Выбери любимый жанр

Таємниця. Замість роману - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 1


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

1

Юрій Андрухович

Таємниця. Замість роману

Я тремчу, щоб тільки не закривалися двері, бо відкриті двері то незбагненна радість.

Роберт Данкен.

От про це й поговоримо.

Сергій Жадан.

ПЕРЕДМОВА, ОДНА З МОЖЛИВИХ

Чи не всю осінь 2005 року я, з нетривалими перервами, провів у Берліні. Саме в цей час, десь наприкінці вересня, до мене вперше звернувся не відомий мені раніше Еґон Альт, літературний критик і журналіст. У своєму нетипово для е-пошти розлогому мейлі він писав про те, що мріє (саме це слово!) зробити зі мною «дещо довшу розмову, точніше серію розмов» і що він загалом спеціалізується на т. зв. портретах, передусім письменників. Переконатися в цьому я міг за якимись, наведеними ним же в тому листі посиланнями, на які в мене, зрештою, все одно ніколи не вистачало часу. Еґон Альт вельми наполягав на тому, що нам необхідно зустрітися — «і неодноразово», а на завершення додавав таке: «Шановний пане, в жодному разі не відмовляйте мені! Я здаю собі справу з Вашої надзвичайної, просто-таки пекельної зайнятості і гарячково міркую над тим, як мені, попри все, схилити Вас до співпраці. Написати, що я десятки разів поперечитував усе з виданого Вами в німецьких та англійських перекладах? Що я вже тричі відвідував Вашу країну і тричі, але щоразу по-іншому, був заскочений і захоплений нею? Що ми з Вами однолітки, а отже, швидше за все, з дитинства слухали однакову музику і таким чином у наших розмовах обов’язково виникне чимало спільних болісно-солодких тем? Ні, звісно, я не заперечую — Ви маєте повне право відмовити мені, але в такому разі Ви припуститесь однієї з найтяжчих помилок Вашого життя».

Нині я вже впевнений, що в останньому він мав цілковиту рацію. Хоч саме це речення у той момент налаштувало мене вкрай негативно і щодо нього самого, і щодо його аґресивних намірів. До того ж я уже встиг натоді сильно незлюбити саме поняття літературного портрету з його неминучими прикрасами типу «широкі штани з безліччю кишень, сережка у лівому вусі, звичка рукою відкидати назад пасмо неслухняного волосся, обдерті оранжево-чорні кеди». Я вислав йому кілька не надто оптимістичних слів у відповідь, мовляв, не знаю, як усе складеться, швидше за все не складеться ніяк. Хоч про всяк випадок чомусь повідомив номер свого телефону. Мушу визнати, його лист і справді сильно вирізнявся на тлі тих, що їх зазвичай присилають німецькі журналісти, коли запрошують на інтерв’ю. До речі, в ті часи мене вже замалим не дратувало це слово, а мій записник катастрофічно наповнювався все новими й новими обіцянками та домовленостями.

Саме тому, коли він згодом, упродовж кількох наступних місяців, нагадував про себе мейлами і — дещо рідше — дзвінками, я волів відповідати невизначено, відкладаючи нашу зустріч на потім, іноді я просто відбивався від його дедалі настирливіших переконувань. У мене залишався мій головний аргумент — восени я все ще мріяв узятися за новий роман. Отже, я відмовляв йому, посилаючись передусім на це. Тоді він вибачався і на деякий час зникав. При цьому я немов бачив, як він скрушно хитає головою і знічено розводить руками — десь там, у своєму запущеному самітницькому помешканні на Пренцлауер Берґ.

Але мій новий роман ніяк не хотів до мене приходити. У таких випадках найкраще — рішуче все навколо себе змінити. Наприкінці грудня я на кілька тижнів утік додому, а в січні 2006-го, на зворотному шляху з Франика до Берліну, записав у Вроцлаві з «Карбідо» музичний альбом. Зі словом карбід у мене найперше асоціюється нестерпна самогонка з околиць Гайсина Вінницької області. Чому саме така асоціація, Ви дізнаєтесь у третьому розділі цієї книжки. У будь-якому разі назва нашого з «Карбідо» альбому прийшла наче сама собою — «Самогон». Я подумав, що то і є новий роман, який я давав собі слово написати в Берліні. Таким чином, сам собою вже наче звільнений від головного з внутрішніх зобов’язань, у 20-х числах січня я ще на три місяці повернувся до німецької столиці. У своєму щоденникові з тих днів я занотував: «Холоднеча рухається зі сходу на захід тим самим маршрутом, але злегка випереджуючи мене». І справді — в мить, коли мій потяг виринув з вокзалу на Фрідріхштрассе, було вкрай дивно побачити з вагонного вікна цілком замерзлу, вкриту товстою кригою Шпреє. Щоправда, все це тут ні до чого.

У лютому я — трохи несподівано для себе самого — дав йому згоду, спершу мейлом, а тоді, як підтвердження, і телефоном. Наша перша зустріч з Еґоном Альтом відбулася неподалік місця, де я мешкав, так само на Штуттґартер Плятц, у кафе «Міро», яке чомусь офіційно вважається артистичним, можливо, тому, що вночі до нього раз у раз заскакують, аби трохи розслабитися, напіводягнені танцівниці з прилеглих клубів. Так от — Еґон Альт виявився не таким. Не було й тіні від того ледь екзальтованого і по-божевільному закоханого в мої писання дивака, що так виразно жестикулював з усіх без винятку мейлів, науявлюваний мною. Насправді ж Еґон Альт виявився цілком притомним, прагматичним і не без іронічної дистанції чолов’ягою, моїм, як він слушно писав, однолітком і вельми стріляним горобцем. Уже на початку нашого знайомства ми легко перейшли «на ти», після третього ж бренді з’ясувалося, що наші з ним улюблені напої знаходились би приблизно в тих самих і сусідніх з ними клітинах періодичної алкогольної системи, якщо б така існувала. Свідченням нашого зближення стало й те, що на другій годині ми купили пачку червоних ґалуазів і почали жадібно викурювати її, хоч кожен з нас узагалі-то вже покинув цю справу кілька років тому. Пригадую видобуту Еґоном Альтом з якоїсь велетенської наштанної кишені сірникову коробку з написом «Союз ветеранов Афганистана». Ця штука здавалася нам особливо смішною. Назагал же Еґон Альт носив у своїх кишенях безліч усяких абсурдних, але в той же час чомусь функціональних предметів — серед них гільзовий свисток, допотопну колоду карт з чорно-білою порнографією і косівського сирного коника. До того ж він мав із собою цілий наплечник моїх книжок — різних, виданих у різні роки і різними мовами. Кожну з них я змушений був йому підписати і кожну інакше. На третій годині нашої зустрічі з цього вийшла незла забава, для мене досить виснажлива. Того вечора ми не могли не домовитися про те, що обов’язково зробимо це. Воно мало стати книжкою. Але не зовсім тією, що її Ви зараз читаєте.

Ми вибрали останній тиждень березня, сім днів. Щоранку він приходив до мого тимчасового африканського помешкання на Штуттґартер Плятц, 22 і щовечора повертався до себе на схід Берліну. Щодня ми проговорювали по 8 — 10 годин і між нами був його диктофон. Звичайно, сказати «проговорювали» буде неточністю: говорив переважно я, а він переважно ставив запитання. При цьому ми поступово спорожнювали від одної до двох з половиною пляшок котрогось із наших улюблених бренді. Кожного з цих днів ми проживали (я повторно) певний добрячий шматок мого життя. Остаточне розуміння всього, що зі мною насправді відбувалося в усі ті роки, далекі і ближчі, приходило, як і сп’яніння, щойно наприкінці дня, увечері. А назавтра ми, просвітлені й очищені, бралися за наступний шматок. І так було протягом усіх днів за винятком сьомого. На сьомий день ми домовилися поїздити Берліном. Ми різко змінювали ландшафти, соціальні уклади, напрямки руху і засоби пересування, ми говорили про все на світі, а його диктофон — попри офіційно проголошений нами день заслуженого спочинку — завжди лишався увімкнутим.

Ще того ж дня, останнього, я, цілком між іншим, поцікавився в нього, коли він збирається опублікувати всю цю книжку. Моїм другим запитанням повинно було стати, в якому видавництві. Але відповідь на перше виявилася такою, що ставити друге вже не було сенсу. «Коли? — перепитав він. — Знаєш, це поки що невідомо. Я, здається, забув попередити тебе з самого початку про одну таку штуку — я вирішив опублікувати це лише після твоєї смерті. Так воно буде вагоміше». Ми весело посміялися над таким поворотом ситуації і змінили тему. Хоч мушу визнати — мені зробилося дещо прикро, передусім з приводу моєї подальшої неучасті у проекті.

1
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело