Серед темної ночi - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 13
- Предыдущая
- 13/38
- Следующая
- Ну, ти вже, Хвигура! - одказав перший голос.
- Да, Хвигура. А знаєш, ти, азiнус клапоухий,що значить хвигура? Вид, образ, все одно що образець! ГIонiмаєш ти: образець, примiр для вас усiх, сервуси ви черв'яковськi!
Регiт покрив слова Патрокла Хвигуровського. А вiн, незважаючи на те, почав моститися на своєму ослонi, бо Роман перейшов на iнший. Тепер уже Роман роздивився на нього дужче. Здоровенна голова з русявим кудлатим волоссям, з розкуйовдженою бородою. Обличчя з товстим носом, одутле i червоне вiд випитої горiлки, але зовсiм не лихе. Роман iще й далi роздивлявся б на його, але новий гiсть хотiв спати, бо в його добре гуло в головi: умостившись, лiг, повернувся до стiни i незабаром захрiп так, що один сонний аж жахнувся.
А Роман довго не мiг заснути,- то вiд думок, то вiд усякої поганi, що за нiч скусала його геть чисто все тiло. Заснувши, спав погано i зараз же прокинувся, скоро ночлiжани заворушилися в хатi. Поспiшився вмитися i вийти на вулицю.
Було ще рано куди-небудь iти за дiлом. Роман пiшов на базар iзнову, купив собi снiдання й попоїв. Проба-вившись годин до десятьох, пiшов "по палатах".
Тут уже рекомендацiй не треба було: досить, що вiн солдат, бо сторожiв же й беруть найбiльше з колишнiх солдатiв. Та, на лихо, в маленькому губернському городi небагато було тих "палат", а якi й були, то скрiзь уже народу повно й без Романа.
Вiн виходив увесь день i вернувся ввечерi до нiчлiжного без нiякої поки надiї на службу.
В нiчлiжному були й новi гостi, i тi, що їх Роман бачив учора; тiльки не було Патрокла Хвигуровського. Роман подався на своє вчорашнє мiсце i зараз же лiг утомлений.
До нього пiдiйшов парубок - високий, безвусий, у старенькому пiджачку та в полатаних на колiнах штанях. Обличчя зовсiм молоде, але якесь невиспане, брезкле, з великим синцем пiд оком.
- А що, земляк, нетутешнiй? - запитав.
- Нє.
- А скудова?
- З Дибльов.
- _ А! Чи не служби шукаєш?
- Та служби.
- Ну-ну!.. Етого iщо попошукаєш!
- Разлi трудно?
- А то не? Я сам уже з мiсяць шукаю… Витратився, ободравсь увесь…
Вони розбалакалися. Роман розказав парубковi про свої городянськi пригоди, а той i собi оповiдав, що вiн там та там бував, прохав, та нiде роботи нема,- хоч пропадай з голоду! От сьогоднi вiн ще й не їв нiчого.
- Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю - оддам. А то так воно - не євши…
Роман i сам був голодний…
- А гдє б тут можна купить чого закусить? - спитав.
- Можна! I закусить, i випить! - вiдказав парубок.- Давай збiгаю!
Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копiйок їжi, а п'ятака здачi принiс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Принiс оселедець i булку, але без здачi.
- А п'ятака,прости, земляк! - i сам не знаю как - випустил з рук… отут у дворi. Шукал-шукал - темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.
- Та вже пущай,- сказав Роман, але йому чогось здалося, що вiд парубка не пахло попереду горiлкою i що його п'ятак лежить тепер не на дворi, а в шухлядi в монополiї.
Порiзали на шматки оселедець, роздiлили надвоє булку й почали їсти.
- О дикi неуки! - озвався бiля них, пiдiйшовши несподiвано, Патрокл Хвигуровський.- їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древнiх хвилозопiв сказано, що риба любить воду. I коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.
Його здорова лапища простяглася мiж два їдцi, ухопила шматок оселедця i вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки i послала її слiдком за оселедцем.
- А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? - запротестував невдоволений з таких заходiв парубок.
- Дурень єси! - одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату.- Водка вже там єсть, i через те нехай ця твар iде в мою горлянку.
I знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусiв.
- Не гнiвайся, земляче,- озвався до Романа,- що так, не питаючи, беру: довлiєть-бо пища алчущему оної. I коли ти цього сервуса черв'яковського i неклю-чимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже менi й бог велiв.
- Садiться! - одказав Роман.
Патрокл сiв на ослiн i моргнув на парубка:
- Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!
- Как там напав! - одказав сердито парубок.- Позичил у його грошей, пойшол та й купил.
- Ну, ну, знаєм! - припинив його Патрокл.- Позичив, бо роботи нема, витратився… А скiльки згубив?.. Вiн постоянно роботи шукає i губить чужi грошi - до себе в кишеню,- сказав вiн уже до Романа.- Багато твоїх загубив?
- П'ятака,вiдказав Роман.
- П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То - так вiн i по карбованцю губив. Одначе треба поспiшатися, а то цей канiс ненажерливий сам усе похапа.- I вiн знов укинув собi в рот шматок оселедця й булки.- Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибi води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копiйку - не дам нi крихотки, ще й шию наб'ю!
Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хлiб i горiлку. Почали випивати й їсти. Розбалакались iз Патроклом, i Роман мусив i йому розказати про свої ходiнки й шуканину.
- Жалiю, амiкус, тебе. Но не рюмсай i возвеселись: терплять i кращi за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семiнарiї, греки й латини читав i думав ученiстю превище всiх превознестись i - пропав!
- Чого ж ви пропали? - спитав Роман.
- Чого?.. Чув ти моє iм'я?
- Чув…
- _ Ну, то через його.
- Та каким же образом?
- А таким… Того, що iм'я геройське.
- Как - iм'я геройське?
- Ти цього понять не можеш. Герой був такий… Патрокл: i Трою воював, i багато совершив дiл славних… Так i я, iменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських дiл.
- I совершали?
- Стультус!.. З Вакхом у компанiї побив морду єзуїтовi iнспекторовi i за те поневiряюся й досi. I уше-лепкався в цю бездну гнусностi, де кишать тварi, подобнi сiй, богам зненависнiй, мармизi! - I вiн штрикнув пальцем просто в пику Лукашевi.- По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього i не знайдеш нiчого, i схочеш уже наплювать на цей город - приходь до мене, i Патрокл Хвигуровський дасть тобi достойную тебе роботу.
Роман глянув неймовiрно на обiдрану постать Пат-рокла Хвигуровського i подумав собi, що ледве чи можна чого вiд нього сподiватися. Той зрозумiв його погляд:
- О азiнус клапоухий i Хома невiрний! Не витрiщай своїх слiпакiв на мою костюмiровку, а дивись на мої дiла, i будеш подобен менi i не пропадеш з голоду!
Поки, одначе, дiла героя з поганою костюмiровкою обмежились на тому, що вiн найбiльше за всiх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що мiг прибрати, а потiм захрiп по-вчорашньому на своєму ослонi з "земською давностю".
Три днi ще ходив Роман та шукав собi служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишенi. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарi.
Щодня на одному звичайному мiсцi на базарi стояла купка людей. Всi виглядали заробiтку. Сiльськi парубки i дiвчата, поприходивши в город шукати наймiв, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнiв, дожидалися нових. Кiлька старiших людей з сокирами за поясами - це були дроворуби. Тут же стояли й мiськi обiдранцi з таких нiчлiжних домiв, як отой, що в йому Роман ночував. Цi й собi виглядали, але вже не наймiв,- хто ж би їх наймав? - тiльки поденного або хоч на один раз якого заробiтку. Сiльськi дiвочi вбрання з ясними зеленими, синiми, червоними кольорами, парубочi свити, чумарки, шапки й брилi мiшалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежi. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засмiченому, закиданому недоїдками i всякими покидьками майданчику,- люди стояли, сидiли, часом лежали на порожнiх рундуках. Дiвчата цокотiли промiж себе завзято, парубки поштурхували дiвчат, а тi верещали голосно й весело. Городянськi куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь i промiж себе судили й лаяли на всi заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом i сiльських дiвчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волi, як прикидати бiльшу цiну до того, що купуєш на базарi… Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарiкання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нiчого, i нездужає… Блiдi й змарнiлi обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обiдранцi часом i собi встрявали до гуртової розмови, але бiльше стояли самi собi; часом вони приносили пляшечку "монопольки".i зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Iнодi пiдходила до дiвчат i куховарок яка панiя або й пан - вибирали собi пiдхожу i починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тодi тi, що позоставалися, лаяли панiю чи пана, казали, що вони й слiпi, й дурнi, бо взяли найпоганiшу, а не взяли нi одної з них. Часом приходив наймати дроворуба - пиляти й колоти дрова, а хто кликав i обiдранцiв - найбiльш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обiдранцi - теж щодня, хiба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панiї та куховарки добре ховали грошi: котра не робила цього, тую карали, бо зараз тi грошi потрапляли до рук обiдранцевi, i вже тодi кiльки день не видко було його на точку. Всi iншi стояли - поки хто найме; а з сiльськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й пiде воно собi знову додому.
- Предыдущая
- 13/38
- Следующая
