку містера Бінглі, який приїхав, щоб зробити пропозицію Джейн.
— Такий приємний був день, — сказала старша міс Беннет, звертаючись до Елізабет. — Товариство підібралося напрочуд вдало, і ніхто нікому не заважав. Сподіваюся, що ми ще не раз зустрінемося.
Елізабет усміхнулася.
— Ліззі, не роби так. Не треба мене підозрювати. Це мене дуже пригнічує. Кажу тобі — я вже дійсно навчилася спілкуватися з ним просто як із приємним та розумним молодим чоловіком — і не більше того, без будь-якого прихованого бажання. Мене цілком задовольняє його теперішня поведінка, і я прекрасно усвідомлюю, що він ніколи не мав наміру добиватися мого кохання. Просто Бог дав йому приємніші, ніж іншим, манери і сильніше бажання подобатись оточуючим.
- Предыдущая
- 75/86
- Следующая
