Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 25

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

У 1851 р. він... відправляється на розкопки в древнє князівство Суздальське... На підставі цих розкопок він написав "Меряни та їхній побут за курганними розкопками...". У 1864 р. у Москві відкривається московське археологічне товариство, граф Уваров... займає в новому товаристві посаду голови, яка й залишилася беззмінно за ним аж до його смерті. Одноголосно обраний, Уваров виголосив промову, в якій намітив той шлях, що так блискуче був подоланий згодом московським археологічним товариством під його керівництвом... З його ініціативи було створено керівництво для розкопок курганів та для їх дослідження. За його пропозицією проведено дослідження курганів кривичів, городищ жителів півночі та старожитностей тверської Карелії..." [З, с. 418—419].

Висновок єдиний: на початку XX століття авторитет О. С. Уварова і його досліджень "колиски Великоросії — Мерського стану" залишався безперечний і непохитний. Однак уже в той час були люди, які бачили повну невідповідність між "загальноросійськими літописними зводами", які утверджували "слов’янське минуле" Московії, і дослідженнями археолога О. С. Уварова.

Першим із "великоросів", хто відкрито почав спростовувати археологічні дослідження графа О. С. Уварова, став такий собі О. А. Спіцин, який ще донедавна особисто поклонявся видатному археологові. У своїй праці "Володимирські кургани", опублікованій у збірнику "Вісті Імператорської Археологічної комісії", випуск 15-й за 1905 рік, він так пояснив своє неприйняття археологічних праць О. С. Уварова: "Висновки ж гр. Уварова та усілякі його узагальнення нас уже не можуть задовольняти" [11, с. 89].

Як пам’ятаємо, багато років археологічні праці О. С. Уварова були авторитетними й безперечними. Але ось такий собі О. А. Спіцин поставив їх під сумнів. І якби хоч подібну думку висловив практикуючий археолог, який багато чого побачив на своєму віку і сам попрацював на ростовсько-суздальському археологічному полі. Але ж ні, заперечувати роботи археолога О. С. Уварова став звичайний російський клерк.

До речі, ті ж російські енциклопедичні словники до початку XX століття нічого не знали про якогось Спіцина Олександра Андрійовича. По суті, лише Велика Радянська Енциклопедія вже починає вивищувати О. А. Спіцина та повністю заперечувати О. С. Уварова. І від одного видання Енциклопедії до іншого — усе більш затято. В останньому, третьому, О. А. Спіцин уже подається як "видатний археолог". Ось такі метаморфози відбувалися в російській науці!

Візьмімо ВРЕ (друге видання): "Спіцин Олександр Андрійович (1858—1931) — радянський археолог (визнали своїм! — В. Б.). Народився в м. Яранську колишньої В'ятської губернії. Після закінчення Петербурзького університету (1882) працював учителем історії у В’ятці (отоді й виявив невідповідність робіт О. С. Уварова "загальноросійським літописним зводам". — В. Б.)... Переїхавши в Петербург, Спіцин з 1891 р. взяв активну участь у роботі Археологічної комісії, піднявши значення слов’яно-російської археології (через що й став "видатним радянським археологом". — В. Б.)... З 1929 р. — член-кореспондент Академії наук СРСР... Спіцин мало займався розкопками, зосередивши свої сили на вивченні та виданні різних археологічних матеріалів. Спіцин одним із перших почав здійснювати поєднання археології та історії" [12, т. 40, с. 313].

Саме почавши "поєднання археології та історії", О. А. Спіцин ніяк не зміг "поєднати" роботи О. С. Уварова із "загальноросійськими літописними зводами". А так як йому ніколи не дозволили б зазіхати на "загальноросійські" літописні байки, він і написав, що, мовляв, "нас не можуть задовольнити" роботи О. С. Уварова. І взявся з них (розкопок) робити зовсім інші висновки. З'явився такий собі російський археологічний "чистильник", який сам "мало займався розкопками", однак вільно маніпулював роботами інших.

Нехай читачі не думають, що це мої домисли. Ні! Аби переконатися у справедливості моїх слів, ми вивчимо роботу О. А. Спіцина "Володимирські кургани", як то кажуть, уздовж і впоперек. Читачі побачать самі, до якої елементарної брехні опускався "радянський археолог", щоб приписати Московії "слов’янське походження". І цьому дивуватися не варто. З першої книги ми вже бачили, до якої ницості опускався лауреат Нобелівської премії А. І. Солженіцин, аби "обґрунтувати" свої домагання на українські та казахські землі. Це звичайна "мораль" російського шовініста. Йому завжди не вистачало чужої землі.

Відкриємо роботу О. А. Спіцина "Володимирські кургани" — звичайний спрощений переказ книги О. С. Уварова "Меряни та їхній побут за курганними розкопками". Стаття займає 88 сторінок і 8 рядків. На перших 23 сторінках "Володимирських курганів" подані наступні матеріали: одержання О. С. Уваровим дозволу на проведення археологічних робіт; перелік місць, де проводилися розкопки; повідомлення, ким і коли велися роботи; опис переліку розкопок, які провадили інші археологи, і матеріали, які використав у своїй книзі Уваров; повторне, самовільне сортування археологічного матеріалу за часом: "речі VIII—IX ст., кургани X століття, кургани XI—XII століть; "речі пізні й невідомі", як пише О. А. Спіцин.

Дуже важливо відзначити: подаючи чужий матеріал, О. А. Спіцин усвідомлено вносив власні критичні натяки і недомовки на адресу О. С. Уварова й П. С. Савєльєва, які особисто керували розкопками; робив безліч домислів типу: "Розкопки проводилися з помічниками, безсумнівно, недосвідченими, які навряд чи розуміли всю відповідальність роботи". Начебто О. А. Спіцину було відомо, як велися роботи, начебто він був більш значимим фахівцем в археології. Робив він і напівнатяки на некомпетентність О. С. Уварова: "Потрібні ретельне перевидання та переоцінка матеріалу, добутого розкопками Володимирських курганів" [11, с. 90]. І нарешті, він робить самовільні висновки, що повністю розходяться з висновками К. М. Тихонравова, який провадив розкопки біля села Васильки і ні єдиним словом не згадує про це. Послухайте: "У 1852 р. К. М. "Тихонравов розкопав 291 курган біля села Васильки Суздальського повіту, мабуть, з доручення гр. Уварова... Є покурганний опис цієї розкопки... Разом із Шіздиловим ці місця, мабуть, древні суздальські російські поселення" [11, с. 91].

І багато чого подібного. Хоча К. М. Тихонравов, П. С. Савельєв, О. С. Уваров та інші чітко зафіксували належність розкопок у с. Васильки фінському етносу (мері). При цьому, якщо О. А. Спіцин робив свої висновки абсолютно голослівно, то археолог О. С. Уваров свої висновки повністю обґрунтував.

Він зазначав: "Починаючи із самого берега Переславського, де головне первісне поселення називається Веськово, потім уздовж Нерлі й інших вод зустрічаються назви: Весь, Веська, Веслево, Вексіци; навіть сама назва Васильки (Васильки) є безперечно обрусіла форма такого ж кореня, від слова vesi , фінською — вода. Древні Фіни поклонялися воді, яку навіть персоніфікували у вигляді особливого божества, оспіваного в древніх рунах. Цікаво, що археологічні матеріали цілком підтвердили стародавність цих назв, які походять від фінського кореня vesi". [4. с. 13].

Я не стану описувати знахідок з курганів біля с. Васильки та с. Гніздилово. Нагадаю лише, що там було знайдено східні монети X століття, які свідчили про поховання кінця X—початку XI століття. Така відверта облуда "радянського археолога" про "суздальські російські поселення".

Підемо далі за статею О. А. Спіцина. На наступних 22 сторінках подані нумерація до наведених нижче малюнків і довільний текст до цієї нумерації типу: "№ 43. У Рум('янцевському) Муз(еї) немає. Кустеря. Аналогія в Гніздовському могильнику” і тому подібні. Всі ці вільні примітки О. А. Спіцина не мають нічого спільного з описовою частиною розкопок і щоденниковими записами археологів, крім місця виявлення.