Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 14

• Предыдущая
• 14/15
• Следующая

Коваленко

Спасибі вам!.. Нехай же милосердний

Великий Бог з святих своїх небес

Вам, братчики, пошле і змоги, й сили,

Щоб рідний край в сей час оборонить

І визволить його з сії недолі,

Не попустить…

(Змовка, побачивши Оксану.)

Оксана вбігає, за нею Грицько. Оксана кидається крізь стовпище, вбігає на поміст і припадає до Коваленка.

Оксана

Не дам його!.. Він мій!..

Візьміть мене, його ж ви не займайте:

Не винен він!..

Лясковський

Геть звідціля! Назад!

Старовський

Стягти її з помосту та й кінчати!

Голоси

Хай каже!.. Хай!.. Нехай підожде кат!

Коваленко

Ой, горличко моя! Навіщо робиш

Ти знову се?

Оксана

Мовчи!.. Не знаєш ти!..

Побачиш сам, що добре я чиню.

Старовський

Стягніть її!

Білоченко

Не руш! Нехай говоре!

Оксана

Довідалась, що батько мій приходив

Вночі до нас на зраду підмовлять,

І зрадники такі у нас знайшлися:

Ханенкові оддать заприсяглись

Се місто й нас... Найголовніший зрадник

Ось серед вас…

Лясковський

(стріляє на неї з пістоля.)

Мовчатимеш же ти!

Оксана хитається, Коваленко її піддержує. Грицько кидається на поміст до Оксани.

Коваленко

Ой господи!.. Убив її!.. Оксано!..

Оксана

Не вбив іще… Лясковський - зрадник сей,

Був сю ніч там... він з ними умовлявся…

Білоченко

Ізрадник він і душогуб. Візьміть!

В'яжіть його!.. Мерщій!..

Лясковський

Се все брехня! Се вигадки!.. Вона зо злості бреше!

Оксана

Не вигадки... Я чула все сама…

(Показує на Грицька.)

І він те чув…

Грицько

Еге, я чув: се правда!

Все, що вона сказала вам,- було.

Посвідчити прийшов я вам сю зраду,

І на суді ще більше я скажу.

Лясковського стягають з коня, віднімають зброю і крутять назад руки.

Коваленко

Оксаночко, дай рану подивитись.

Оксана

Не треба, ні... нічого, любий мій…

Та тільки я чогось немов не встою…

Падає, але Коваленко й Грицько піддержують її й кладуть на поміст.

Коваленко

Вона вмира, мій господи святий!..

Біжіть мерщій по лікаря... по діда!..

Шукайте крізь - на шанцях і в дому.

Кільки козаків вибігає.

Оксана

Та ні-бо, ні!.. Я не вмираю... Сили

Чогось нема...

Лясковський

Зв'язали ви мене...

Коли вже так, то й їх в'яжіть зо мною,-

Хоружого й суддю,- бо і вони

У справі тій були…

Старовський

Брехня!

Жилинський

Неправда!

Лясковський

Ні, правда все!.. В'яжіть, щоб не втекли.

Білоченко

Суд розбере! А поки- всіх зв’язати!

Старовського й Жилинського в'яжуть, забираючи в їх зброю. Два козаки - вбігають.

Козак 1

Ляхи! Ляхи!.. На шанці лізуть... б’ють...

Козак 2

Хтось одімкнув малую браму, вперлись…

У брамі бій... вже сили не стає…

Білоченко

Полковнику, твоє на шанцях місце!

Коваленко

Ви ж бачите - не можу: умира.

Як я її самую тут покину?..

Білоченко

А вороги як візьмуть місто - всі

Тоді вмремо... Забув свою повинність!

Оксана

Іди, іди!.. Я не умру, діждуся…

Повинен ти оборонити всіх…

Ще козак убігає.

Козак З

Пробилися вже вороги у браму.

Коваленко

Прости мене, кохана,- я піду.

(До Грицька.)

Доглянь її ти, брате, поки справлюсь.

Припадає до Оксани, цілуючи її, і зараз устає. Під голову Оксані підкладають жупан.

Пан писар тут зостанеться нехай

І береже, аж поки я вернуся…

Гей, шаблю дай!

Йому подають кільки шабель, він бере першу.

До бою, лицарі!

Вибігає з шаблею, за їм козаки. Лясковського, Старовського та Жилинського виводять. Оксана на помості лежить, біля неї Грицько, писар теж на помості стоїть трохи віддалік. Збройні козаки круг помосту.

Спершу тихо, тоді чути стріляння, бойовий гук і галас. Увесь час він то притихає трохи, то більшає.

Оксана

Як б'ються там... О господи єдиний!

Подай ти їм подужать ворогів!..

Крицький

Подужають,- адже ж бо там полковник…

Грицько

Сестриченько, де вражено тебе?

Оксана

У груди... ой!..

Грицько

Чому не можу взяти

Я кулю сю до себе в тіло,- хай

Умер би я, а ти була б здорова.

Оксана

Я дякую, мій братіку, тобі...

Як дуже враз у грудях заболіло.

Крицький

Перенести б додому пані,- там

Оглядіти і рану можна буде.

Оксана

Ой ні, мене вже не займайте ви…

Я хочу тут... Його я тут діждуся…

Змовкають. Стріляння чути раз-у-раз.

Крицький

Завзятий бій!.. І наче дужче все…

Ні, затиха... Тепера чути далі,-

Се ворогів погнали... Наші б’ють!

Оксана

Мій господи, коли б мені діждатись!..

Грицько

Яка бліда ти, сестро, Боже мій!..

Оксана

Дарма... дарма!.. Аби достало сили Діждатися...

Крицький

Та діждетесь!.. Ось-ось

Всі вернуться, і пан полковник прийде…

Тоді ми вас мерщій перенесем,

Щоб дома ви були... і лікар буде

Вас гоїти…

Оксана

Чом Василя нема?

Так довго вже!..

Грицько

Ось чути,- йдуть неначе…

Крицький

Уже ідуть, вертаються назад.

Козак убігає.

Козак

Подужали!.. Ляхів прогнали з міста!

Козак 2

(убігає)

З потугою гетьман Петро іде;

Злякавшися, ляхи знімають табор.

Оксана

Хвала тобі, мій господи святий!..

Коли б його побачити, то більше

Не треба вже нічого…

Крицький

Йде полковник.

Коваленко швидко ввіходить і кидається на поміст, за їм кільки козаків стають біля помосту.

Коваленко

Голубочко, моя єдина зоре!

Нахиляється над Оксаною. Грицько підводиться і стає далі. В сей час ударено за сценою в сурми і виходять збройно й з прапором козаки-дорошенківці, а за їми й кальницькі.

Крицький

(до сурмачів.)

Гей тихо!.. Цить!

(Показує на Оксану. Сурмачі відразу стихають і всі стають мовчки.)

Коваленко

(до козаків.)

Керею дай! На їй

Перенести!

Оксана

Не треба... умираю... Не покидай!

Коваленко

Навіщо кажеш так? Ти житимеш!..

Оксана

Вже смерть приходе, чую…

Коханий мій, прощай, прощай навік!

Коваленко цілує її, вона обніма його за шию і так кільки часу, припавши до його, держить його.

Іще!.. Іще!.. Як гарно!.. Годі вже!..

(Вона пускає руки, він підводить голову.)

Оксана

(до Грицька.)

Йди, братику!

Грицько підходить і схиляється над нею.

Мій дорогий, мій добрий!

Щасливий будь!.. Спасибі!.. Прощавай!

(Цілує Грицька, він підводиться.)

Мій світоньку ясний!.. Мій рідний краю,

Прощай і ти!.. Не нажилася я!..

Мій людоньку! В сльозах живеш ти, в горі,

Хай Бог тобі спокою й щастя дасть!..

Живи, цвіти!.. Зорею ясно сяй!..

(Підводиться.)

Василечку, ще поцілуй востаннє!..

Коваленко цілує.

Прощайте всі!.. Коханий, прощавай!..

(Падає мертва.)

Завіса

У Чернігові, 1897.

¹ Уся пісня співається за сценою, на сцені тільки два останні вірші

² А це як зручно розляглися біля вогню схизмати (польськ).

• Предыдущая
• 14/15
• Следующая