Тероріум - Кожелянко Василь - Страница 30

• Предыдущая
• 30/32
• Следующая

- Я знайду лікаря, - якось холодно, спокійно і відсторонено буркнула Неомаруся, окинувши ненависним поглядом Чіпку, і швидко пішла Інститутською догори.

Все ясно, подумала Роксолана і погладила давно немите Чіпчине волосся.

Так вони просиділи півгодини. Чіпка був у напівпритомному стані, а Роксолана - у відчаї: ось і відбулася революція, на всіх урядових спорудах - прапори жовто-сині із відірваною нижньою малиновою смугою, народ тішиться, магазини повні харчів - «хліба», «м’яса», «молока», які до того трохи подевшали, режим Кромєшного знищено, влада у руках комітету «Народний гнів», а двоє хворих революціонерів-політв’язнів сидять на голому хіднику цілком безпорадні і…

Завищали гальма. Поряд з ними зупинився надвичайно дорогий бензиновий джип «Ойл Рикша». Опустилося тоноване скло, і виглянув знайомий їм пан Ко Ше Лін, керівник «НХЄ Іnс.».

- Підвезти, панове ювеліри? - весело спитав «китаєць».

Роксолана байдуже ковзнула по ньому поглядом, а Чіпка ніяк не зреагував.

- Так, - уже серйозно промовив Ко Ше Лін, - революція пожирає своїх дітей. Вам треба до лікарні, любі мої.

Він вийшов з авта і за допомогою своїх охоронців довів Чіпку та Роксолану до свого джипа і вклав їх на заднє сидіння.

- Додому, швидко, - скомандував Ко Ше Лін водієви, і авто рвонуло з місця.

Уже за Києвом Чіпка отямився, він згадав усе, чітко усвідомив, де він, що поряд з ним Роксолана, і йому стало добре, хоча рани тупо й невідворотно боліли. На крутому повороті його відкинуло вбік, і він грудьми наліг на Роксолану. Вона м’яко усміхнулася, Чіпка теж. Але щось його збентежило. Цього не повинно бути, якийсь твердий предмет у нагрудній кишені сорочки вперся у його тіло.

Коли Роксолана задрімала на його плечі, Чіпка обережно засунув два пальці у кишеню і витяг той предмет, це була гарна інкрустована дорогоцінними камінцями золота каблучка. Через хвильку він упізнав її. В’язниця, допити, полковник каґебіст, фотографії каблучки, візерунок, пояс Галі Галюцинації…

Чіпка засунув каблучку назад у кишеню, застібнув клапан на липучку і міцніше пригорнув до себе Роксолану.

Ось і все. Я виконав свою місію. Сказати б, з честю, але ж люди мене не зрозуміють: те, що у них - мораль, у нас - програма, у них емоції, у нас - технологія, у них - віра, у нас - знання.

Якби мені довелося рапортувати молодому Лето Лептону і мудрому Окопіуму про те, як я виконав поставлене переді мною завдання, то я би доповів, що після того, як щасливо здійснив Перехід, я першим чином оглянув усю часову шкалу нового світу. Моніторинг провадив виключно з єдиною метою - віднайти такий сегмент часово-просторового континууму, де б максимально швидко, якісно і ефективно можна було б реалізувати себе у матеріяльній субстанції. Це мав би бути такий історичний зріз, де б активно використовувалися в суспільно-екномічному обігу золото і коштовне каміння. Першим моїм поривом було зупинитися на одному із монарших дворів блискучого европейського абсолютизму. Я активно придивлявся до скарбниці французького короля Людовіка XIV, але перед тим, як приступити безпосередньо до процесу, здійснив ще один, контрольний рейд уздовж часової координати. І правильно вчинив, бо побачив раніше не зауважене ідеальне місце для матеріяльної самореалізації. Це - Україна XXI століття. Дві передумови для завершення в матеріялі магістерської роботи здібного Лепто Лептона були присутні в ідеальних параметрах: містичний страх перед ювелірними виробами, що ґарантували спокійне, безпечне і комфортне виконання процесу матеріалізації, і періодичні значні викиди психічної енергії людей, що служило постійним, надійним і достатнім джерелом живлення всієї технологічної операції. Таким чином, я виконав програму своїх Деміургів - юного Лепто Лептона і зрілого Окопіума у порівняно короткий (за вимірами людських уявлень) термін і з надвисоким рівнем якості. Все! Тепер ніби я можу бути вільним і з почуттям виконаного обов’язку повертатися Додому. Але я вчинив таке, що абсолютно не властиве нам, еґреґорам. Я зробив добру справу! За задумом своїх Деміургів, я не повинен опікуватися подальшою долею матеріяльного предмета після реалізації, я маю лише забезпечити процес - і все. Мабуть, це недопрацювання шановних Деміургів, і це можна зрозуміти, адже ж вони творили мене у жорстокому цейтноті - в Кінці Часів. У фінальній фазі. Тож я виявив самодіяльність, ініціативу і, як уже було сказано, доброту. Я не міг залишити напризволяще не чужий мені матеріяльний предмет, допустити, аби він потрапив у якісь випадкові руки, щоби його продавали й купували, як якусь банальну каблучку, або - ще гірше, аби його товк обухом старовинної бойової сокири якийсь божевільний маніяк! Ні! Цього не буде, сказав я сам собі і, витративши неприпустимо величезну кількість енергії, перемістив предмет у, як мені здається, більш-менш надійні руки. Принаймні та особина людської природи, яка стала власником матеріялізованої маґістерської роботи талановитого Лепто Лептона, поставиться до неї з увагою, хоча б тому, що ця людина має певний досвід контакту із відомим сакрально-символічним візерунком.

Отож я зробив це і готовий в разі чого нести відповідальність перед Вищим Судом Астральної Ієрархії.

Коли вже зайшло про злочин і кару, то буду зізнаватися до кінця: я вчинив ще один несанкціонований вчинок, - хто не хоче бути Автором, хай першим кине у мене… кластер - я зробив напис на внутрішньому обідку відомого предмета. Хай читають! Від скромности я не підписався, але це мій автентичний афоризм.

А якщо неофіційно, то у вільний від основної роботи час (за земним виміром) я непогано розважився. Я цілком поза своєю волею взяв посильну участь у політичній боротьбі в цій чудернацькій державі. Я став майже крутим революціонером! Моя діяльність якимось незбагненним для мене чином геть деморалізувала тамтешнього зверхника, і він не зміг утримати свою владу, коли проти нього повстали піддані, та що там казати, він і своє земне життя не спромігся вберегти. А мені й не шкода його, щоби знав, як за сокиру братися. Грізну зброю давніх вікінгів… Проти тих, хто не може себе захистити!

На загал мені здається, що усе це марно, але політика - не моя сфера.

Під час своєї місії, крім згаданого, я зазнав ще дещицю тонкого пікантного і приємного. Десь у складках земної матеріяльної субстанції існує такий собі матеріяльний предмет, теж золотий ювелірний виріб, який називається «Пектораль». А його еґреґор я вам скажу!…

Після революції в Україну прийшла зима. Люті морози, скажені завірюхи, рясні снігопади - все те, від чого мешканці Східної Европи за останні десять років майже відвикли, - забрали на себе весь пасіонарний потенціал повсталих мас. Маси взялися боротися з вимерзанням і покинули напризволяще свою рідну революційну владу, яка постала з комітетів «Народний гнів». Центральний комітет «НГ» було перейменовано в Державний тимчасовий комітет управління, і відповідні статуси отримали комітети реґіональні. Таким чином вибудувалася владна вертикаль. На честь завершення цього знаменного процесу ціни на «хліб», «молоко» і «м’ясо» повернулися до рівня дореволюційних, за місяць підвищилися на десять відсотків - труднощі перехідного періоду, знаєте, кругом недоброзичливі сусіди, гідра контрреволюції може підвести свої голови… Народ наш мудрий, він зрозуміє. Народ нічого не розумів, але бунтувати більш не мав ні сил, ні бажання, ні вільного часу - треба рятуватися від холоду, голоду і спадщини проклятого минулого…

У перші тижні після перемоги Великої листопадової націонал-демократичної революції нова влада оголосила курс на відновлення повного суверенітету України та автентичної державної символіки, вихід із Євразійського союзу, демократизацію політичного устрою, лібералізацію економіки, спорудження пам’ятника загиблим героям-ювелірам і надання українській мові офіційного статусу державної, як другої після російської, звичайно. За кілька місяців з обіцяного було виконано лише дві речі: затверджено новий державний прапор - від колишнього, «кромєшного», жовто- синьо-малинового триколора було відтято нижню смугу і продубльовано українською мовою вивіски на державних установах. А решту? А ось оберемо нового президента, шановні громадяни (незалежної як не як України!), ось тоді й підуть реально реформи. Наразі відчайдушна революційна влада в особах найрадикальніших членів центрального комітету «Народний гнів» навсібіч прорікала Україні не пізніше весни всенародні вибори - парламенту (ну, це коли народ сам собі обирає депутатів, які потім ухвалюють закони) і навіть президента (що, не вірите, таке буває, все населення голосує за кого собі хоче, а кандидатів може бути кілька).

• Предыдущая
• 30/32
• Следующая