Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 2

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

Може виникнути дуже доречне запитання: як же викладали історичне минуле Російської імперії за радянської влади? Адже сама радянська влада спростовувала багато царських постулатів. Здавалось би, більшовицька ідеологія, згідно з якою "кожна кухарка може управляти державою", повністю суперечить ідеї: "великим правителям — великих попередників".

Але весь парадокс, а можливо, великий секрет, російської історії полягає в тому, що в ній усе приживається. Більшовики нічого змінювати не стали. Всі романовські вигадки залишилися. Десь поруч із ними прилаштувалася й "ленінська кухарка". Романовська концепція російської історії збереглася і за більшовиків. Саме її ми вивчали свого часу, а Росія вивчає й проповідує донині.

Більшовики лише підкоригували романовську концепцію: подекуди підмазали, подекуди підфарбували, в інших місцях підсилили або послабили акценти, ще в інших — додали шматок червоної ганчірки, але саму ідеологію викладу залишили такою, якою вона й була. Адже саме в основі тієї романовської концепції закладені такі поняття, як "російський патріотизм", "споконвічна російська земля", "звідки взялася й походить Москва та Московія”. "російська доблесть" тощо. Без цих понять Російська імперія існувати не може.

За царату в імперії вивчалися "велике XVIII століття" та "твори Катерини II". То були обов’язкові дисципліни. Більшовики лише "пропустили" праці Катерини II, але виключно за тією ж методою, з усе тим же проімперським духом узялися вивчати відповідні твори О. С. Пушкіна. Сучасна, так звана демократична, Росія поєднала одне з іншим.

Ми повинні розуміти: Росія завжди була тоталітарною державою. І навіть сучасна Росія є так само тоталітарною імперією. Згадайте, як жорстоко був розстріляний тамтешній парламент, як цинічно були закриті й розігнані телеканали НТВ і ТВ-6. Я вже не кажу про геноцид чеченського народу. Дух Романових і сьогодні панує в Російській державі. У другому томі нашої книги ми повернемося до коренів становлення російського народу, його первісних джерел; звернемо увагу на літописи, поглянемо, які в них вносилися зміни; торкнемося археології; нарешті, спробуємо розкрити великі таємниці імперії, так ретельно заховані по архівах. Можливо, не зуміємо розшифрувати все, але дещо таки витягнемо на світло і спровокуємо подальші пошуки.

Настав час зруйнувати брехливу романовську концепцію російської історичної науки.

Частина перша

МОКСЕЛЬ:

МЕРЯ — МОРДВА — МОСКОВИТИ

Скільки відкупного дала б російська історія і як вільно почувалася б вона нині, якби не існувало наукових праць великого археолога XIX століття графа Олексія Сергійовича Уварова! Видатний археолог, О. С. Уваров своїми роботами підірвав зсередини міфи і вигадки про слов’янське походження ростовсько-суздальської землі та Московського князівства. Його дослідження поховали шовіністичну облуду, загнали в цей міф смертельний осиковий кілок. Хоча слід розуміти, що ні сам О. С. Уваров, ні його соратники ніколи відкрито нічого подібного не говорили. Та й не могли говорити — з відомих причин.

Я часто задумувався: навіщо граф написав цю видатну працю — "Меряни та їхній побут за курганними розкопками"? Чому О. С. Уваров не спотворив, не додав до досліджень "доважку брехні", відверто не набрехав, не започаткував що-небудь своє до ідеї про слов’янське минуле московитів, а послуговувався лише тим, що вже було запущено до нього? І дійшов висновку: сприяли тому дві головні причини.

Перша: в середині XIX століття ще не існувало потреби в доказах слов’янського походження Московії. Не було й людей, які б заперечували брехливу ідею. А з огляду на жорстокий деспотичний режим та всевидющу цензуру, суперечні цій облуді думки не могли побачити світ. Притім думки істориків європейських країн ігнорувалися й не доводилися до освіченої спільноти імперії. А російська громадськість правди й не сприймала, зачарована шовіністичною ідеєю "про богообраний народ". Простий же люд до середини XIX століття був поголовно запроторений у звичайне рабство — кріпацтво.

І друга причина: походження роду Уварових. Зверніть увагу: то був не звичайний аматор, який шукав пригод і вдарився в розкопки стародавніх курганів. Ні! То був великий учений XIX століття, сам по собі видатна особистість свого часу. Коротенько простежимо, звідки з'явився рід Уварових у Московії і як служив Московській імперії. Читачі, напевно, пам’ятають, як професор Л. М. Гумільов писав "про виходи до Московії" татарських мурз та звичайних аскерів із Золотої Орди, як їм присвоювали князівські й боярські звання. Саме таким чином у XIV столітті в Московії з’явився мурза Мінчан Касаєв. Звернімося до російського історичного джерела: "Уварови, російські дворяни, походять від мурзи Мінчака Касаєва, по хрещенні названого Симеоном, який приїхав із Золотої Орди до великого князя Василя Димитрієвича (1389—1402)... Мав дітей: Давида, Злобу, Оркана (Оринну), Увара... Від них пішли: Давидови, Мінчакови, Злобіни, Орєшкіни, а від Увара — Уварови" [1].

Один лише виходець із Золотої Орди — мурза Мінчак Касаєв дав московитам п’ять титулованих дворянських родів. А таких за сотні років було десятки тисяч. І одружувалися мурзи й аскери не з вигаданими слов’янками, а зі звичайними мерянками. І це також правда.

Золотоординський рід Уварових чесно й віддано служив Московії багато сотень років. Для прикладу згадаю про батька нашого археолога. Граф Сергій Семенович Уваров з 1818 до 1855 року був президентом Російської Академії наук, опублікував низку наукових праць із давньогрецької літератури й археології: з 1833 до 1849 року працював у Кабінеті Міністрів імперії — міністром народної освіти. Саме міністр Сергій Семенович Уваров висунув знамениту проімперську формулу: "православ’я, самодержавство, народність". Тільки, будь ласка, не подумайте, що граф С. С. Уваров під "народністю" розумів звичайних рабів-кріпаків. Аж ніяк! Народом в імперії був сам граф І подібні до нього.

Син міністра й президента Академії наук імперії — Олексій Сергійович Уваров виріс у високоосвіченій родині, одержав вищу, навіть за сучасними мірками, освіту — закінчив Петербурзький університет, після чого продовжив навчання в університетах Берліна і Гейдельберга: кілька років вивчав в Італії візантійське мистецтво, А пізніше: "присвячує себе дослідженню російських... старожитностей. причому незабаром займає одне із перших місць серед російських археологів: робить численні розкопки на чималі власні кошти... видає низку цінних і першокласних творів та монографій... У 1864 р, переселяється до Москви, де засновує московське археологічне товариство, в якому аж до своєї смерті обіймає посаду голови, організує археологічні з’їзди, дослідження старожитностей при російських монастирях... Є одним із засновників Московського Історичного Музею” [2, с. 711].

Олексій Сергійович Уваров піклувався про якість археологічної науки. З його ініціативи призначалося керівництво для розкопок курганів І наукового пошуку. За його пропозицією були досліджені кургани кривичів, городища сіверян і старожитності тверської Карелії..." [3, с. 418—419].

Тобто, в особі О. С. Уварова ми маємо справу практично з родоначальником російської наукової археології.

Сподіваюся, читачі не забули, що другою причиною, яка дозволила графові О. С. Уварову написати видатну працю "Меряни та їхній побут за курганними розкопками", став його родовід. Саме тюркське (золотоординське) коріння династії Уварових заклало в їхню свідомість байдужість до вигаданого російського слов'янства. Династія Уварових пишалася своїм тюркським походженням. А висока європейська освіта, яка спиралася на тюркську самосвідомість, спонукала питання історичної правди старити вище за слов'янську міфологію.