Выбери любимый жанр

У лісничівці - Парфанович Софія - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

— Тут, у садку, буде тепер твоя хата, Сільво, — говорив лісничий, наче до дитини. — Тільки будь чемною й не перестрибуй тин до квітника. А то пані дуже любить квіти і гнівались би на тебе, доньцю.

У лісничівці - i_002.png

Сільва стояла серед квітучої трави та нюшила. її вогкі нідрі роздувалися, й то наставлялися під вітер, то знову наближалися до трави. Нарешті, Сільва похилила голову та з дитячою цікавістю скубнула травичку: вона була соковита й смачна, смачніша, як усе, що досі Сільва знала. То ж стала зразу пастися.

— О, тату, дивись, дивись! — тішився Славко, — вона їсть!

— Треба казати: пасеться, сину. Вона так само пасеться, як наш Шпак.

— І як наше телятко, тату, правда?

— І телятко й Бинька й Крася та Бочуля, — вичисляв тато своїх корів. — На цій смачній травичці вона швидко ростиме, а потім уже підемо до лісу, правда, Сільво? — гладив тато Сільвину шовкову спину.

— Тату, а де Сільва спатиме? В хаті?

— О, ні, вона відтепер спатиме тут, у садку.

— То ми принесемо її ліжечко?

— Непотрібно, вона не схоче в ньому спати. Ліжечко було для неї замість візочка. Коли дитина підросте, вона вже не хоче лежати у візочку. Для Сільви ми зробимо ліжечко з сіна, он там, у кутку, під парканом. А врешті, вона й на траві спатиме радо.

* * *

Луки цвіли під червневий сонцем. Серед пишної зелені розсипались білі ромени, наче очкаті зірки. Фіолетові дзвоники хитались за подувом вітру й цілими лавами стелилися поміж рожевих зозулинців. Золотів базюнок своїми сонцями, що гордовито стреміли на соковитих билах. Молочаї вже відцвіли, й їхнє насіння літало на легких крильцятках та снувалося понад сіножаттю разом з комахами, що бреніли та співали своїх комашиних пісень. Сині незабудьки припадали в долинках та стелилися ближче до зарінка та поміж лозами. Шелестіли трави й хвилювалися під вітром, наче вода великого озера. Під теплим сонцем пахтіли луки м’ятою й чебрецем та радували око своїми кольоровими квітками.

Досвіта, ще й сонце не сходило, виходили на луг косарі. Вони ставали в ряд, та взявши в руки коси, починали косити. Мах, мах, тільки й чути було гомін кіс та шелест зрізаної трави. Срібна роса, наче діяманти, скапувала з неї та грала веселковим вогнем у перших проміннях сонця. Потім сонце підіймалося вище, в’ялило траву, і вона пахла свіжо й холоднаво.

Косарі часто клепали коси. Тоді чутні були удари каміня об залізо, і цей тонкоголосий звук летів аж ген під ліс та до села. Налякані птахи випурхували з трави, і втікши за річку, сідали на вітах дерев. Часом одчайдушно тікав заяць.

* * *

У такий то гарний час Сільва зажила в садку, біля лісничівки. Вона трохи паслася, а трохи гралася. Так, сама з собою, як мала кізонька, підстрибувала та бігала по траві. Вона вправляла свої ніжки та розвивалася. Молоко вона любила й далі, і двічі на день Славко приносив їй його в мисочці. Хліб, цукор, тістечка так само смакували Сільві. Як тільки рипнуть двері від хати, вона підбігала до паркану та відкривала рот. Хто виходив, мав завжди для неї якісь ласощі. А вже у Славка постійно був у кишені цукор. Разом із Сільвою він бігав по садку. Він ловив метеликів, або приносив свої іграшки, розкладав їх серед трави та розказував про них Сільві. Звичайно, вони мало цікавили саренку, та Славкові здавалось, що поскубуючи траву, вона дуже пильно прислухається до його розмови. Сільві почепили на шию шовкову стрічку з маленьким дзвіночком. Коли вона паслась, дзвіночок співав серед трав, наче якийсь пташок. Він спочатку непокоїв Сільву, а стрічка завдавала їй досади. Та швидко вона й до них звикла, як і до життя в лісничівці.

III. КЛИЧ ЛІСУ

Недалеко від лісничівки текла річка Луква. Вона була невеличка й весело журкотіла по камінню.

Тільки ж, як кожна гірська річка, була норовиста. Коли падали дощі, вона швидко прибувала, робилася бурою, прудкою й повноводою. Але в погідний, літній час вона журкотіла собі по мілкій ріні, й її вода лагідно сріблилася на сонці. По той бік Лукви шумів ліс.

Незабаром Сільва стала ходити пити воду до річки. Правда, спочатку пішов з нею тато, але побачивши, що саренка, напившись, повертається назад, до садка, залишив це Славкові. Згодом Сільва й сама ходила на водопій. Вона паслася над берегами річки, де росла соковита трава. Туди заходив і Славко. Він залюбки ловив рибки в річці. Отак прибігали до нього сільські хлопці, вони брали старі, діряві горщики, решета з кухні та бляшані коробки і з оцим приладдям влазили в річку. Тут стояли тихцем та дожидали. Коли ж надпливала дещо більша рибка й ховалася під камінь, вони обступали його та обкладали своїми горщиками. Один з хлопців підважував камінь, а тоді ціла компанія наближувала швидко горщики та підносила їх угору. Мутна вода збігала крізь дірки, а в котромусь горщику тріпалася рибка. Та дуже часто малі рибалки в горщиках не знаходили нічого, крім піску на дрібних камінчиків. Інколи вони навіть сварилися при тому, обвинувачуючи один одного, що, мовляв, зле тримав горщик і дозволив рибці втекти. Все ж таки це була приємна забава, і Славко любив її. Так хлопці рибалили, а Сільва паслася на берегу. Часом вона переставала пастися, та, піднісши голову, дивилася на той бік річки. Відтіля долітав шум лісу й таємні голоси його жителів: пташок та тварин, що десь блукали в гущавині.

Сільва прислухалась до цих голосів і розуміла їх напевно краще, як людську мову. Тож одного вечора, коли сутінки впали на землю, а голоси лісу стали виразніші, вона, покірна відвічному кличеві і вродженому інстинктові, через річку пішла в ліс.

Спочатку все тривожило Сільву. Шум лісу, голоси птахів, навіть нічна тиша. Тож ішла дуже обережно, прислухаючись до кожного шелесту, кожен звук її полохав. Але вона вправно пробиралася на своїх тонких ніжках крізь кущі й гущавину.

ІV. МІЖ СВОЯКАМИ

Ще крізь гущавину просякало бліде світло, що заливало зарінок над річкою та відбивалось від її плеса. Але біля підніжжя великих смерек уже царила темінь.

Сільва спинилася між деревами та прислухалась. Ліс шумів стиха свою прадавню пісню, що її Сільва знала з життя в лісничівці. З ним, як і з шумом річки, вона зросла й зжилася.

— Пугу! Пугу! — крикнула сова з висоти. Лісом пішов гомін. Десь шелеснули сухі шпильки з минулої осени, десь хруснула гіллячка. Сполоханий заяць шугнув з-під куща та погнався в гущавину. Сільва нюшила під вітер. З лісу доходили пахощі, що кликали й принаджували. Може, так пахнуло лігво, де Сільва народилася. Обережно обнюхуючи землю, Сільва посувалася вглиб лісу крізь ялівці та кущі ліщини, що разом з малинником становили підшиття лісу. Згодом ліс в одному місці прорід і Сільва вийшла на галявинку. Місяць, що тим часом зійшов на небі, залив її срібним сяєвом. Між травами й кущами, на галявині, паслося стадо сарн. До них Сільва прилучилася, і вже тепер без тривоги паслася на соковитій лісовій траві. Напасшися, вона лягла між кущами й задрімала. Як усі сарни, вона дрімала дуже чуйно, кожен подув вітру й кожен звук у лісі будив ії та закликав до сторожкости.

Коротка червнева ніч дуже швидко поступилася перед світанковою блідістю. Лис пробіг, вертаючи з нічних ловів, та пірнув безшелесно в ліс. Зграя зайчиків гралася на галявинці під лісом. Вони стрибали, бігали та качалися. Усе, що діялося в лісі, було для Сільви нове, але, звичаєм звірів, вона не довго дивувалася: споконвічним правом вона належала до лісу й його мешканців. Стадо подалось крізь ліс до річки. Ставши над її берегом, сарни пили воду, смокчучи її голосно. Напившись, вони повернулися та пішли назад у ліс, вже ж бо сонце виходило з-поза обрію. Сільва стояла над річкою й прислухалась. По той бік річки лежала лісничівка, де вона зросла й виховалася. Там скрипнули ворота, заспівали півні. В цю пору господар виходив з хати та давав Сільві хліба. При тому він приговорював до неї та лоскотав її за вухами, під шиєю, й поплескував по спині. Сільва любила ці пестощі, як і хліб, що давав господар.

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело