Затемнення - Майер Стефани Морган - Страница 36
- Предыдущая
- 36/112
- Следующая
— Невже так важливо, хто це був? — запитала я. — Сам факт, що хтось мене шукав… чи цього не достатньо? Нам не слід чекати аж до випускного.
— Ні, Белло, — відказав швидко Едвард. — Все не так погано. Якщо тобі справді загрожуватиме небезпека, ми про це дізнаємося.
— Подумай про Чарлі, — нагадав мені Карлайл. — Подумай про те, як він страждатиме, коли ти зникнеш.
— Я думаю про Чарлі! Це за нього я хвилююся! А що якби моєму дорогому гостю закортіло підкріпитися минулої ночі? Поки я поруч із Чарлі, він також мішень. Якщо з ним що-небудь станеться, це буде через мене!
— Це не так, Белло, — сказала Есме, знову погладжуючи моє волосся. — І з Чарлі нічого не станеться. Нам просто треба більше пильнувати.
— Більше пильнувати? — я не йняла віри своїм вухам.
— Белло, усе буде гаразд, — пообіцяла Аліса, в той час як Едвард стиснув мою руку.
І я зрозуміла, дивлячись по черзі на їхні прегарні обличчя, що жодні мої слова не вплинуть на їхню думку.
Додому ми їхали мовчки. Я була геть розбита. Попри всі мої козирні аргументи, я досі була людиною.
— Ти ні на секунду не залишатимешся сама, — пообіцяв Едвард, зупинившись біля будинку Чарлі. — З тобою завжди хтось буде. Еммет, Аліса, Джаспер…
Я зітхнула.
— Це смішно. Їм буде так нудно, що вони самі мене прикінчать, аби просто не сидіти склавши руки.
Едвард скривився на мене, мов середа на п’ятницю.
— Браво, Белло.
Коли ми повернулися, Чарлі був у гарному гуморі. Він побачив напруження поміж нами і розтлумачив це на свій копил. Із самовдоволеною посмішкою на обличчі він спостерігав, як я ладнала йому вечерю. Едвард із дозволу на хвильку відлучився — мабуть, для того, щоб перевірити обстановку. Чарлі дочекався, поки він повернеться, а потім озвучив мої повідомлення.
— Знову дзвонив Джейкоб, — мовив він, щойно Едвард увійшов на кухню. Я навіть оком не моргнула, ставлячи перед ним тарілку.
— То й що?
Чарлі насупився.
— Не будь такою мстивою, Белло. У нього був нещасний голос.
— Джейкоб заплатив тобі за піар-кампанію, чи ти рекламуєш його з власної волі?
Чарлі побурчав щось незрозуміле в мій бік, а потім тарілка з їжею урвала його нарікання.
Хоча він цього не усвідомлював, його слова влучили точно в ціль.
Моє життя зараз нагадувало гру в кості — чи буде наступний кидок на мою користь? А якщо зі мною дійсно щось станеться? Занадто жахлива помста — залишати Джейкоба з відчуттям провини за сказане.
Але я не хотіла розмовляти з ним у присутності Чарлі, який би стежив, щоб я раптом не бовкнула зайвого. В цей момент я позаздрила стосункам Джейкоба і Біллі. Як, мабуть, легко жити з людиною, від якої не маєш секретів!
Значить, почекає до ранку. Цієї ночі я, скоріш за все, не помру, а з Джейкобом нічого не станеться, якщо він покартається ще дванадцять годин. Це навіть піде йому на користь.
Коли Едвард офіційно побажав мені доброї ночі, я виглянула, щоб подивитися, хто там під зливою охороняє мене і Чарлі. Я подумки пожаліла Алісу чи хто б там не був, але на душі стало спокійно. Було гарно відчувати, що я не сама. Й Едвард повернувся в рекордно короткий строк.
Він заспівав мені колискову, як минулого разу, і відчуваючи уві сні його присутність, я проспала спокійно, без кошмарів.
Вранці, коли я ще спала, Чарлі пішов на риболовлю разом зі своїм заступником Марком. Я вирішила скористатися відсутністю нагляду, щоб здійснити божественний акт прощення.
— Дозволю Джейкобу з собою помиритися, — попередила я Едварда, потому як доїла сніданок.
— Я знаю, що ти вже давно його пробачила, — сказав він зі щирою усмішкою. — Подовгу дутися на когось не входить у твої численні таланти.
Я закотила очі, але мені було приємно. Здавалося, що Едвард справді прислyхався до того, що я йому говорила з приводу вовкулак.
Я набрала номер, навіть не подивившись на годинник. Для дзвінків було зарано, і я занепокоїлась, що можу розбудити Біллі або Джейка. Проте слухавку підняли ще перед другим викликом — значить, цей хтось був неподалік від телефону.
— Алло, — сказав понурий голос.
— Джейкобе?
— Белло! — вигукнув він. — О Белло, пробач мені! — він перескакував через слова, так кваплячись їх вимовляти. — Клянуся, що я не серйозно. Я просто ляпнув дурницю. Я був злий, але це не виправдання. Не сердься на мене, будь ласка. Будь ласочка. Я до кінця життя буду твоїм рабом і робитиму все, що забажаєш, — лише прости мене.
— Я не серджуся, і я тебе пробачаю.
— Дякую, — емоції переповнювали його голос. — Не можу повірити, що був таким покидьком.
— Не хвилюйся — я вже до цього звикла.
Він засміявся з відчутним полегшенням.
— Приїжджай до мене, — сказав він благально. — Я хочу реабілітуватися.
Я нахмурилася.
— Як?
— Як ти захочеш. Пострибаємо зі скелі.
— О, це просто геніальна ідея.
— Зі мною ти будеш у безпеці, — пообіцяв він. — Що б ти не збиралася робити.
Я поглянула на Едварда. Його обличчя було спокійне, але я була переконана — зараз не найкращий час.
— Не цього разу.
— Він на мене розлючений, правда? — при цьому голос Джейкоба був не дошкульний, а присоромлений.
— Не в тому річ. Тут… ну, є інша проблема, трохи більша, аніж шкодливий підліток-вовкулака… — я намагалася сказати це жартівливим тоном, але Джейкоба було не обдурити.
— Що сталося? — запитав він.
— Гм, — я не знала, що саме йому сказати.
Едвард простягнув руку до телефону. Я уважно подивилася на його обличчя. Воно здавалося цілком спокійним.
— Белло? — мовив Джейкоб.
Едвард зітхнув, торкнувшись рукою телефону.
— Ти не проти поговорити з Едвардом? — запитала я нерішуче. — Він хоче тобі дещо сказати.
Зависла довга пауза.
— Гаразд, — нарешті погодився Джейкоб. — Мені цікаво.
Я передала телефон Едвардові, сподіваючись, що він прочитав у моїх очах попередження.
— Привіт, Джейкобе, — сказав Едвард як найувічливіше.
Потім запала тиша. Я прикусила губу, намагаючись здогадатися, якою була відповідь Джейкоба.
— Тут хтось був — запах мені не знайомий, — пояснив Едвард. — Твоя зграя бува не натрапляла на свіжий слід?
Настала ще одна пауза, під час якої Едвард кивав, нічим не здивований.
— Ось у чому справа, Джейкобе. Я не випущу Беллу з поля зору, поки все не владнаю. В цьому нема нічого особистого…
Тут Джейкоб його перебив, і я почула з трубки звук його голосу. Він заговорив набагато гучніше. Я постаралася розібрати слова, але марно.
— Може, ти й маєш рацію… — почав був Едвард, але Джейкоб знову його перебив. Принаймні жоден із них не злився.
— Це цікава пропозиція. Ми охоче переглянемо умови договору. Якщо вдасться переконати Сема.
Потім Джейкоб стишив голос. Я а ж почала гризти ніготь на великому пальці, намагаючись прочитати Едвардів вираз обличчя.
— Дякую, — відповів Едвард.
А тоді Джейкоб сказав щось таке, від чого тінь здивування промайнула в Едвардових очах.
— Я планував іти сам, власне, — сказав Едвард у відповідь на несподіване запитання. — А її залишити зі своїми.
Джейкоб підвищив тон, і мені здалося, що він намагається бути переконливим.
— Я постараюся подивитися на це об’єктивно, — пообіцяв Едвард. — Настільки об’єктивно, наскільки зможу.
Запала пауза, цього разу коротша.
— Це не така вже й погана ідея. Коли?… Ні, нормально. Але я б хотів спочатку сам піти по сліду. Десять хвилин… Звісно, — сказав Едвард і простягнув мені телефон. — Белло?
Зніяковівши, я повільно взяла трубку.
— І про що це ви говорили? — роздратовано запитала я Джейкоба. Я розуміла, що це по-дитячому, але почувалася так, наче мене викинули з гри.
— Здається, про перемир’я. Слухай-но, зроби мені послугу, — попросив Джейкоб. — Постарайся переконати свого кровопивцю, що резервація — це найбезпечніше для тебе місце, коли його не буде поруч. Ми зможемо тебе захистити від будь-кого.
- Предыдущая
- 36/112
- Следующая