Выбери любимый жанр

Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1 - Радзикевич Юліан - Страница 21


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

21

Незабаром прибув Кривоніс із полком охочекомонників.

Балку обсадили щільно, залишаючи Байбузу з відділом драгунів у залозі.

І знову чекали.

Аж ось далеко десь із лісу зачав доходити гомін багатотисячної товпи, що помітно зближалася. Потім долетів до вух скрип немазаних возів, чути було іржання коней, рев волів. Десь далеко гупали гармати.

Гомін змагався з хвилини на хвилину. Хто не знав би, що це наближається вороже військо, міг думати, що переганяють лісом велетенські стада скоту.

Аж ось дорога зачорніла від збитої гущі. Спершу появилися на дорозі поодинокі вершники, потім гармати, вози, потім люди, коні, товар, знову піхотинці, незліченна сила возів. Усе те по стрімкій, похилій дорозі самою своєю вагою летіло вниз, у болото загаченої річки. Крик, гамір, і рев череди збільшилися. Видно було крізь дерева й кущі, як вози, гармати безладно, одні за одними летіли згори вниз, переверталися, на них впадали другі, треті, десяті. Ні на що здалися крики команди, ні на що спроби затримування, все летіло вперед, як та снігова лявіна, що летить униз, нищить усе по дорозі, себе не виключаючи. Гарматні стріли, що відзивалися досі десь далеко, зливалися тепер ув один безпереривний гук. До окопів долітали далекі крики: “Бий! Слава! Аллах! Аллах!”

Поспіх у відступаючому польському таборі помітно зріс. Суматоха на дорозі більшала й більшала. Поперевертані й поламані вози гальмували дорогу. На них із розгоном падали нові вози, нові коні і все разом мішалося в одну живу, безладну, конвульсійну купу, сплетену страшними обіймами жаху. Ряди возів розламалися. Ніхто вже не думав про втримання порядку. Чотирокутник розколовся, приснув і розсипався, як прискає брила льоду під ударом твердого обуха. Вози, що не з’їхали вниз, вишукували собі лісом інші дороги, щоб виминути безнадійно завалений шлях. Летіли знову стрімголов, переверталися, або вганялися в грузьке болото, витворюючи нову перешкоду на шляху до втечі. На них зараз же звалювались інші і на всіх цих з’їздах стало повторюватися те саме, що скоїлося на головній дорозі.

Нараз десь уже в лісі, недалеко відізвались гармати. Глухо. Зловісно. Били й не вгавали. Частини, що скотилися вже в балку, були видні, як на долоні. По долині вганяли на конях старшини, розприскуючи воду й болото, і збирали людей. Незабаром значні, хоч і безладні відділи, що тепер складалися із різних родів зброї, стали зближатися до другої стіни балки. Видно було німецьких піхотинців, перемішаних із спішеними райтарами; тут і там пернасті крила на плечах зраджували гусарина, що йшов поруч із таборовим челядником, чи погоничем. Усі посувалися юрбою вперед, не сподіючися знайти ворога по другім боці балки. Тим часом у в’їзді до балки панували така сама суматоха й безлад. Юрба заболочених вояків без порядку, без проводу, без слідів якої небудь дисципліни, більшість пішо, дехто, що зарвав коня, кінно — стала котитися через балку до другої стіни, стала заливати дорогу, щілини, дертися вгору, шукаючи рятунку в утечі.

Ось-ось досягнуть кінця проклятої балки, вирвуться на рівну дорогу.

Нараз тут над їхніми головами блиснув постріл із пістоля, а по нім — один жах! Ударили в живу, збиту масу сіканці Нечаєвих гармат і пальба всієї іншої зброї. Жива маса заколихалася, захиталася, жахливо зрідла й стала відпливати взад. Земля й потрощені кущі зачорніли від убитих та поранених. Крики та зойки заповнили дорогу.

— В матню завели нас гетьмани!

— На заріз повів нас Потоцький.

У відповідь на сальву із Нечаєвих окопів — загула нагальна стрілянина з другого боку, ба з усіх боків. То Хмельницький, побачивши, що поляки вже перед Нечаєвими засіками, натиснув з усією силою із свого боку. Ліс наповнився шумом, гуком битви, криками й стогонами ранених, ревом наляканих тварин.

Тоді десь уже з недалеких кущів почали падати в судорожно збиту купу гарматні кулі, зачеркуючи високий лук по небу. Разом із тим із-за гущавини лісу, з-поміж кущів, із-поза виворотів та заглиблень, з усіх усюдів вискакували загони запорізької піхоти, повстанці, реєстровці і за ними татари та з криком кидалися на табір, у вир бою. На невеличкому просторі, у страшенній тісноті величезна людська маса заклуботалась, утворила одне велике тіло, що колихалося конвульсійно, корчилось і знову розкорчувалося, стягалось і мліло в розпачливих змаганнях із смертю.

При великих зусиллях полковник Денгоф і каштелян Одживольський скрикнули людей, та, зібравши багатотисячну юрбу спішеного люду, рушили, щоб перебитися почерез балку. Дивна то була збиранина: слуг, челяді, пишних колись гусарів із пообдираними тепер крилами, панцерних, кунтушевої шляхти, червоних драгунів без ладу і складу, без команди, з різноманітною зброєю, або без зброї. З божевіллям в очах кинулась ця юрба знову лявіною на окопи. Густий дощ олова вдарив в отсю живу гущу, повиривав у ній борозни, але не спинив.

Лявіна посунулася далі до окопів і стала їх заливати. Закипіла рукопашна боротьба. Поляки дерлися по вогкій глинці на окіп, зсувалися, дерлися знову, падали, гинули, а по їх трупах пхалися нові й нові ряди. Вкінці ця тисячоголова товпа зачепила за окіп, прилипла до нього, ніби велетенський поліп, і стала перевалюватись наверх, на окопи. Їхня перевага була дуже велика. На десятку оборонців ішли сотки, рішені на все, одні п’яні боєм, інші безтямні й непритомні зі страху, небачні ні на що.

Нечай знайшовся серед найгарячішого бою. Відбиваючись від наступу поляків, кликнув до Красносельського:

— На коня! По Байбузу! Пхни посланця й до Кривоноса. Скоро!

Тим часом вдиралося щораз більше поляків. Оборона ставала щораз тяжча, щораз запекліша. Поляки хотіли прорватися на вузькому просторі, тому звернули всю свою силу на зачеплену вже частину окопів. Лави козацьких оборонців почали рідшати.

Кривоніс прислав половину своїх людей, але по короткій боротьбі натиск наступаючих розкинув їх, як вітер розкидає солому.

Впав славний гармаш Нездійминога, не знати, чи вбитий, чи ранений, упав ранений Кривенко, спливаючи кров’ю, той самий, що ще так недавно розніс відділ Коморовського, звалився коло самого Нечая Маковський, якому один мушкетер із полку Денгофа протяв рапірою ціле обличчя, та багато, багато інших. Тільки невелика жменька з Нечаєм у проводі трималася ще, обороняючись завзято. Мушкетер, що повалив Маковського, звалився й сам на нього, розрубаний Нечаєвою шаблею. Одживольському, який разом із Денгофом кермував цілим наступом та який кинувся на Нечая, випала шабля з руки, протятої до кости і він, умліваючи, повалився до ніг Нечая.

Але сотні нових і нових шабель блискали перед Нечаєм і він, затиснувши зуби, боронився, відскакував, заставлявся і рубав, вирубував нові щілини в цій живій стіні, що валилася на нього. Але сили вичерпувались, оборонці падали, а Байбуза не приходив. Нечай зрозумів, що приходить смерть.

— Гурра! — крикнули поляки, побачивши, що спротив слабне.

— Слава! Слава! Славааа! — затрясли знечев’я оклики повітрям. Сотні, що були з Байбузою в залозі, зміцнені ще людьми з інших місць окопів, які наспіли в останній хвилині, зударилися з напасниками. Поляки стали злітати з високого окопу коміть головами вниз. Не помогли розпачливі зусилля, не поміг крик Денгофа. Хвиля знесла їх, як мітла змітає сміття з долівки. Хто не згинув на окопі, полетів униз і за хвилину окіп був у руках козаків.

— Слава! Слава!

А Нечай, укритий потом і кров’ю, важко віддихаючи, підніс скривавлену по саме держално шаблю і кликнув:

— А тепер на них!

І пішли, як буря.

Поламані крила

Хмельницький на коні стояв на пригірку, з якого видно було цілу балку. Бій пригасав. Тільки тут і там боронилися ще незначні купи розбитих польських частин. Лунали ще поодинокі вистріли й передсмертні крики повалених. Ціла долина вкрилася людьми, людськими й кінськими тілами, потрощеними й повивертаними возами, гарматами, поламаною зброєю і всім добром, що його військові табори тягнуть за собою. По долині метушились і вганялись козаки й татари, виловлювали прихованих у кущах ворогів, здирали добич із живих та вбитих, уставляли полонених у колони й відводили попри гетьманський почет до коша.

21
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело