Затемнення - Майер Стефани Морган - Страница 43

• Предыдущая
• 43/112
• Следующая

Якось Тага Акі спробував убити своє тіло, аби звільнити плем’я від забаганок Утлапи. Він прикликав із гір лютого вовка, але Утлапа сховався за своїми воїнами. Коли вовк загриз молодого парубка, який захищав ватажка-самозванця, Тага Акі відчув несказанне горе. Він відізвав вовка назад.

Усі легенди розповідають нам, що бути воїном-духом дуже нелегко. Бути вільним від свого тіла радше страшно, ніж весело. Ось чому люди використовували свою магію лише в разі потреби. Самотні подорожі вождя, коли він тримав варту, були його тягарем і самопожертвою. Безтілесність збиває з пантелику, спричиняє незручності й наводить страх. Тага Акі уже так довго перебував поза межами свого тіла, що зневірився. У нього з’явилося відчуття, що він приречений, що йому ніколи не дістатися до краю обіцяного, де на нього чекають пращури, що він застряг у цьому пекельному небутті навічно.

Велетенський вовк ходив слідом за Тагою Акі, поки той блукав лісом, знемагаючи від болю. Вовк був дуже великий для свого виду і дуже гарний. Раптом Тага Акі позаздрив німій тварині. Принаймні у неї було тіло. Принаймні у неї було життя. Навіть життя у звіриній подобі було б кращим за цю жахливу порожню свідомість.

І потім у Таги Акі з’явилася ідея, котра змінила усіх нас. Він попросив великого вовка знайти для нього місце, поділитися тілом. Вовк погодився. Тага Акі увійшов у вовче тіло із вдячністю й полегшенням. То було далеко не людське тіло, але краще за порожнечу світу духів.

Як одне ціле, чоловік і вовк повернулися до селища на берегу затоки. Люди з переляку розбігалися і звали воїнів на допомогу. Прибігли воїни, щоб зустріти вовка лезами своїх списів. Утлапа, звичайно, залишався в укритті.

Тага Акі не нападав на своїх воїнів. Він повільно відступав перед ними, розмовляючи з ними очима і намагаючись скавуліти мелодіями пісень свого народу. Воїни почали розуміти, що це не звичайний вовк і що ним управляє якийсь дух. Старший воїн на ім’я Ют вирішив порушити наказ фальшивого вождя і спробувати поспілкуватися з вовком.

Щойно Ют перейшов у світ духів, Тага Акі залишив вовка, — тварина сумирно чекала на його повернення, — щоб із ним поговорити. За мить Ют дізнався правду і запросив справжнього вождя повернутися додому.

В цей час Утлапа вийшов подивитися, чи здолали вовка. Коли він побачив на землі бездиханне тіло Юта, то зрозумів, що сталося. Він вихопив ножа і мерщій кинувся вперед, щоб убити Юта, перш ніж той повернеться у своє тіло.

«Зрадник», — заволав він, і воїни не знали, що їм діяти. Вождь заборонив їм духовні подорожі, і йому було вирішувати, як карати тих, хто пішов проти його волі.

Ют застрибнув назад у тіло, але Утлапа приставив йому ножа до горла і затулив рукою рот. Тіло Таги Акі було дужим, а Ют уже ослаб із віком. Ют не встиг мовити навіть слова, щоб попередити інших, як Утлапа змусив його замовкнути навіки.

Тага Акі спостерігав, як дух Юта відлітав до краю обіцяного, котрий для Таги Акі був закритий навічно. Він відчув величезний гнів, сильніший за все, що він переживав раніше. Він знову ввійшов у великого вовка, прагнучи розтерзати горло Утлапи. Але коли він з’єднався із вовком, сталося величезне диво.

Гнів Таги Акі був людським гнівом. Любов до свого народу і ненависть до його гнобителя були занадто великими для вовчого тіла, надто людськими. Вовк здригнувся і… перед очима вражених воїнів та Утлапи… перевернувся на людину.

Цей новий чоловік не мав нічого спільного з тілом Таги Акі. Він був набагато величніший. Це було втілення духу Таги Акі. Але воїни одразу ж його упізнали, бо всі вони літали з духом Таги Акі.

Утлапа кинувся навтіки, але Тага Акі у своєму новому тілі мав силу вовка. Він спіймав злодія і роздавив його дух, перш ніж той зміг вистрибнути з краденого тіла.

Люди зрадувалися, коли зрозуміли, що сталося. Тага Акі швидко повернув усе на свої місця, знову працював зі своїми людьми, а молодих дружин повернув назад у родини. Але одну зміну він таки залишив. Це був кінець духовних подорожей. Він зрозумів, що це занадто небезпечно, оскільки може вкрасти життя. Воїнів-духів більше не було.

З того часу Тага Акі став більш ніж просто людиною-вовком. Його називали Тага Акі Великий Вовк або Тага Акі Людина-Дух. Він стояв на чолі племені багато-багато років, бо не старів. Коли загрожувала небезпека, він перевертався на вовка, щоб відбити або відлякати ворога. Люди жили в мирі. У Таги Акі народилося багато синів, і деякі з них виявляли, що після досягнення статевої зрілості також можуть перевертатися на вовків. Вовки виходили всі різні, тому що вони були вовками-духами і відображали того чоловіка, який містився у них усередині…

— Ось чому Сем повністю чорний, — посміхаючись, ледве чутно пробубонів Квіл. — Чорне серце, чорне хутро.

Я настільки проникла в легенду, що для мене було справжнім подивом повернутися в теперішній час, до кола, в якому ми сиділи біля помираючого вогню. Зі ще більшим подивом я зрозуміла, що у колі були праправнуки Таги Акі — хоча і незліченно далекого коліна.

Багаття викинуло в небо залп іскор, і вони мерехтіли і танцювали, утворюючи обриси, які майже можна було розпізнати.

— А твоє шоколадне хутро відображає що? — прошепотів Сем до Квіла у відповідь. — Який ти солоденький?

Біллі проігнорував їхню пікіровку.

— Дехто із синів став воїнами Таги Акі, й вони більше не старіли. Інші, кому не подобалися перевернення, відмовилися приєднуватися до зграї людей-вовків. Вони знову почали старіти, і в племені виявили, що чоловіки-вовки можуть старіти так само, як і будь-хто інший, якщо вони відмовляються від свого вовка-духа. Тага Акі прожив три покоління. Він узяв третю жінку, після смерті перших двох, і знайшов у ній справжню дружину по духу. Хоча він любив своїх інших жінок, це було дещо інше. Він вирішив відмовитися від свого вовка-духа, щоб померти разом із нею.

Ось як до нас прийшла магічна сила, але це ще не кінець історії…

Він подивився на Старого Квіла Атеару, який посовався на своєму стільці, розминаючи старі плечі. Біллі зробив ковток води із пляшки і витер чоло. Ручка Емілії ні на мить не відпочивала, несамовито шкрябаючи аркуш.

— То була легенда про воїнів-духів, — розпочав Старий Квіл тонким дзвінким голосом. — А це історія про самопожертву третьої дружини.

Через багато років потому, як Тага Акі відмовився від свого вовка-духа, коли він уже постарів, почалися проблеми на півночі, з племенем макa. Кілька молодих жінок із їхнього племені безслідно зникли, і вони звинувачували у цьому сусідніх вовків, яких боялися і котрим не довіряли. Люди-вовки досі могли читати думки одне одного, поки перебували у вовчій подобі, так само як їхні пращури у світі духів. Вони знали, що серед них немає вин них. Тага Акі спробував примирити вождя макa, але у тому племені панував несказанний страх. Тага Акі не хотів розпочинати війну. Він більше не був воїном і не міг вести за собою людей. Він доручив своєму найстаршому синові-вовку, Тазі Ві, знайти справжнього винуватця, перш ніж почнеться війна.

Тага Ві узяв іще п’ятьох вовків зі зграї і повів їх у гори, на пошуки речових доказів щодо зниклих макa. І вони натрапили на дещо таке, що раніше їм ніколи не траплялося — дивний солодкавий запах у лісі, він обпікав їхні носи аж до болю…

Я трохи ближче присунулася до Джейкоба і помітила, як кінчики його губ тіпнулися в усмішці, а рука сильніше стиснула мене за плечі.

— Вони не знали, що за істота залишає такий запах, але пішли по сліду, — вів далі Старий Квіл.

У його дрижачому голосі не було величності Біллі, але в ньому передавалося дивне гостре відчуття тривоги. Коли він почав говорити швидше, мій пульс аж підскочив.

— Йдучи по сліду, вони знайшли слабкі залишки людського запаху, а також людську кров. Вони були впевнені, що це саме той ворог, на якого вони полювали.

Подорож завела їх так далеко на північ, що Тага Ві наказав частині зграї, молодшим вовкам, вертатися назад до затоки і доповісти Тазі Акі.

• Предыдущая
• 43/112
• Следующая