Тема для медитації - Кононович Леонід - Страница 40

• Предыдущая
• 40/56
• Следующая

здрастуй Юру пішла я отеє по хліб у коперацію а коло вигону перестрічає мене Дзякунка та й ну скакати прямо в Очі виказувати усе шо в її дурній голові макітриться тішитися шо на нашу гору отії Татаре приїжджали аа каже гарного унука вигляділа Стара Відьмо ше ліпшого як дід його душогуб до в’язеня до в’язеня піде теперички антісовєтчік троцькіст конячий революцьонер оно по тілівізору показували як у Залізах його ведуть шоб судити унука твого такого доброго на горло на Горло скарають тойді всеньке ваше Кодло в селі до їдної души вже переведеться та скаче од утіхи та дулі мені під самого носа Дулі а певно раденька шо дурненька та ше ж і Сила її теперички зверху дитино моя шоб ти бачив скіки наїхало до неї Писак десь із туда чи не з Московщини самої та давай розпитувати її та записувати та на Карточку знімати ото тіки шо в Сраку її не цілували а то все було а тойді й прописали в сильно великій газеті де тіки за дуже самошедших Партійців пишеться а за таких шо не дуже то й ні але за неї написали шо стара Більшовичка активістка куркулів на Сибір одправляла хліб святий забирала в людей та здавала Державі сій проклятущій тьху гидота і язик не повертається за неї Лярву балакати отож у сій собачій Газеті за неї прописали а вся Наволоч більшовицька на селі й заплигала коло неї наче круг Малпи і голова і багрій і вчителі пенсію присвоїли їй здоровецьку і хату перекрили і в школу отеє гукали шоб вона розказувала як се треба Люд Хрещений голодом морити так шо підняли її сину як те Гівно на Вилах то вона мені й Дулі тепер під самого Носа на каже на з’їж а звісно не дурно кажуть нема Розуму змалку то не буде й до останку а вона ше із Замолода прицуцувата була сяя комсомолка як Церкву Святу в тридцятім році закривали то вони вчотирьох вона чикилдиха бовкуниха і степа іващенкова книги церковні поскладали та підпалили та й ну гопки вибивати на Престолі як дурненькі та пісеньку виспівувати ми молоді весняні квіти ми діти молота й серпа[7] Курви Мандрьохи Повійниці комсомольські було на паску люде здоровкаються христос воскрес а вони ув одвіт брешеш як Пес кажуть ні ти уяви собі тіки але ж Господь їх покарав ох і покарав степа здуріла чикилдиха здуріла бовкуниху на кавалки роздерли тіки отсяя Дзякунка живе й живе три чверти Села в Сиру Землю загнала крови людської напилася і ходить по Світу лярва така а ти Сину казав комуняк до порозуміння треба закликати до злагоди до рехвормів аа бач сину де ти зо своїми Рехвормами опинився дак слухай же тепер шо я тобі скажу свині вони й будуть свині хоч рябі хоч сиві хоч коростяві а комуняки вони й зостануться комуняками бо то тіки зверху Люде а всередині гірше ніж Бидло юру Дитино моя розлучили вони мене з тобою та й шерегнуть на нас приходив отеє Голова з участковим да й каже шоб він тут не появлявся ноги шоб його тут не було Відщепенця бо запроторимо туди де козам роги правлять отеє тобі сину і порозуміння й злагода і рехворми з ними вкупі ну та дарма кріпися не той Козак шо за водою пливе а той шо проти Води хай Бог тебе в опіці держить і Матер Божа чуває над тобою а Я за тебе всім богам буду молитися твоя баба чакунка

Він писав: «Я не маю жодних ілюзій щодо свого майбутнього. Мене посадять, і станеться воно протягом найближчого часу. Їм байдуже, веду я пропаганду чи ні — біда в тому, що такі, як я, вирізняються на тлі загальної маси. Головна заповідь радянської людини: будь таким, як усі. Всякі відхилення розглядаються, як патологія, зокрема й відхилення зі знаком плюс. Таланти, математичні здібності, феноменальна пам’ять, допитливість, відраза до спиртного чи навіть замилування поезією або есперанто — неодмінно кваліфікуються як вихід за межі середньої норми, а значить, загрозливі для держави. Певна річ, мені можуть закинути, що я сам накликав на себе це лихо, тому що провадив політичну діяльність, що карається законом; але хіба це політика — ділитися враженнями від поезії Богдана-Ігора Антонича? Хіба висловлювати свої думки про ті чи ті аспекти громадського життя — це опозиційна політична діяльність? Хіба казати, що голод у тридцять третьому році був штучний і наперед спланований — це поширення наклепницьких вигадок, які потрапляють під дію статті 62 Карного кодексу УРСР?» Юр на мить зупинився й, утупившись перед собою невидющим поглядом, став думати. Потім написав: «Найгірше в цій ситуації те, що мене засудять не за націоналістичну діяльність, а за кримінальною статтею чи, ймовірніше, відправлять на примусове лікування. Так чи йнак, а цього не минути, і перш ніж загриміти туди, звідки вороття, може, й не буде, я хочу збагнути для себе деякі речі, які, мушу зізнатися, й досі не вкладаються у мене в голові...»

здрастуй сину кінчається Літо а ти все не їдеш до мене виглядала я виглядала та й сама стала Картоплю копати а вороги наші тішаться зрадецькії речі кують він сидить він сидить П’ятнадцять Год йому дали приїдь дитино шоб вони побачили тебе своїми собачими Балухами та не дзявоніли та й город поможеш мені копати бо сама вже не втну стара зробилася мішка з картоплею на Гору не занесу геть Здоровля немає серце заходиться вночі не сплю блукаю по хаті як Сновида та згадується все що було і як дівувала і яка сем’я наша була велика та багата і як замуж виходила шо серце аж тьохкало од Щастя бо з люба за нього йшла ага якраз було того щастя з горобиний скік оден ти в мене отеє зостався а то все як не в Голод погибли то на сю власть гаруючи як батько й мати твої пам’ятаю прийшло письмо з Челябінського шо вони пропали од атома котрий зірвався ото тойді а я сіла коло вікна й сама не тямлю шо зо мною сльози котяться як горох а ти ше геть маленький був та й кажеш бабо Бабо чого ти плачеш не плач я тобі осьо цукерок дам а тепер і тебе хочуть зништожити Виповзні Гадючі бач правда їм поперек горла стала еге вони люблять шоб їм потурали та вклонялися та хребта гнули перед ними Люд хрещений для них як сміття під ногами пам’ятаю записали мене в колгосп іди кажуть Відьмуго роби на совєцьку власть прощення заробляй у неї а я й пішла а куди ж було дітися Сину хто на них робив то давали черпак юшки і такий кавалок Хліба як ото з буханки цілушку зрізати та ше перерізати начетверо то такий а вже Великдень минувся Люде мерли ти собі уявити не можеш гордій трупар збирати їх не встигав ото в бур’янах умре та й лежить тиждень а коти да їжаки геть лице пообгризають не Собаки ні собак усіх половили та ше взимку поїли то люде шоб їх Звірота не жвакувала та білеє тіло не поневіряла до Кагатів ідуть та лягають коло ями та й ждуть поки Смерть прийде живцем Сину йшли на Цвинтар а ти тепер кажеш порозуміння злагода діялог якийсь ой сину сину ти не бачив того всього а то так не казав би Вовчицю ти ж знаєш то в неї у Тридцять Третім году троє дітей було і всіх вона порізала одне за другим та поїла і всеньке село знало і Голова і бригадир і парторг а мовчали нехай собі їсть було на буряки йду а вона рано вранці ходить по вигону та кістки обгризені по бур’янах розкидає шоб сліда не було повен хвартух тих кісток а вона їх розкидає а ти кажеш од комуністів добра треба ждати ага дождешся ти вже маєш од них Заплату за своє добро та щирість а ну його шо вже балакати твій дід не так з ними говорив він як побаче було комуніста чи комсомольця то зразу йому ногою під Дихало добре дасть а тоді ножа із-за халяви та й питається шо Гнидо крови християнської хтів напитися панувати хтів еге ну зараз я тебе уконтентую ото такий із ними діялог тіки і може бути а більше ніякого та нехай ще оділлються їм наші Сльози ше кривлею вони будуть блювати комуністи і комсомольці й уся наволоч отся червонопуза то приїдь сину до мене в Гості шоб вони не гавкали шо ти в Тюрмі сидиш жду тебе як Соловій літа Твоя баба чакунка

Юр писав: «Про той страшний год я чув іще маленьким. Зійдуться, було, люди в бабиній хаті та й починають згадувати, як прийшли активісти, вигребли усе, а далі такий мор настав, що трупи валялися просто на шляху... Аж у зрілому віці я почав дошукуватися причин цієї трагедії і врешті-решт збагнув: факти потребують тлумачення, тому що без цього Тридцять Третій рік так і зостанеться в нашій свідомості страшною макабричною казкою, не більше. Не знаю, чи пощастило мені дочерпати до самісінького дна, одначе для себе я зумів розібратися в деяких найбільш загадкових феноменах тієї епохи. Першим з-поміж цих явищ слід назвати психологію сільського активіста...» Він трохи подумав; затим почав швидко-швидко писати: «Що ж таке червоний активіст? За півтора року в університеті мені довелося аж надто близько спілкуватися з цією породою людей; й уже тоді впадала в око разюча подібність комсомольців 30-х років і тої безмозкої тупоголової комси, яка заправляла у нас на факультеті. Зараз можна з певністю сказати, що буксири, які провадили заготівлю в нашому селі, й комсомольські активісти середини 70-х, що здійснювали політичні судилища, — належать до того ж самого психологічного типу. Якби Вірочку чи Дембовського послали на село викачувати хліб, то діяли б вони точнісінько так же, як і їхні попередники — цебто вимітали б усе до зернини, видирали недоїдений шмат коржа в маленьких дітей, а згодом, розперезавшись, убивали б людей або закопували живцем у землю. Питання полягає ось в чому: навіщо активісти свідомо коїли зло, та ще й раділи од того, що вони його роблять? Які мотиви лежали в основі цієї патологічної поведінки? Соціяльний психоаналіз — невдячне заняття, хоча б тому що за це в Радянському Союзі садять до тюряги; однак я вирішив записати на папері свої спостереження, тому що в майбутньому навряд чи зможу це зробити...» Він знову замислився. Далі рішуче струснув головою, і перо забігало по сторінці, виводячи нерівні кострубаті літери: «У розповідях очевидців дуже часто повторюються свідчення про нелогічні дії червоних активістів. Ці люди сміються там, де інші плачуть, танцюють там, де інші моляться, й узагалі вони все роблять навиворіт, причому без жодного логічного обґрунтування. Найбільше мені в пам’ятку розповідь про те, як у сусідньому з нами селі куркулили чиюсь родину. Обстановка трагічна, вся процедура скидається на похорон, — а комсомольські активісти регочуть та свистять... Але, зразу ж додавали очевидці, Господь їх покарав — усі вони потім здуріли! Оця невелика, однак дуже нав’язлива деталь (патологія поведінки, яка закінчується божевіллям) змусила мене знову переглянути свої записи про події Тридцять Третього року, і я просто-таки остовпів: подібні явища спостерігалися чи не в кожному селі! Аж врешті я дійшов висновку: виходить, на початку хлібозаготівлі 1932 року серед сільського активу налічувалося від 30 до 40 відсотків психічно хворих людей, котрі відзначалися агресивною, садистською поведінкою!

• Предыдущая
• 40/56
• Следующая