Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 77

• Предыдущая
• 77/86
• Следующая

Це був вечір як ніколи приємний для всіх; обличчя старшої міс Беннет світилося радістю і виглядало ще вродливішим, ніж зазвичай. Кітті манірно посміхалася, сподіваючись, що незабаром настане й її черга. Місіс Беннет ніяк не могла знайти потрібних слів, аби висловити свою згоду і своє схвалення, хоча вже півгодини вона з Бінглі ні про що інше не розмовляла; а коли під час вечері до них приєднався містер Беннет, то його голос та поведінка добре демонстрували, наскільки щасливим він був.

Однак жодного слова і жодного натяку не злетіло з його вуст, доки їхній візитер не побажав їм доброї ночі. Та тільки-но він пішов, містер Беннет звернувся до своєї дочки з такими словами:

— Джейн, я поздоровляю тебе! Ти будеш дуже щасливою жінкою.

Джейн одразу ж підійшла до нього, поцілувала й подякувала за доброту.

— Ти — хороша дівчина, — сказав у відповідь містер Беннет, — і мені приємно думати про те, що ти так вдало вийшла заміж. Я ніскільки не сумніваюся, що ви добре ладитимете одне з одним. Ви, безперечно, маєте схожі характери. І ти, і він є такими поступливими, що ви ніколи не зможете дійти згоди; настільки легкодумними, що кожен служник зможе вас обдурити; такими щедрими, що ваші витрати завжди перевищуватимуть ваші доходи.

— Сподіваюся, що цього не буде. Нерозважливість та легкодумність у грошових справах будуть неприйнятними і непростимими перш за все для мене.

— Витрати перевищуватимуть доходи?! Мій любий містере Беннет, про що ви кажете? — вигукнула його дружина. — Та він же має чотири чи п'ять тисяч фунтів доходу на рік, а то й більше!

І потім, звертаючись до своєї дочки:

— Моя люба, моя дорога Джейн! Я така щаслива! Сьогодні вночі я не зможу склепити очей! Я знала, що так і буде. Я завжди казала, що саме так і має статися. Хіба ж може така врода пропадати надаремне! Пам'ятаю, коли я вперше побачила містера Бінглі після його приїзду до Гертфордшира минулого року, то подумала, що ви можете стати гарною парою. О! Він — найвродливіший молодик на світі!

Вікхема, Лідію — всіх було забуто. Тепер її улюбленою дитиною була, поза всяким сумнівом, Джейн. У ту мить їй було байдуже до всіх інших. Невдовзі молодші сестри Джейн почали цікавитися тими вигодами, котрі їм могли перепасти через її майбутнє заміжжя.

Мері питалася дозволу користуватися бібліотекою в Недерфілді, а Кітті благала, щоб кожної зими там влаштовувалися бали.

Зрозуміло, що відтоді Бінглі став бувати у Лонгберні щодня; він часто приходив іще до сніданку й завжди залишавсь аж до опісля вечері, крім тих випадків, коли якийсь явно злостивий і недобрий сусід, вартий безкінечного осуду та презирства, запрошував його на обід і Бінглі вважав своїм обов'язком таке запрошення прийняти.

Тепер Елізабет мала небагато часу для розмов із своєю сестрою, бо, поки її кавалер перебував у них удома, всю свою увагу Джейн приділяла тільки йому; та Елізабет побачила, що в ті години розлуки, які траплялися, вона могла принести суттєву користь їм обом. Бінглі, за відсутності Джейн, завжди звертався до Елізабет, аби з приємністю поговорити з нею про її старшу сестру, а Джейн, за його відсутності, теж постійно шукала її товариства, щоб вилити душу.

— Я так зраділа, — зізналася вона якось увечері, — коли він сказав мені, що нічого не знав про моє перебування в Лондоні минулої весни. Я й подумати про таке не могла.

— А я здогадувалася, — відповіла Елізабет. — А чим він це пояснив?

— Напевне, це все були витівки його сестричок. Для них його знайомство зі мною було явно небажаним, що мене зовсім не дивує, бо, як на них, то він би міг знайти об'єкт уподобань більш достойний уваги в усіх відношеннях. Але коли вони переконаються — і я у це вірю, — що їхній брат знайшов зі мною своє щастя, то мої стосунки з ними знову стануть гарними, хоч вони вже ніколи не будуть такими гарними, як раніше.

— Такої недоречної промови я ще від тебе не чула, — сказала Елізабет. — Дівчинко! Мені було б противно бачити, як ти знову станеш дурненькою жертвою удаваної симпатії та поваги до тебе з боку міс Бінглі!

— Ти тільки уяви собі, Ліззі, — коли минулого листопада містер Бінглі поїхав до Лондона, то він справді мене тоді любив і не повернувся до Недерфілда тільки тому, що був упевнений у моїй байдужості до нього.

— Ну що ж, буває, подумаєш — трохи помилився! Хоча це робить честь його скромності.

Така заява спричинилася до панегірика з боку Джейн його сором'язливості та несміливості, а також до розповіді про те, як низько він поціновував свої добрі риси.

Елізабет було приємно переконатися, що Бінглі не проговорився про свого друга і про його втручання, бо, хоча Джейн і мала найдобріше та найпоблажливіше серце у світі, така обставина могла налаштувати її упереджено проти містера Дарсі.

— Немає людини, щасливішої за мене! — вигукнула Джейн. — Ліззі, люба, і чому мені єдиній з усіх вас випало таке благословення! Я хотіла б, аби тобі поталанило так само, як і мені! От якби й тобі трапився такий же гарний чоловік!

— Навіть коли мені трапиться хоч півсотні таких чоловіків, я ніколи не буду такою щасливою, як ти, бо для цього треба мати твою вдачу і твою доброту. Ні, я вже якось сама за себе подбаю. Може, з часом, якщо мені дуже пощастить, я зустріну ще одного містера Коллінза.

Стан справ у лонгбернській родині не міг тривалий час лишатися таємницею. Місіс Беннет дозволила собі пошепки поділитися нею з місіс Коллінз, а та насмілилася — без усякого дозволу! — вчинити так само щодо всіх своїх сусідів і знайомих у Меритоні.

Невдовзі Беннетів проголосили найщасливішою родиною у світі, хоча лише декілька тижнів тому, коли Лідія втекла з Вікхемом, усі сходилися на думці, що їх неодмінно спіткає велике нещастя.

Якось уранці, десь через тиждень після заручин Джейн та Бінглі, коли останній разом із жіноцтвом родини Беннетів сидів у вітальні, загальну увагу привернув звук карети, що наближалася; всі поглянули у вікно й побачили, як до будинку наближається фаетон, запряжений четвериком коней. Для візитерів час був надто ранній, і, крім того, такого виїзду не мав ніхто з їхніх сусідів. Коні були поштові, і ні карета, ні ліврея слуги, що перебував попереду, не були знайомі мешканцям Лонгберна. Ясно було одне: до них хтось приїхав, і Бінглі швиденько умовив старшу міс Беннет уникнути незручностей цього непрошеного візиту й піти погуляти з ним до чагарникових насаджень. Тож вони пішли, а решта продовжували без особливого успіху плутатися в здогадках, доки двері не розчинилися навстіж і до кімнати не увійшла леді Кетрін де Бург.

Зрозуміло, що якоїсь несподіванки вони чекали, але не такою мірою — всі були спантеличені надзвичайно, а Елізабет була вражена навіть більше, ніж місіс Беннет і Кітті, хоча ті леді Кетрін зовсім не знали.

Вона ввійшла до кімнати, несучи себе ще більш нечемно, ніж завжди, на привітання Елізабет відповіла тільки легким кивком голови і всілася, не обмовившись ані словом. Коли її світлість входила до кімнати, Елізабет устигла сказати своїй матері, що це — леді Кетрін де Бург, хоча про потребу представлення ніхто нічого не сказав.

Місіс Беннет, і спантеличена, і потішена прибуттям такої поважної персони, зустріла леді де Бург украй чемно. Трохи помовчавши, та звернулася — крізь зуби — до Елізабет.

— Сподіваюся, що ви у доброму здоров'ї, міс Беннет. А ота пані — то, мабуть, ваша мати?

Елізабет дала дуже коротку ствердну відповідь.

— А ото, наскільки я розумію, одна з ваших сестер?

— Так, пані, — озвалася місіс Беннет, безтямно рада нагоді поговорити з леді Кетрін. — То моя середульша дочка. Моя наймолодша нещодавно вийшла заміж, а найстарша зараз десь надворі, гуляє з молодим чоловіком, котрий, сподіваюся, незабаром з нами породичається.

— У вас тут зовсім маленький парк, — зазначила леді Кетрін після невеликої паузи.

— Звичайно ж, куди йому до парку в Розінгсі, шановна пані, та мушу вам сказати, що наш набагато більший за парк сера Вільяма Лукаса.

• Предыдущая
• 77/86
• Следующая