Генерали імперії - Чемерис Валентин Лукич - Страница 63
- Предыдущая
- 63/95
- Следующая
Він народився 4 червня 1867 року в Лоухічаарі, в південно-західній Фінляндії, в чотирнадцять років поступив в єдине вітчизняне кадетське училище в Фрідріхсгамі, неподалік Виборга, але потім перейшов до престижнішого Миколаївського кавалерійського училища в Петербурзі, що в той час для фіна вважалося превеликим везінням. Зробив блискучу кар’єру в російській армії, про яку завжди відгукувався лише з повагою. Вважається, що за роки навчання в столиці імперії юний фінський барон завів чимало корисних знайомств, близько зійшовся з великим князем Миколою Олександровичем, котрий пізніше став останнім російським імператором. З 1891 року — Маннергейм служить в знаменитому полку кавалергардів, де теж здобув багато друзів, а заодно й прилучився до світського життя столиці. (З багатьма тими, хто пізніше складе білий генералітет, — типу Врангеля, Денікіна, Кутепова, Корнілова, Колчака — він буде в доброму знайомстві чи й дружбі).
Перші бойові нагороди отримав чесно — в російсько-японській війні, на фронті в Маньчжурії, після війни підполковник Маннергейм побував із завданням імператорського двору в Середній та Центральній Азії, де пройде понад 10 тисяч кілометрів в Туркестані, на конях пісками Гобі, пройде Тибет, дістанеться аж до Пекіна.
З 1911–го — генерал-майор, зараховується до гвардійського Кавалергардського полку і швидко стане його командиром, а отже буде уведений до почту Миколи II. (На неувагу до себе імперської Росії він ніколи не міг поскаржитись.) З початком Першої світової воював — на посаді командира 12–ї кавбригади — в Галичині, брав участь у боях з австро-угорською армією, воював у Румунії, де очолював кавалерійський полк. За три роки війни, пройшовши достатній гарт і вишкіл, показавши себе істинним аристократом, був нагороджений майже всіма російським орденами, отримав звання генерал-лейтенанта. В березні 1917–го під час Лютневої революції знаходився у відрядженні в Петрограді, потім повернувся на фронт, але після Жовтневого перевороту і падіння Тимчасового уряду фон Маннергейм вже назавжди залишить російську армію і повернеться на батьківщину як фінський патріот і талановитий полководець, якого переважна більшість мешканців країни Суомі визнає за свого рятівника і не вагаючись приєднається до нього для священної боротьби за свою незалежність.
Кажуть, що це йому, Карлу Густаву Маннергейму, людині взагалі рішучій (і не дивно — кадровий-бо військовик) належать такі мовби аж безапеляційні, а на повірку пророчовіщі слова:
— Бог створив усіх людей, але ми, фіни, створили себе самі!
Буцімто кажучи це, генерал-лейтенант (а втім, він тоді вже, здається, став маршалом) зробив паузу і з твердістю в своїй правоті закінчив:
— Але створили самі себе з благословення Господа! Такі ми, фіни!.. Бо інакшими бути не можемо.
Такі вони й справді — фіни: в лабетах російської імперії — один з найбідніших у Європі народів, десь там, у глухому арктичному закуті ледь не на узбережжі Північного Льодовитого океану, без будь-якої перспективи й надії на краще (тодішні шовіністи навіть зневажливо називали їх «північними циганами»), а здобувши незалежність, увійшовши до вільної сім’ї вільних європейських народів, із генерал-губернаторства перетворившись на самодостатню державу, фіни стали передовою в Європі нацією з високим рівнем життя, про який в тодішньому есересері «будівники комунізму» навіть помріяти не могли, і вже Москва ганятиметься за фінськими товарами (навіть, даруйте, за фінськими унітазами).
Такі вони й справді — фіни: об’єднавшись, відстояли свою незалежність, створили свою державу і заодно самі себе і стали врешті-решт тими, кими й мали бути — фінами. І хай їм дісталася територія не найкраща у всіх відношеннях — хоч і Європа, але ж далека північна її околиця, де болота і холоди, і ґрунти абиякі, а літо не тепле, край взагалі суворий, хоч для них він найкращий. І так, зрештою, і має бути.
Щоправда, зима на півдні Фінляндії трохи тепліша — в порівнянні з її північчю, — та літо і там, і там прохолодне — вплив арктичного повітря Гренландії та Північного Льодовитого океану, тож нічні заморозки в краю Суомі бувають ще й у червні-липні.
Горбистий край, болотяні низини, піщані рівнини, ліси та ліси, і над усім тим краєм більшу частину року стоять тумани — осінні та весняні.
Ґрунти здебільшого не дуже родючі і змінюються вони незмінними болотами (33 % всієї площі країни), багато ще й лісових боліт, торф’яних, що змінюються просто заболоченими низинами. А ще кам’янисті та завалунені місцевості, на яких селяни постійно борються з сірими валунами, але скільки їх не збирай, не звозь на межі, як вони щоліта знову і знову вигулькують з-під землі — фіни кажуть, що вони просто швидко ростуть, з маленького валунчика з кулачок завбільшки чи дитячу голівку за літо виростають такі, що й руками його не охопиш і ломом не вивернеш…
А чого багато в Фінляндії — так це річок, і всі вони повноводі, бурхливі і геть не судоходні, початок свій беруть в одному озері, а короткий шлях завершують в іншому, і тільки великі впадають у море.
Річки переважно кам’янисті й порожисті, із загальною кількістю порогів біля двохсот (найбільші з них — Іматра на річці Буоксе та на Оулун-Пюхякоскі).
Але найбільше в Фінляндії озер — великих і малих.
І всі вони — сині-сині.
Недарма Фінляндію називають країною тисячі озер. Хоча насправді їх там нелічена кількість, бо ніхто й ніколи не знав і не знає, скільки в країні Суомі насправді озер. Тож Фінляндія тримає перше місце у світі по озерах, водна поверхня яких складає до 80 % всієї площі країни.
А ще нелічена кількість шхерів, островів. Одні Аландські острови при вході в Ботнічну затоку Балтійського моря складаються з 6,5 тисяч (тисяч!) островів, острівців та скель!
І живуть в цій країні фіни — їх 93 відсотки, решта ж — карели, тавасти (хеме), квени, лопарі або саамі, шведи.
І для них той край — найкращий у світі, і за нього вони готові віддати життя. Власне, за волю своєї суворої і водночас ніжної країни тисячі синіх-синіх озер.
І фіни постійно боролися за свою Фінляндію, за національну гідність, за рідну мову, за визволення з-під чужоземного гніту — спершу шведського, датського, а потім і на ціле століття — російського.
Ще під час Північної війни 1700–1721 рр. Росія почала захоплювати фінські території на узбережжі Балтійського моря, відхопила Виборг, а після чергової війни зі шведами в 1740–1743 рр. відібрала землі з містами Фрідріхсвам, Вільманстранд і Нейшлот.
Російсько-шведським війнам, здавалося, ніколи не буде кінця-краю, і в результаті кожної такої війни Фінляндія щось втрачала, аж доки після війни 1809 року Росія не захопила всю Фінляндію, перетворивши її на Велике (мала втіха! Хоча спасибі, що хоч не на мале, як, наприклад, Україну перетворила в Малоросію) князівство Фінляндське.
В березні 1809 року на скликаному фінляндському сеймі Олександр I гарантував збереження старих основних законів Фінляндії, та все ж… Завойовники багато чого обіцяють, але мало що з того виконують…
Швидко російські імператори забули про свої гарантії і перетворили Фінляндію в безправну провінцію своєї імперії, а згідно з маніфестом 1899 року було встановлено, що російська влада може без згоди фінського сейму (якого, до речі, так ніхто й ніколи не збирав) видавати закони, обов’язкові для всієї Фінляндії. Грища, бодай у якусь там автономію, куцу й кастровану — скінчилися.
Тут як тут вискочить Ленін і назве той маніфест царизму «справжнім державним переворотом» (що в принципі так і було), та ще й «вопіющим порушенням конституції» — хоча сам, захопивши владу, залюбки буде порушувати її в 1917 році і в подальших роках, а його наступники так і взагалі не зважатимуть на неї, кинувши через фінсько-радянський кордон свої відбірні війська, аби продовжити політику царів-імператорів відхоплювати від сусідньої держави шматки її території, а потім загарбати і всю її…
А царський маніфест 1910 року так взагалі ліквідував і автономію Фінляндії, як кількома роками раніше і самостійні фінські військові формування, що складалися — у кращі часи — з восьми стрілецьких батальйонів та одного драгунського полку, не рахуючи кадетського училища — хіба то армія? Швидше сили правопорядку, але і їх врешті-решт було зліквідовано, і після того, як писатиме Поет, справді од молдаванина до фіна на всіх язиках все замовкло, бо — благоденствувало…
- Предыдущая
- 63/95
- Следующая
