Серед темної ночi - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 30

• Предыдущая
• 30/38
• Следующая

- Кого ж? Хведорченка! - порадив Кучма.

- Ай правда! Дак я завтра зайду до Хведорченка, скажу, щоб готовий був до следователя йти, а Патрокл Степанович пойде уп'ять на бульвар та перекаже Лазьком.

- Гаразд! - одказав Хвигуровський.

Це була звичайна справа: коноводам, як вони потрапляли до тюрми, треба було таких свiдкiв, щоб виправляли їх. Здебiльшого їм щастило переказати товаришам, чого саме їм треба, а тi постачали свiдкiв з своїх же людей.

Тим часом прийшов Лукаш з двома пляшками й з закускою, а за їм i Роман. Стiл заставили пляшками, чарками, тарiлками, заложили всякою їжею. Патрокл, не гаючись, одiткнув поламаною двозубою виделкою пляшку й налив. Почали пити й їсти.

Побачивши, скiльки принесено горiлки, Ярошева жiнка подала мерщiй на стiл усе, що треба, а сама, поки тi пили й закушували, нишком узяла дитину, вискочила з хати та й подалась до сусiди. Вона звичайно так робила, як Ярош гуляв. Вiн пив не часто, але пiд час великої гулянки бувало, що й добре випивав, i тодi бив її й нiвечив тяжко за те, що вона завсiгди гребувала його дiлом i товариством.

- А слихали - вже Микита вийшов на волю?..- попитав Роман.

- Хiба? Нi, не чув,- одмовив Патрокл.

- Вийшов? - спитав злiсно Кучма.- Що ж, оце так йому й минеться?

- Нє,- вiдказав Ярош,- так не минеться. Слєдуєть наказать. От зберемось гуртом та подумаєм, що з ним делать.

Микита - це був теж коновод з їх товариства. Його пiймано, суджено, i вiн виказав ще на кiлькох душ - тi й досi вiдбували кару в острозi. Звичайно коноводи не прощали такої зради.

- Треба так накарать,- говорив Кучма,- щоб уже бiльше не мiг такого робити. А то тепер страху нiякого нема. У старовину не так було - в старовину строго було.

- Ну, а как же в старовину карали? - спитав Лукаш.

- А так!.. Одного разу… давно було… год десять… Тодi в нас був отаманом Хоменко,- от запальний був!.. А гнiздо в нас було пiд Борзною. Дак один на судi й прошкодився так, що через його двох у Сибiр заслали. Ну, ми пiдождали, поки вiн вийшов з острога. Вийшов вiн i не подає знаку, а сам на Чернiгiв побрався. А отаман каже: "Невже ж оце вiн i втече наших рук? Не попустiмо, хлопцi!" Ну, зараз двоє й обiзвались: один та ще другий, молодий був хлопець, Грицько… а здоровий був, як тур!.. "Ми його,- кажуть,- приставимо". I приставили!

- Та как же вони його приставили?

- А так, що на дорозi перейняли. Перейняли, та назад руки скрутили, та рота ганчiркою заткнули, та й ведуть… Довели до нашого ярка… був там у нас такий ярок, що ми в йому збиралися… Один же побiг товариство кликати, а Грицько берегти зостався.

- Зачим товариство?

- Щоб суд був… Не хотiли самi порядкувать… Ну, збiгав… Мало не все товариство зiбралося. Стало кружка, а його посерединi… Одiткнули йому рота,- кажи, коли хочеш!.. А вiн стоїть проти мiсяця бiлий-бiлий та труситься…

- Ну?

- Ну, й присудили! - I Кучма вихилив чарку.

- _ Шо ж йому здєлали?

- Шо здєлали, то здєлали, а тольки бiльше нiкого не паскудив!.. Як закопали на тому ж мiсцi, то так i зогнив,- нiхто не шукав… А хоч би й знайшли, то нiхто б не виказав, бо всi хлопцi добрi та й били всi… по черзi кожен брав кийок та й бив… щоб усiм винним бути…

- I ви там були? - спитав Лукаш.

- Може, був, а може, й нi,- одказав Кучма, наливаючи нову чарку.- Так у старовину було! А тепер розпуста пiшла, нiхто не шанується, нiхто честi не знає: виказав на товариша та й прав, i ходить собi на волi, мов i нiчого не зробив. Хiба що попоб'ють iнодi, та й то не дуже…

- Ну, не очинь то й тепер будем прощать…- стиха, але гостро промовив Ярош, i його холоднi, злi очi блиснули.

- Нi, що не кажи, а в старовину не так було! - знов правив своє Кучма.- Тодi ти знав, що ти в товариствi воїн i що всi за тебе, як один, стоять! По правдi робили! А тепер такого вже нема… I того не було, щоб коновод поганив руки пальтом яким абощо. Тодi кожен знав: наше дiло - степ! Там ти собi вольний,- шукай вiтра в полi! Та й коноводи ж якi були! Хоменко, отаман, дак той раз за одну нiч сам вивiв п'ятеро коней!.. Ото люди!.. А тепер що? Пху!.. Дрiбнодухi всi!

Кучма вже здорово випив, а випивши, вiн завсiгди вихваляв старовину, що як добре тодi було, i лаяв молодих…

- Брехня! - гримнув кулаком по столу Патрокл, аж пляшки й чарки задзвенiли.- Брехня! Є й тепер такi коноводи - орли!

- А де ж ти їх бачив? - спитав, глузуючи, Кучма.

- Де? На Кубанi!

- А хiба ти там був?

- О, стультус малоумний! Да ти спитайся, де я не був!

- Ану ж, ну, розкажiть про Кубань! - попрохав Роман.

- Слухайте! Почну ab ovo, спочатку. От як турнули мене з кондукторiв, заходився я торгувати. Голки-шпильки, пундики-мундики, табачок-сiрничок - ат, чорт зна що! Бачу, що воно не пiдходить нi до мого iменi, нi до моєї хвамилiї, нi до мене самого. Бо iм'я в мене геройське, хвамилiя - образець, та й сам я такий, що хоч зараз iди троянцiв воювать. А тут голки-шпильки!.. Чорт зна що! Лiквiдацiя i аква вiта.

- Шо, шо? - питали Роман та Лукаш.

- Азiнуси й стультуси! Те, що продав свою бакалiю, а грошi з горя прогуляв. Ну, зоставсь у мене в кишенi, якось завалявся, карбованець. Подивився я на нього: ге-ге, братику, з тобою довго не проживеш!.. Нi, тiсно тут жити!.. Махну на Кубанськi степи! Хоч з черкесом буду биться,усе лучче, нiж iз п'яницями в трахтирi. Ну, иду до знакомого кондуктора: "Пусти на Кубань!" Посадовив у кондукторську, а на другий поїзд другому кондукторовi здав… От я вже й на Кубанi… Добра штука Кубань, да тiльки бiда, що й останнього карбованця в дорозi проїв. Нанявся до одного багатого пана, а в нього табунщик Артем Гайда. А ви знаєте, що воно там табунщик? Чорт, а не чоловiк! Як вирветься у широкий степ з орканом у руках, дак вiн там орел! Скаженого коня-неука пiймав, сiв на його, стиснув колiньми - ех! аж степ гуде! Кiнь б'є i передом i задом, та де йому скинуть Артема! З скаженого - овечкою стане! А вже нiчия чужа коняка не стрiвайся з Артемом у степу - його буде. I було в нас товариство добре: шестеро нас, та такi!.. Одного разу тридцятеро коней вивели, за одну нiч за двiстi верстов перекинули, продали i в обiд другого дня дома були.

- Ну, та невже? - почулися здивованi голоси.- Та як же це ви зробили?

- Уже знали - як!.. Ех, отам справа! Там коновод не злодiячка - такий, що перед полiцiєю труситься, як от ми, клапоухi азiнуси. Там вiн нiкого не боїться, а його всi бояться! Вийдемо на ярмарок - гуляй душа без кунтуша! Морем коло нас горiлка, танцi, музики бiля ятки на майданi, а люди збираються!.. А дiвчата задивляються!.. Ах, сто чортiв!.. А ми гуляємо, гопака витинаємо, до дiвчат залицяємось, та величаємось, та хвалимось - як коней перемкнули та якi були конi…

- Ну, це вже брехня! - перепинив Кучма.- Тобто стали розказувать, де конi брали? Та зараз би й вас самих забрали.

- Суса тупорилого у хвiст поцiлували б, а нас не забрали б! Там не на нас, а вiд нас страх був. Там на всю округу звiсно, хто такий Артем Гайда, а його зроду нiхто не займе, люди шапки йому скидають, бо бояться. А пан аж просить: "Оставайся в мене, Артеме, жити!" Бо пан знає, що як у його свiй коновод житиме, дак цiлi будуть конi свої, а до чужих йому байдуже.

- От там жисть! - скрикнув Роман.

- Вольне, веселе життя!.. Коли, бувало, й нападуть на нас, дак ми знали, як обороняться… Раз як застукали нас в очеретах! Два днi оборонялись… рушниця добра в Артема була i пiстолетики в мене… Вони до нас посунуться, а ми - бах! Вони й заховаються, бо кулька не дулька: як уразить, то заболить. А на третiй день умкнули од їх, ще й з кiньми… Го-го-го! Аж степ застогнав, як у копита вдарили!.. Гей! Сто чортiв!..

I вiн знову гримнув кулаком по столу. Стан йому випростався, вся його кудлата велика постать дивно вiдмiнилась пiд впливом згадок про минуле, дикою степовою силою справдi повiяло вiд неї. I обличчя в сього п'яницi й злодiя мов осяяв якийсь свiт, очi йому заблищали дивним блеском…

• Предыдущая
• 30/38
• Следующая