Дядечко на ім’я Бог - Положій Євген - Страница 45

«Від кого: marinazurih@ ukr.net

Кому: [email protected]

Тема повідомлення: діти

«Привіт, подружко!

Жанночко, почну з того, що я жахливо не хотіла стимуляції, а синочок все сидів і сидів у животі, не поспішаючи виходити. Ми поїхали з чоловіком за покупками, коли поверталися, нас накрив дощ, а потім різко з’ явилося сонечко і веселка. Тут, у Швейцарії, якщо побачиш веселку, треба загадувати бажання, ну, і я загадала, не як завжди — в лото виграти)), — а щоб синочок народився завтра. Я цим же вечором стала відчувати щось нове: став поволі тверднути живіт, але без болю, просто ставав твердим, потім знову м’яким, але якось це насторожувало. Годині о дев’ятій ми повечеряли, завалилися перед телевізором дивитись передачу про паранормальні явища. Коли я лягала спати, то помітила, що почав з’являтися біль, але не зважила, вирішила подивитись, що ж буде зранку. Спалося дуже добре.

О сьомій ранку я прокинулася від бажання сходити до туалету. Ніяких підозрілих виділень, і я лягла досипати. І тут помітила, що перейми все ж таки є, і біль також є — періодичність, мабуть, хвилин сім. Сказала Курту — він не повірив. Але сказав: усе, збираємось і їдемо до лікарні — яка різниця, сьогодні чи завтра? А так не хотілося нікуди їхати з самого ранку! Але Курт і періодичність переймів усе ж таки перемогли:), і я пішла збирати валізи, приймати ванну, ставити «Мікролакс». А потім уже сама стала підганяти чоловіка, коли побачила, що після душу з мене витекло трохи червоненької рідини.

Приїхали у шпиталь близько 11 ранку, і — о диво! — працювала саме моя акушерка. Поки чекали, ходили з чоловіком по коридору (це я від страху, щоб не повернули додому, якщо виявиться, що відкриття матки немає зовсім). Ходили весело, приколювались, чоловік вирішив засікати час між переймами — виявилося 4 хвилини. Мені було зовсім не боляче, коли почалися перейми, м’язи живота напружувалися, наче їх судомило, потім тягучий біль, зовсім малий. У цей момент я казала: «Бо-ооооолить, бо-оооолить!» Нарешті моя акушерка прийняла нас, подивилася мене в кріслі і з круглими очима повідомила, що відкриття матки на 7 см, і сьогодні ми обов’язково народимося. Я була шокована, Курт особливо на цьому не розуміється, але також був шокований, ну, і акушерка була шокована з нами за компанію.

Акушерка відразу запитала за перидюрал. Я намагалася відмовитись, але Курт переконав, що потім може бути нестерпно боляче (просто він не зміг би дивитися на мої страждання). Ну, і я погодилася на перидюрал, хоча завжди було страшно робити укол у спину. Спочатку нас із чоловіком відвели в пологову (не запропонували мені помитися, перевдягнутися, чому я дуже здивувалася). Перевдягнулася в халатик із розрізом на спині я вже в пологовій, чоловік — у халат і спецкапці. І тут час, поки чекали перидюрал, потягнувся як гума. Мене вклали, обвішали всілякими датчиками — тут — увага! — найнеприємніший момент пологів! Акушерка вирішила поставити крапельницю з фізрозчином і так зробила прокол вени в руку, що я думала, помру! І що найнеприємніше, потім прийшла асистентка анестезіолога, і виявилось, що вибрана вена не підходить! Мамма мія! У мене досі величезний синець на цьому місці. О 13-й прийшла анестезіолог, посадила в потрібну позу, вколола знеболювальне, потім перидюрал. Я зраділа була, що, виявляється, це зовсім не страшно, але рано! Тут найгірший момент у психологічному плані! Виявилося, що в трубочку, по якій надходить перидюрал, потрапила кров, і треба колоти ще раз! Ну, гаразд, вкололи, і знову щось не сподобалось. Давай колоти третій раз! Тут я вже не витримала, сказала, що не хочу ніякого знеболювального, що я втомилась (сиділа весь цей час у дуже незручній позі) і взагалі боюся з такими «спецами» спину проколювати! Але мене ледь не силою зігнули як слід і зробили свою справу. Я дуже боялася, що не відчую, коли будуть потуги, не хотілося пускати пологи на самоплин)). Але перидюрал подіяв нерівномірно — правим боком я відчувала перейми, навіть боляче було, але не зізнавалася, щоб не підвищили дозу. Цікаво перевіряли чутливість: крім того, що просили поперемінно піднімати то праву, то ліву ногу (а робити це було дедалі важче), брали шмат льоду і водили спочатку по руках, грудях, потім нижче і нижче. І нижче грудної клітки холод практично не відчувався.

Ну ось, потім мені прокололи пузир, поставили катетер, поклали на бік із однією піднятою ногою (так краще дитина просувається до виходу) і залишили чекати, вряди-годи забігаючи на перевірку. Я лежала, балакала з Куртом, він подавав воду, бризкаючи з балончика, а ще давав маску з киснем подихати, і ми гадали, о котрій же народиться дитинка. Так, ще треба сказати: у пологовій чудова стеля — скляна, у вигляді піраміди. Я лежала і спостерігала, як по небу біжать хмаринки!

І от нарешті акушерка повідомила, що відкриття повне і що скоро почнемо працювати. Запитала, у якій позі я хочу народжувати? Я відповіла, що не знаю, бо ніколи цього давніше не робила:) — по ходу розберемось:). Мені пояснили, як потрібно тужитися, ноги закинули на підставки... І от сказали тужитись, і я почала! Акушерка, санітарка й асистент анестезіолога — всі втрьох — кричали: «Молодець, тужся, давай, давай, молодець!» Ну, а я лежу і думаю: «О, як підбадьорюють!!!» Дивлюсь на Курта: в нього легка тривога в очах... Поки чекали на наступні перейми, акушерка поцікавилася, чи не займалася я кінним спортом? Я відповіла: ні, не займалася. Знала б вона, чим я займалася! Виявилося, що в мене сильні м’ язи живота, і через пару хвилин ми всі в цьому пересвідчилися. Під час наступних переймів наказали натужитися дуже сильно. Ну, я натужилася, але відчула, що можу зробити це ще краще, якщо зможу спертися ногами в щось тверде. Асистентки акушерки стали в ногах, взяли в руки мої ступні і кажуть: «Спирайся». А я не можу: мені б щось твердіше. Вони одразу прикрутили якісь штучки до ліжка-крісла, і я вперлась уже як хотіла. Акушерка навіть встигла роздивитись, що синочок — блондинчик, але потім виявилося, що таки ближче до шатенчиків! Тут знову перейми, мені веліли тужитися якомога сильніше! Я побачила, як блиснув скальпель у руках акушерки, і почала тужитися. Мені знову кричали: «Давай, молодець, добре!!!» Потім закричали: «Стоп-стоп», але я якось пізно зрозуміла... бачу круглі очі акушерки, щось там робиться, і тут мені на живіт кладуть щось велике, тепле і мокре — це був наш син Міхаель! Вилетів, як пробка з пляшки з шампанським, ледь встигли зловити!:)

Він одразу розплющив оченята і через дві секунди гучно закричав. Я трохи занервувалась: він був трохи синеньким, але потім просто на очах почав рожевіти. Чоловіку запропонували перерізати пуповину, він погодився, хоча годину тому не дуже хотів цього робити. Потім розказував, що ножиці дали якісь тупі, перерізав тільки з третьої спроби — видно, руки тремтіли від хвилювання. Синочка забрали зважувати, мити й одягати. Наша вага виявилася 4,400! У цьому шпиталі давно не народжувалося таких велетенчиків! А то! Знай наших! На нас приходив дивитися практично весь медперсонал. Акушерка все дивувалася, як це мені вдалося так швидко витужити одразу всю дитину, а Курт фотографував сина.

Шили мене сорок хвилин. Розріз акушерка не встигла зробити, тільки приготувалася, але де там! Усе це, зрозуміло, неболяче завдяки знеболювальному. Ось так пройшли мої пологи. Потім познімали датчики, трубочки і повезли в палату, новоспечений батько котив колиску з сином. Ми відчували себе найщасливішими людьми на планеті!

У шпиталі я лежала п’ять днів. Мені дуже сподобалося, особливо персонал. Усі санітарки, акушерки й лікарі дуже добрі люди. По сто разів приходили запитати, чи не треба чогось. Навчили купати малюка, обробляти пупок. Перші два дні приходили міняти дитині памперси, а потім я взяла ініціативу в свої руки. Взагалі, все було чудово. Курт, звісно, приходив кожного дня. На другу добу пішло молоко. Уночі Міхаель неспокійно спав, і я пригортала його до грудей частенько, а вранці помітила, що виділяється вже не прозоре молозиво, а молоко. У четвер нас виписали, і ми повезли додому свій скарб, пообіцявши невдовзі повернутися за другим:). А Курт тепер зовсім не козел, до того ж, за місцевими мірками, не такий і багатий, але ж і не такий старий, як на мене.

Намагалася записати все, нічого не забути. Бетановій, Лемішці також передавай привіт. Сумую. Часу взагалі не вистачає. Чао.