Выбери любимый жанр

Логіка речей - Кожелянко Василь - Страница 31


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

31

Якщо ви хочете її собі уявити, візьміть великий стиглий апельсин, покладіть його на випрану синю джинсівку, поставте Моцарта і заплющіть очі. Те, що вам явиться, і буде Помаранча. Якщо вам скажуть, що вона справді безтілесна, не вірте, — я достеменно знаю, що Помаранча харчується шоколадом і має чорний пояс із карате.

А «Безтілесна» — це одне з багатьох її імен.

Ще нічого про те не віщувало, але вже зранку ми обоє знали, що цей день буде останнім яблуневим. Пополудні ми вибралися за місто, зайшли у пригледілий напередодні запущений яблуневий сад, і відразу стало зрозуміло: щось не так. Почалося з одягу. Ефіопка прийшла одягнена не як завжди, у джинси, куртку і кросівки, а — в міні-спідницю і черевички на підборах, я своєю чергою, взяв не шкірянку, а нову джинсову куртку, яку, незважаючи ні на що, стелити в траву було шкода. Тому кохалися ми з великими незручностями. Опісля, коли ми з полегшенням узялися до цигарок, десь глибоко-глибоко в наших взаєминах з’явилися маленькі тріщинки, що обіцяли з часом розростись у прірву.

На додачу дуже захмарилося, почався невеликий, але дуже наглий дощик. Вітер обносив цвіт.

Ми швидко промокли в ноги, крім того, цей дощ попсував нам зовнішність: у Ефіопки потік макіяж і вона стала схожа на п’яну паризьку курву, а моє мокре злипле волосся дуже нагадувало знамениту зачіску Адольфа Гітлера. Добре, що хоч я вуса не запустив тоді, коли експериментував із заростом, — в моді маленька борідка без вусів, ось я її й ношу. Я хотів було за своїм звичаєм пожартувати на цю тему, але, впіймавши її погляд, вчасно зупинився. Ні, я не сказав би, що цей погляд повний ненависті, якщо в ньому й було таке почуття, то не до мене, а до цього дискомфорту на свіжому повітрі, а ще в її погляді я прочитав пригніченість одруженої жінки, що втомилася від адюльтеру, голод недозадоволеної коханки, розпач кокетки, яку сторонній бачить без макіяжу, докір мені, який довів нас обох до такого стану і водночас — заклик щось зробити. Єдине, що я міг у тій ситуації зробити, це викликати телефоном у цю глушину таксі, завезти нас до середмістя, зайти в бар і замовити по чарці коньяку.

Ми швидко ковтнули коньяк, запили гарячою кавою, і я замовив іще. Розмовляти не хотілося, зате добре пилося. Ефіопка вмилася в туалеті й сиділа навпроти мене зовсім без косметики.

Такою її я ще не бачив — зовсім не яскрава, природна, гарна, хоча вже й не красуня, і дуже-дуже беззахисна. Я просто фізично відчув, як мене охопила неймовірна ніжність. Мені закортіло її лагідно, без жодного хтивого підтексту обняти її та, ковтаючи солодкі сльози, шептати на вухо, що я її люблю, що я її захищу, що я її нікому не віддам. Я ще трохи випив, і Ефіопка засвітилася золотистозеленою аурою, до якої я довго не міг підібрати назву… ага! — персиковою! Якби я був художником, я би, як Помаранча, невідомо кого малював її портрет повидлом, пальцями — так краще відчувається, солодкість ця вже остогидла, але ніяк не розкохається. І злизую твої повіки, що персиком тепленько дишать. Так, саме персик.

Я запитав офіціянтку, чи є в них свіжі фрукти.

У них був персиковий сік. Ось так і в житті! Ти хочеш чогось справжнього, живого, нефальшивого, а тебе знаходить якщо не сурогат, то щось уже перероблене до стандартів ширпотребу. А з іншого боку — ти, споживач речей, речовин і чужої духовної енергії, що ти зробив для того, аби в світі було менше фальші?… Отож бо.

До бару зайшла Стрекоза з гарним хлопцем.

Помітивши нас, вона щось сказала своєму другові, той завів розмову з офіціянткою, а вона підійшла до нас.

— Привіт, квіткові.

Ми зацьковано подивилися на неї.

— Так… — Стрекоза пильно поглянула на нас, — все зрозуміло.

— Це щастя, коли тебе розуміють, — пробелькотів я банальну фразу.

— Ні фіга! — кинула Ефіопка, — щастя — це коли тебе люблять! До того ж увесь рік!

Стрекоза зацікавлено розглядала нас із Ефіопкою:

— Це щось нове. Скажіть мені, мої любі, це у вас третій сезон?

— Третій, — відповів я.

— Ясно, — промовила Стрекоза, — любов живе три роки.

— Точно, — підтвердив я.

— Це у козлів три роки, — ледве стримуючи сльози, люто прошипіла Ефіопка, — а в людей любов на все життя!

— Просто по трьох роках з’являється точка біфуркації — примирливо сказала Стрекоза, — або-або. Так шо, старий, думай. — Вона легенько ляснула мене по чолу пальцями з «архітектурним» манікюром — на нігті було наклеєно мініатюрні овальні акваріумчики, в яких плавали золоті рибки, — і пішла до свого хлопця.

А що тут думати?! Відцвіли останні яблуні, і за звичаєм нашого — гм! — кохання ми мали розлучитися на рік, до наступної весни. Ефіопка мала назад ставати Еллою Феофілівною (Е.Ф. скорочено), матір’ю двох дітей і дружиною солідного чоловіка. Я мав одягати нудний костюм і повертатися до остогидлої служби.

Ми допили коньяк і, не домовляючися ні про що, розійшлися кожен у свій бік.

Наступного ранку я на службу не пішов, тож відповідно не вбрався у діловий костюм, а одягнув джинси, куртку, позеленену травою зі ще невивітрілим запахом її парфумів, пішов швендяти містом і, засвідчуючи, що геть пустився берега, випив дві пляшки пива. Алкоголь зранку — для мене це означало, що я зважився на щось важливе. Трохи захмелівши, я зізнався собі, що кохаю Ефіопку. По-справжньому, тобто жити без неї не можу. Я подзвонив до неї додому, ніхто не відповідав, я набрав її мобільний — те ж саме. Я знервувався, стривожився, а потім злякався: щось трапилося! Вчора вона пішла напідпитку — точно щось… Я безцільно тинявся містом, через кожні десять хвилин телефонуючи до неї. Ноги самі занесли мене в парк. На лавочці, під деревцем, що цього року першим зацвіло, сиділа Ефіопка і нервово курила. Це була таки Ефіопка, а не Елла Феофілівна — в синіх джинсах, оранжевих кросівках, такій же майці… Помітивши мене, вона викинула цигарку, підвелася. Я підійшов, ми міцно обійнялися і мовчки так стояли хвилин зо п’ять.

Я поривався щось сказати, вона закривала мені долонею рота. Потім ми цнотливо, як підлітки в час першого кохання, цілувалися. Нарешті, пішов дощ, на цей раз він уже не дратував, навпаки — в ньому ми побачили благословення неба. Я відкрив рота, і мені було дозволено говорити: сьогодні дощ пішов сухим вином, розщедрився — весну довів до бунту і не намацав під ногами ґрунту, а я не п’ю, бо вечір за кермом!

— А ти не спиш, — підхопила Помаранчин вірш Ефіопка, — ти — поводир комах. Вони до тебе липнуть, як до Бога!..

Ефіопка обірвала поезію, лукаво подивилася на мене і запитала:

— А її ми запросимо на весілля?

— Кого?

— Помаранчу.

— Звичайно… Чекай, яке весілля?

— Наше з тобою.

Реальність, незручна, сіра, з гострими рваними краями свавільно впхалась у мою світлу ідилію.

Чесно кажучи, життя з коханою я не уявляв собі в побуті, для мене це мали бути суцільні поцілунки й любощі, вино і квіти, музика й поезія. А виявляється, що мене хочуть оженити. Але інший варіянт — розлучитися з нею, вочевидь назавжди.

Я пригадав сьогоднішній ранок, як мені було без неї, і вирішив, хай буде, що має бути, аби лише не втратити її. Зрештою, на те воно таким і є, що його неможливо обминути; сказав би доля, якби не боявся видатися сам собі смішним. — І яке ти хочеш весілля робити? Велике? На скільки пар? — з усіх сил приховуючи сарказм, запитав я.

— Ми просто звінчаємося, коханий, — Ефіопка не жартувала, — адже з ним я не була вінчана.

Проблємная дєвушка, подумав я, але у відповідь лише ствердно кивнув головою.

— А діти? — сказав я.

— Діти зі мною, це без варіянтів, — твердо промовила Ефіопка.

— А він?

— Переживе.

Ми ще трохи поцілувалися і домовилися. що сьогодні ввечері вона все розкаже своєму чоловікові, дітей перед тим відвезе до мами, і відразу ж перебереться до мене. Я маю взяти машину і чекати на її дзвінок. Постановили собі, що все треба зробити швидко і з найменшими втратами.

Зі змішаними почуттями я пішов додому з наміром прибрати помешкання.

31
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело