Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович - Страница 40

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

Хан Менгу–Тимур особисто не брав участі у поході. І це вкотре свідчить не про підкорення країни чи завоювання її земель, а про звичайне залякування.

Війська Менгу–Тимура підійшли під мури Константинополя, але штурмувати місто не стали. Як свідчать арабські історики, справу владнали шляхом звичайних переговорів.

При відході військам дозволили грабувати населення, однак убивства заборонялися. Це легко пояснити: у такий спосіб покривалися ханські збитки. До середини 1271 року війська Менгу–Тимура спокійно повернулися в Орду.

Відтоді Золота Орда і Візантія перебували в мирі та злагоді. І не один золотоординський хан мав дружину з Константинополя.

Немає сумніву, що в складі ханського війська перебував і брав участь у переговорах або особисто митрополит Кирило, або його уповноважений—єпископ: Патріархові та імператору потрібні були серйозні гарантії і пояснення. І вони їх отримали, якщо справа закінчилася мирними перемовинами з представниками хана. До речі, зверніть увагу, що інтереси Патріарха і митрополита збігалися: вони отримали гарантію існування православ’я в Орді та підтримку в протистоянні з католицизмом. Золота Орда визнала Московське православ’я однією з державних релігій і заборонила у своїй державі сповідувати католицизм.

Ханів Орди не цікавила сама суть кожної з гілок християнства. їх цікавило інше: православ’я визнало їх своїми Верховними Царями, намісниками Бога на землі, що відповідало Ясі Чингісхана, у той час як католицька релігія вважала намісником Бога на землі тільки Папу, а ханів прирівнювала до простих смертних, що, звичайно, їм не могло подобатися.

Не буду наводити тут цитати з праці Вільгельма де Рубрука, які підтверджують наші висновки.

Мені не вдалося знайти писемних матеріалів про причини і наслідки тієї війни, хоча немає сумніву, що вони існують. Швидше за все—у Константинопольських Патріарших матеріалах. Тому що матеріали імперських російських таємних архівів ніколи не будуть розсекречені, їх швидше спалять, ніж розсекретять. Не піде московська влада на публічне оголення своєї величезної брехні та фальсифікацій.

Однак про достовірність наших висновків можна судити за конкретними результатами діянь пізніших часів. Гляньте: московські церковні владики чомусь з–посеред найдавніших ярликів вибрали грамоту хана Менгу–Тимура. Хоч вище ми писали, що в царських книгосховищах були навіть грамоти хана Батия. Але Московський митрополит і єпископи у своїй суперечці з Іваном IV (Грозним) посилалися на «старих царів» Московії, а першим «законним царем» Московії став Менгу–Тимур. Таким підсумком завершилася війна 1269–1271 років. Замість імператора Візантії земним царем для Церкви і населення ростово–суздальської землі (країни Моксель), з благословення Патріарха, став хан Золотої Орди. І Московський митрополит з єпископами у своїй суперечці з «новим царем» посилалися саме на першого законного «старого царя» Московії Менгу–Тимура. Тут не було місця випадковостям і недомовкам.

Візантія сповідувала єдність церковного і державного життя, так звану «симфонію». Ми в перших томах книги наводили слова сучасного російського академіка Юрія Афанасьева. Тому і в Московії цій «симфонії», а по суті — підпорядкуванню Церкви інтересам держави — відводилося перше місце у взаєминах влади і Церкви.

Очевидним результатом воєнного походу на Константинополь стала повна залежність ростово–суздальського православ’я від ханської влади. Ви не знайдете в Московії з 1280 до 1461 року жодного митрополита, який зайняв би кафедру без ханського ярлика. І хоч подібне було з митрополитом Кирилом, але, починаючи з Менгу–Тимура, це правило набуло сили закону зі згоди Константинопольського Патріарха.

До речі, це стосувалося і всіх єпископів північних улусів Орди.

Але найочевиднішим підсумком воєнного походу стала для ханів Золотої Орди можливість безпосередньо використовувати Церкву в інтересах держави. Те, що православні Церкви воздавали хвалу своїм земним царям, молилися за ханів та їхні родини, вказує на узаконений церковний догмат. Цей догмат почали насаджувати в ростово–суздальській землі за хана Батия, але узаконений він був за Менгу–Тимура.

