Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 39

• Предыдущая
• 39/138
• Следующая

Вони не переверталися на людей, — мовив Сет.

Я це усвідомлював. Зараз зграя має готовність номер один. Вона мала б використати всі свої ментальні можливості, щоб контролювати розвиток ситуації. Але я не чув, що вони думають. Я чув тільки Сета. І більш нікого.

Схоже на те, що окремі зграї не зв’язані ментально. Ха! Гадаю, наші батьки не знали цього, бо раніше не виникало схожої ситуації. Ніколи не було достатньо вовкулак, аби створити дві зграї. Ну-ну! Як же воно тихо! Аж моторошно. А з іншого боку, навіть приємно, тобі не здається? Гадаю, для Ефраїма, Квіла та Левія так теж було легше. Коли вас тільки троє, значно менше галасу. А надто коли тільки двоє.

Стули писок, Сете.

Так, сер.

Припини! Ніяких двох зграй немає. Є тільки ОДНА зграя, і є я. Все! Отож тобі час вертатися додому.

Якщо немає двох зграй, то чому ж ми можемо чути один одного, а інших чути не можемо? Гадаю, коли ти повернувся спиною до Сема, то був не просто собі рух. То була зміна. А коли я подався за тобою, то теж було не просто так.

Щось у цьому є, — погодивсь я. — Проте щось, що можна змінити, можна й повернути.

Він підвівся й рушив на захід. Зараз не час про це сперечатися. Ми маємо рухатися, якщо хочемо випередити Сема…

Тут він мав рацію. На суперечку не було часу. Я знову побіг, але цього разу вже не так прудко. Сет наступав мені на п’яти, посівши традиційне місце Другого з правого боку.

Я можу перебігти на інше місце, — подумав він, опустивши ніс. — Я попрямував за тобою не тому, що мені закортіло підвищення.

Біжи де хочеш. Мені байдуже.

Жодних ознак переслідування не було, проте ми воднораз пришвидшили біг. Тепер я занепокоївся. Якщо я не чую свідомості зграї, справи ускладнюються. Я можу випередити напад не більше, ніж Каллени.

Ми чатуватимемо, — запропонував Сет.

А як ми вчинимо, якщо зграя виступить проти нас? — я прискалив очі. — Нападемо на братів? На твою сестру?

Ні… ми подамо сигнал тривоги й відступимо.

Гарна відповідь. А далі що? Я не думаю…

Знаю, — погодився він. Але вже не так упевнено. — Не гадаю, що зможу з ними битися. Проте думка напасти на нас ненабагато приємніша їм, аніж нам — думка напасти на них. Може, цього буде досить, аби зупинити їх. Крім того, їх зараз тільки восьмеро.

Облиш свій… — з хвилину я підбирав правильне слово, щоб висловити свої почуття, — свій оптимізм. Ти мене дратуєш.

Без питань. Ти хочеш, щоб я поводився похмуро й понуро — чи просто стулив писок?

Просто стули писок.

Гаразд.

Справді? Не схоже.

Нарешті він замовк.

А тим часом ми перетнули річку й заглибилися в ліс, який обрамляв будинок Калленів. Едвард і досі нас не чує?

Може, варто думати щось заспокійливе: «Ми прийшли з миром» тощо?

Уперед.

Едварде? — сторожко покликав він його на ім’я. — Едварде, ти тут? Чорт, я почуваюся бовдуром.

І балакаєш, як бовдур.

Гадаєш, він нас уже чує?

Ми вже були щонайбільше за милю від будинку. Гадаю, так. Гей, Едварде! Якщо ти нас чуєш, готуй оборону. У тебе великі проблеми.

У нас великі проблеми, — виправив мене Сет.

А тоді ми прорвалися крізь дерева й вибігли на галявину-газон. Будинок був темний, але не порожній. Едвард стояв на ґанку, обабіч нього — Еммет і Джаспер. У блідому світлі вони були білі, як сніг.

— Джейкобе? Сете? Що сталося?

Я стишив біг, а тоді відстрибнув на кілька кроків. Для вовчого носа запах був настільки нестерпним, що мені здалося — в носі горить. Сет тихенько заскиглив, вагаючись, а тоді відстрибнув за мною.

Щоб відповісти на Едвардове запитання, я подумки повторив свою сутичку з Семом, розкручуючи її у зворотному напрямку. Сет думав одностайно зі мною, заповнював мої прогалини, показував події під іншим кутом зору. Ми зупинилися, коли я дійшов до «потвори», бо Едвард засичав і зістрибнув із ґанку.

— Вони хочуть убити Беллу? — прямо запитав він.

Еммет і Джаспер, які не чули першої половини розмови, прийняли його питання за ствердження. Не встиг я моргнути, як вони опинилися біля нього, вишкіривши зуби.

Гей, ви чого, — подумав Сет, відступаючи.

— Еммете, Джаспере, не ці! Інші! Зграя наближається.

Еммет і Джаспер хитнулися назад; Еммет обернувся до Едварда, але Джаспер не зводив із нас погляду.

— Що в них за проблема? — запитав Еммет.

— Така ж, як і в нас, — прошипів Едвард. — Проте у них є план, як упоратися з нею. Зберіть усіх. Покличте Карлайла! І він, і Есме мають негайно повернутися.

Я неспокійно заскиглив. Вони таки розділилися.

— Вони недалеко, — промовив Едвард тим самим мертвим голосом.

Я піду роззирнуся навкруги, — подумав Сет. — Оббіжу з заходу по периметру.

— Тобі, Сете, загрожує небезпека? — запитав Едвард.

Ми з Сетом обмінялися поглядами.

Не думаю, — сказали ми воднораз. А тоді я додав: Але, певно, й мені варто піти. Про всяк випадок…

На мене вони навряд чи нападуть, — зауважив Сет. — Для них я просто хлопчак.

Для мене ти також просто хлопчак.

Так, усе, я забираюся. А тобі слід скоординувати свої дії з Калленами.

Він розвернувся й помчав у темряву. Я не збирався наказувати Сетові, тож відпустив його.

Едвард і я стояли віч-на-віч на темній галявині. Я чув, як Еммет щось бурмоче в телефон. Джаспер вдивлявся в місце, де щойно зникнув Сет поміж дерев. На ґанку з’явилася Аліса, а тоді, задивившись на мене довгу хвилину, опинилася обіч Джаспера. Гадаю, Розалія залишалася всередині з Беллою. Досі захищаючи її — від уявних небезпек.

— Це вже не вперше я тобі маю подякувати, Джейкобе, — прошепотів Едвард. — Я б ніколи про таке не наважився тебе попросити.

Мені спало на думку те, про що він уже попросив сьогодні, трошки раніше. Коли йшлося про Беллу, він міг перетнути будь-які межі. Еге ж, ще й як наважився б.

Він трошки поміркував, а тоді кивнув.

— Гадаю, в цьому ти маєш рацію.

Я важко зітхнув. Що ж, і це не вперше, коли я це роблю не для тебе.

— Правда, — пробурмотів він.

Вибач, що сьогодні мені не вдалося нічого. Та вона не хотіла навіть слухати.

— Знаю. Я насправді й не вірив, що вона послухає тебе. Але… Ти мав спробувати. Розумію. Їй не ліпше?

Його очі, його голос спорожніли.

— Їй гірше, — видихнув він.

Я не хотів думати про це. І тому був удячний, коли заговорила Аліса.

— Джейкобе, ти не проти змінити свою подобу? — запитала вона. — Я хочу знати, що тут відбувається.

Я похитав головою, а Едвард воднораз зі мною відповів:

— Він має залишатися таким, щоб підтримувати зв’язок із Сетом.

— Що ж, тоді чи не виявиш ти люб’язність і не поясниш, що коїться?

Він пояснив короткими, беземоційними реченнями:

— Зграя вважає, що Белла почала становити загрозу. Вони передбачають, що потенційна загроза йде від… від того, кого вона виношує. І вони певні, що їхній обов’язок — знешкодити загрозу. Джейкоб і Сет залишили зграю, щоб попередити нас. Решта планують на нас напасти ще сьогодні вночі.

Аліса засичала, відступаючи від мене. Еммет і Джаспер обмінялися поглядами, а тоді їхні очі метнулися до дерев.

Поки що нікого, — доповів Сет. — На західному фронті без перемін.

Вони можуть піти в обхід.

Я оббіжу навколо.

— Карлайл і Есме вже їдуть, — мовив Еммет. — Будуть тут максимум за двадцять хвилин.

— Треба зайняти оборонні позиції, — сказав Джаспер.

Едвард кивнув.

— Ходімо всередину.

Я оббіжу довкола разом із Сетом. Якщо я відбіжу задалеко й ти не чутимеш моїх думок, прислухайся до мого виття.

— Гаразд.

• Предыдущая
• 39/138
• Следующая