Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 19

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

"До першої він відніс велике, майже зовсім обрусіле плем’я Мордви і Черемисів, до другої — Зирян, Перм’яків і Вотяків, а до третьої — Вогулів і так званих Уральських Остяків" [9, с. З—4].

У межах так званої ростовсько-суздальської землі навіть у XIX столітті проживали представники фінських племен — як західної, так і східної гілок.

Фінами були всі, хто не прийняв на той час християнство, тобто — "не обрусів" і сповідував свою давню релігію. Об’єднавчим елементом фінських племен завжди були мова і язичницька релігія, по-іншому — вірування.

Пропоную ознайомитися з тлумаченням слова фін і об’єднавчими елементами самоназв фінських племен, які жили в IX—XIII століттях (і в наступних) у самій серцевині майбутньої "Великоросії":

"Самі Фіни не називають себе цим ім’ям. Вони звуть себе Суомалайнен, тобто житель болотної низинної місцевості. "Фін" є переклад цієї назви й походить від старонімецького слова: Ропп — болото... Учені також бачать скрізь присутність кореня, що означає болото, воду, вологе місце (суо, ва, вад, вена у західних Фінських діалектах, і нер, нюр у діалектах східних).

У звуках: Мор, Мар, Мер, Мур, які чуються у багатьох само назвах східних народів, учені вбачають значення "людина”, виводячи це значення із черемиського Мара — людина. Так пояснюють вони походження назв: Мордва, Мурома, Марі (так звуть себе Черемиси), Морт-Комі (самоназва Зирян), Уд-Морт (самоназва Вотяків)" [9, с. 4].

Це вже Російська імперія самовільно пройшлася по іменах древніх народів, учинивши "своє бачення" їхніх імен, по методу — "розділяй і владарюй"; "висмоктала з пальця" — малоросів, черемисів, волзьких татар, зирян, вотяків та інших. Все це — російська шовіністична брехня! Адже всі самоназви древніх фінських племен, які жили від Балтики до Волги, були тотожні й споріднені.

Переконайтеся самі:

— Мер(я) — людина (об'єднавча фінська назва людей, що живуть у лісі, серед боліт, у низинних місцях, на суші й на воді);

— Мар(і) (черемиси) — людина (те ж, що й меря):

— Мур-о-ма — людина на землі (мур — людина, ма — земля. Тобто — люди, що живуть на землі);

— Мор-д-ва—людина на воді (мор — людина, ва—вода. Тобто — люди на воді);

— Ме-ще-ра —- видозмінене меря (мається на увазі: мордва — мокша — мещера — меря).

Ми вже писали, що черемиси називають себе марі — люди. При цьому професор М. О. Кастрен писав: "...назва Меря — є слов’янська видозміна слова "Марі і вважав, унаслідок цього, можливим "зробити висновок по справедливості, що Меря або складалася із Черемисів. або була напрочуд споріднена з ними" [9. с. 29—30).

Нехай читач не думає, що це мої особисті міркування, які доводять єдність і спорідненість як племен, так і їхніх самоназв, як ось: меря, марі(черемиси), мурома, мещера, мордва, морт-комі (зиряни), уд-морт (вотяки). Всі дослідження виконані давним-давно російськими професорами-філологами й істориками, такими як М. Кастрен, В. Ключевськнй, Д. Корсаков, О. Уваров, Г. Іловайський, П. Мельников, Г. Ауновський і багато інших.

Можна що завгодно говорити, але заперечувати сам факт наявності багатьох тисяч фінських назв сіл, селищ, рік, озер, урочищ в обителі "великоросійської землі" — безглуздо. Як безглуздо заперечувати, що лише корінний, а не сторонній народ міг зберегти свої рідні самоназви впродовж тисячі років.

Не будемо знову повертатися до тисяч цих фінських назв. Нагадаємо лише головне, що витікає з матеріалу та установлене російськими істориками: "...Зі свідчень письмових джерел (літописів. — В. Б.), з розглядом особливостей теперішнього населення тієї місцевості, де жила у свій час Меря з аналітичних висновків про Мерю з теперішнього побуту й релігії Мордви і Черемисів, ...з результатів курганних розкопок і археологічних знахідок у губерніях Ярославській, Костромській, Володимирській, Московській:

По-перше, ми маємо... район поширення Мері.

По-друге, ми можемо стверджувати, що сліди мови Мері, дуже близької до мови Мордви і Черемисів, збереглися в говорі теперішнього населення губерній Ярославської, Костромської і Володимирської, у місцевих назвах... урочищ і поселень (від себе додамо — рік і озер. — В. Б.) і в так званих "таємних мовах" цих губерній.

По-третє, ми маємо... можливість уловити релігію Мері.. Бо ж навряд чи могли бути в Мері ідоли, яких немає ні в Мордви, ні в Черемисів. У Мері набували священного значення камені... У лісистій країні, в якій жила Меря, ліс, без сумніву, також шанувався, як шанується він досі в Мордви і Черемисів. У Мері були жерці... Сліди цих жерців збереглися у волхвах... Релігія Мері проявила неабияку живучість при поширенні Християнства в Ростовсько-Суздальській області...

По-четверте, побут Мері, не будучи особливо відмінним від стану взагалі дикого племені, — може бути охарактеризований так: живучи в лісистій, дикій місцевості, Меря займалася полюванням і, можливо, розпадалася на кілька родів, які мали своїх племінних князьків... Помалу... Меря... зникає, або, краще сказати, перетворюється... на особливий тип— Великоросійський!' [9, с. 43—44].

Це самовизначення племені, його побут, звичаї, тисячі самоназв місцевості є однією з головних відмінностей Мері та її землі від слов’ян і їхньої батьківщини. Корінна відмінність. Тут плутанини бути не може.

Ми не будемо описувати становище слов’ян у IX—XII століттях — це відомо й школярам.

2. Язичницькі вірування мері й мордви

Знаменитий князь Курбський, один із керівників завоювання Казані 1552 року, засвідчив: "У землі Мещерській була мова Мордовська!'".

Самі російські історики переконують нас у тому, що всі давні фінські племена, котрі жили в так званій ростовсько-суздальській землі (і не тільки в ній], мали родинні, тотожні самоназви й говорили однією мовою. Але головне — всі ці фінські племена в IX—XIII століттях поєднували єдині язичницькі вірування. Хоча зрозуміло: у кожній місцевості, у кожного племені згодом з’явилися як свої особливості, так і свої звичаї і обряди. Однак принцип язичницької віри був єдиний. Усі фінські племена поклонялися рікам, озерам, скелям, але особливо — деяким окремим каменям: "...з кожним чим-небудь примітним каменем пов’язана була в них особлива легенда.

Така віра древніх Фінів надовго залишила по собі сліди в землях, населених Мерянами" [4, с. 71].

Ми вже говорили про те, як у великому Московському улусі Золотої Орди, а пізніше — у Московській державі впродовж XIV—XVII століть місцеве населення, — яке, до речі, вже прийняло християнство, — масово поклонялося поодиноким каменям. Не будемо подавати нові приклади подібного поклоніння.

Сподіваюся, кожна розсудлива людина розуміє: сторонні в мерянській землі слов’яни, будь вони язичниками чи християнами, ніколи не стали б молитися язичницьким фінським богам, а тим паче — каменям.

До речі, в історичних джерелах збереглися відомості про язичницькі вірування мерян. У літописі Нестора є повідомлення, як 1071 року в мерянську землю прибув з невеликою дружиною Ян Вишатич збирати данину для Новгородського князя Святослава. Зверніть увагу: ніякого князя у фінському мерянському середовищі в 1071 році не було. У них примусово збирали данину. І як бачите — навіть не в Київ. Ми, виходячи з літописів, повинні пам’ятати: подібну данину у свій час у них збирали готи, хазари і варяги. Приходили та грабували. Ото й уся данина!