Відлучати ж місцевих князів від Церкви та піддавати їх анафемі владики отримали право тільки після визнання хана Золотої Орди законним царем Церкви, тобто— намісником Бога на землі нарівні з Патріархом. Цим правом митрополит і єпископи, за повелінням хана, стали користуватися після 1271 року.

Такі короткі підсумки воєнного походу хана Менгу–Тимура на Константинополь у 1269–1271 роках. Ми побачили: не тільки земля, люди й князі стали суб’єктами ханського права і ханської влади, а й Православна Церква землі Моксель була підпорядкована ханові (царю) і стала безвідмовною ідеологічною зброєю в його руках.

Московська православна церква багато сотень років сповідувала «симфонію» зі своїми «старими царями» — ханами Золотої Орди.

Перепис населення 1272 року

За велінням хана Менгу–Тимура було проведено ще один, не менш значний захід: перепис 1272 року. Він став переписом населення незалежної держави — Золотої Орди, оскільки перші два переписи проводилися в інтересах усієї імперії Чингісидів.

Пропоную трохи торкнутися першого і другого переписів населення. Ми вже розповідали, як у процесі захоплення країни Моксель одночасно відбувався облік населення. Послухаймо свідка і сучасника тих подій Ала–ад–діна Ата–мелік Джувейні: «Вони (Бату–хан з царевичами. — В. Б.) віддали наказ відрізати людям праве вухо. Нарахували 270 000 вух. Звідти царевичі вирішили повернутися» [46, с. 23].

Так у землі Моксель в 1237–1238 роках було проведено перший облік кількості людей. Ми вже згадували, що тут ідеться про все населення, яке зустрів хан Батий на шляху від Липецька і Тамбова до Вишнього Волочка та Галича Мерського. З того населення переможці залишили живими близько половини.

Ось чому радянські академіки Б. Д. Греков та А. Ю. Якубовський у своїй книзі «Золота Орда та її падіння», виданій 1950 року, писали лише напівправду: «Для першого перепису і збору данини Бату послав баскаків. Про цей перший перепис ми маємо глухі натяки» [49, с. 221].

Своєю начебто незначущою фразою академіки змішали докупи і відрізання вух, і ханських баскаків, і навіть сам перепис населення. Це звичайний стиль, звичайний метод московської історичної фальсифікації: заплутати і спотворити поданий матеріал до невпізнання.

Зверніть увагу: академіки чомусь піднесли матеріал з наголосом на «падіння Золотої Орди», але забули висвітлити її двохсотлітній розквіт. Таку тенденційну «правду» завжди сповідувала російська історіографія.

Зрозуміло, що після подібного «обліку» хан Батий повелів своїм баскакам у країні Моксель продовжити розпочате і після 1238 року провести звичайний, якщо так можна висловитися, «поіменний» перепис. Що й було виконано ханськими баскаками, данниками, писцями та іншими службовцями імперії.

Ще раз звертаю увагу читачів: перепис 1237–1238 років був проведений ханом Батиєм не лише у власних інтересах, айв інтересах імперії. Великий хан до 1260 року отримував певну частку із зібраної в Золотій Орді данини.

У зв’язку з розпадом імперії Чингісидів він своє право втратив. Хоча різноманітні дарунки йому підносили і далі.

Російські історики не люблять згадувати про перший перепис населення ростово–суздальських і рязанських князівств у 1237–1238 роках, що цілком зрозуміло. Адже цей перепис засвідчив входження князівств країни Моксель до складу Золотої Орди від дня підкорення і позбавив майбутніх московитів багатьох ілюзорних «доважків брехні». Не станемо знову всі ці «доважки брехні» нагадувати.

Другий перепис населення в імперії Чингісидів відбувався протягом 1254–1259 років. Він відбувався поетапно: від однієї підкореної землі до іншої. Тому його й зафіксувало чимало світлих умів свого часу. Послухаймо вірменського духівника Кіракоса: