Выбери любимый жанр

Арахнофобія - Сорока Юрій В. - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

– Отже, чим ви займаєтесь?

Ярослав удавано зітхнув.

– Буду відвертим. Я… назвемо це – спеціаліст із надання деяких юридичних і оперативних послуг.

– Отже, ви детектив?

– Так, на приватних засадах.

Наталка пхикнула.

– Приватний детектив. Вважала, що ви зустрічаєтесь лише у книгах.

– Як бачите, ні. Я цілком реальний, можете доторкнутись.

– Дякую, ми вже потиснули одне одному руки.

– Тоді відвертість за відвертість! Як підкорюєте Варшаву ви?

Наталка знизала плечима.

– Моя професія, на жаль, значно менш таємнича й екстравагантна. Я журналіст. Працюю в одному з незалежних видань.

Автобус ледь чутно хитнуло. Він пригальмував, пропускаючи повз кілька авто, що мчали назустріч, після чого повернув ліворуч і повільно покотився до митного терміналу пункту перетину кордону Корчова – Краківець. За хвилину зупинився, стомлено зітхнувши пневматикою гальм. Водій відчинив передні двері, впускаючи до салону кількох польських службовців у бездоганних одностроях.

– Ось і кордон, – почув Ярослав легке зітхання сусідки, – кілька годин, і ми будемо у Львові.

– Таки скучили за домівкою, – посміхнувся він.

– Надзвичайно.

Раптом поляки, які повільно прямували салоном, збираючи паспорти туристів для перевірки візового режиму, почали голосно розмовляти, почувся тупіт, після чого водій увімкнув мікрофон, за допомогою якого робив зазвичай оголошення для пасажирів.

– Ярославе Савицький, біля автобуса вас очікують друзі, – долинуло, потріскуючи, з динаміка над головою.

– Щось підказує мені, що Ярослав Савицький – це саме ви, – Наталка подивилася на нього насмішкувато. – До побачення, львівський Джеймсе Бонде!

– А мені щось підказує, що відпочити з дороги не посміхається, – Ярослав устав із сидіння, відчинив дверцята скриньки для ручного багажу, розташовані під стелею, і підхопив свою невелику спортивну валізу. – Дякую за співчуття і серветки, моя прекрасна супутнице. Маю надію, ще зустрінемось.

– Хто знає. Але якщо доведеться, залишаю за собою право отримати від вас матеріал для сенсаційного повідомлення у пресі. Я журналіст, а ми вміємо бути надокучливими!

– Неодмінно, – Ярослав ще раз посміхнувся і простягнув руку для прощання, – за співчуття такої красуні жодна плата не може бути великою. До побачення.

Розділ 2

Федько мало не пританцьовував від нетерплячки неподалік відкритих навстіж дверей автобуса. Коли Ярослав з'явився на сходах, він кинувся до нього, викликаючи підозрілі погляди кількох польських прикордонників, які стояли неподалік.

– Ну, нарешті! – видихнув, майже схлипнув Федько. – Я очікую на тебе мало не від ранку!

Ярослав потиснув тендітну, схожу на дівочу руку колеги і насторожився. Натура справжнього холерика робила Федька Нестеренка нервовим навіть у час, коли для цього не було жодних причин, але зараз він виглядав не просто знервованим. У його вигляді було те нетерпіння, яке з'являлося зазвичай перед великою і складною роботою.

– Тобі було добре відомо, коли я прибуваю, – Ярослав протягнув паспорт, – так розумію, ти про все домовився і все влаштував.

– Що б ти без мене робив, – Федько вдавано зітхнув і змахнув рукою, – ми пройдемо без черги, давай за мною!

Федько Несторенко не був надто вправним у бійці, він панічно боявся зброї і зовсім не вмів стріляти. А за наявності вільного часу міг годинами просиджувати за комп'ютерними іграми, даючи фору прищавому дев'ятикласнику. Але Ярослав чітко знав: без цього кумедного холерика, схожого на лелеку, що надягнув на себе костюм, йому було б значно важче вести свій бізнес. І навіть не тільки тому, що Федько був ходячою енциклопедією всіх можливих законів і кодексів України, Росії й Польщі (хоча такого блискучого юриста мріяла б бачити у своєму штаті фірма зі значно більшим впливом, аніж приватний підприємець Савицький Я. П.), а ще й тому, що був у Федька Несторенка один неймовірний дар – уміння домовлятися з людьми, котрим волею долі було покладено затримувати Ярослава тенетами бюрократичної павутини.

– Нам справді потрібно поспішити! – крикнув Несторенко і розчинився у скляній призмі прикордонного поста.

Все пройшло, як і очікував Ярослав, швидко і без затримок. Польський митник, схожий на картинку з плаката, ту, що демонструє солдатам зразок установленого статутом однострою, швидко переглянув паспорт, кинув прискіпливий погляд на Ярослава, після чого завченим рухом ударив печатку. За кілька хвилин ту саму процедуру повторив одягнений у розхристаний бушлат службовець на українському боці кордону. Коли вийшли на вулицю, ступаючи вже українською землею, Федько недбало кинув Ярославу ключі від авто.

– Ну, тепер я вже на сто відсотків зрозумів, що ми поспішаємо, – зважив Ярослав на долоні в'язку з невеличкою подушечкою електронного ключа. – Якщо «цьому шумахеру навіженому» доручено сісти за кермо твого нового «Ланоса», значить, трапилося щось неординарне.

– Так, Ярику! – Федько майже бігцем подався до правих дверей сріблястого легковика, котрий завмер поряд із кількома могутніми ваговозами на великому паркувальному майданчику. Нетерпляче схопився за ручку. – У неї літак за три години, і вона, я вважаю, зовсім не в тому стані, щоб довго очікувати.

Ярослав стиснув пальцями брелок. Автомобіль, двічі бадьоро відгукнувшись дзвінким співом, підморгнув помаранчевими вогнями, і Федько плигнув у салон. Слідом, неспішно закинувши валізу на заднє сидіння, скочив за кермо Ярослав. За хвилину легковик зірвався з місця, підкотився до виїзду на магістраль і, на мить принишкнувши, пискнув шинами, змушуючи Нестеренка притиснутися до спинки сидіння й болісно зморщити пику. Ярослав, швидко перемикаючи швидкості, розігнав авто до сотні кілометрів на годину, ледь відхилив бічне скло, припалив цигарку і лише після цього подивився на помічника.

– А тепер давай усе по черзі. У кого літак і чим я завдячую такому нетерпінню?

Федько з острахом поглянув на запалену цигарку в руках Ярослава, потім – на оббивку сидіння. Але швидко опанував себе.

– Її звуть Барбара Красовська.

– Гарне ім'я.

– Вона полячка, з Варшави…

– Справді полячка? – Ярослав примружився. – Я вже подумав, що з Аргентини.

– Мені продовжувати? – Федько нервово забарабанив пальцями по пластику «торпеди».

Ярослав кинув на нього погляд і посміхнувся:

– Не ображайся.

– На тебе? Бог милував! Краще слухай. Пані, здається мені, надзвичайно стривожена. Це м'яко кажучи. У неї, якщо вірити її словам, пропала близька людина. Надзвичайно близька.

– Коханець?

– Чоловік.

– Розумію. Федоре, чоловіки іноді пропадають. Затямиш це, коли сам будеш зважувати на шальках терезів своє вільне життя одинака, – пожартував Ярослав.

– Так. Але тут інший випадок.

– Гроші?

– Не знаю. Схоже, він пропав не сам. З ним були двоє друзів дитинства.

– А це вже цікавіше.

– Стривай, далі буде ще цікавіше! – замахав руками Нестеренко.

– Я завжди слухаю тебе уважно.

– Не сказав би. Та зараз не про твоє зверхнє до мене ставлення. Двох друзів зниклого знайдено вчора. Точніше їхні знівечені трупи. їм перерізали горлянки, а автомобіль, у якому вони знаходилися, спалили.

– Це все?

– Майже. Мені залишилося додати, що Барбара Красовська – мільйонерка і вона хоче, щоб цією справою зайнявся саме ти.

Ярослав пожбурив недопалок у вікно і, зручніше вмостившись на сидінні, натиснув педаль акселератора, втопивши її у підлогу. Несторенко зітхнув і похапцем защепив пасок безпеки.

Барбара Красовська була розкішною жінкою років сорока, чиє обличчя несло на собі сліди запеклої боротьби зі старістю, що наставала. Воно було пещене й доглянуте, проте занадто різкий малюнок вилиць, тонкі вуста і підозріло глянцева шкіра виказували кілька пластичних операцій і довгі години перед дзеркалом. Очі пані Барбара приховувала під великими темними окулярами, зачіску мала на зразок тих зачісок ділової жінки, що можна побачити в телевізійній рекламі. До зачіски пасував і дорогий чорний костюм.

2

Вы читаете книгу


Сорока Юрій В. - Арахнофобія Арахнофобія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело