Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович - Страница 45

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

Навіть у народній свідомості пам’ять про «ямську службу» та «ямщиків» збереглася в Московії на віки. Згадайте старовинну народну пісню московитів: «Ямщик, не гони лошадей». Про чуже, невластиве народові, ніколи б не збереглася пісня на довгі часи.

Ми можемо тільки здогадуватися, чому з такою затятістю московська державна влада викорінювала будь–яку пам’ять про своє золотоординське минуле, в тому числі пам’ять про тисячі ямських поселень на землі теперішньої Московії. Швидше за все, це робилося за аналогією з тим, про що писав професор В. В. Григор’єв. Послухаймо:

«Чому дійшло до нас декілька ярликів, даних ханами митрополитам, а не дійшло жодного з даних ними князям нашим великим та удільним, тоді як останніх видано було напевне більше, ніж перших?… Дуже навіть можливо, що вони намагалися знищити їх якнайшвидше, як свідчення, що могли нагадувати нащадкам удільних князів такі речі, які їм належало зовсім забути… як геть непотрібні пам’ятки обтяжливого рабства» [37, с. 108].

Така ось правда про Московський улус Золотої Орди. Прийнявши рішення привласнити собі візантійський духовний спадок («третій Рим»), Москва крала все, що «погано лежало», і водночас знищувала те, що нагадувало про «старих царів» і рідну Золоту Орду. Не лише поміняла родовід та імена своїх князів, а навіть стерла пам’ять про поселення, храми, «ями», які берегли згадки про минуле.

1272 рік—заснування Москви

Цей рік для Московії став справді видатним. Адже, крім перепису населення, в 1272 році було засноване поселення Москва. Мабуть, під час перепису побачили скупчення фінських утікачів–поселенців на річках Москві, Яузі та в навколишній тайзі. А оскільки в тих диких лісах на сотні кілометрів навколо не було жодних поселень, адже навіть старовинний Радонеж був заснований Сергієм Радонезьким серед дикого лісу в «першій половині 14 століття», то цілком очевидно, що хан Менгу–Тимур дав завдання великому баскакові та митрополитові закласти в тій місцевості церкви і звести фінських втікачів–відлюдників у церковну громаду.

І, щоб не відлякувати фінських поселенців навіть назвою, ім’я поселенню не стали давати татарське, а присвоїли суто фінське, за назвою річки — Москва. Раджу московським ура–патріотам не думати, що автор викладає свій особистий погляд на цю проблему. Ні, шановні, ми опираємося на суворі церковні документи. Адже кожній людині при здоровому глузді зрозуміло: якби Москва як поселення існувала з 1147 року, то в ній обов’язково була б церква. А про жоден храм на сотні кілометрів навколо Москви до 1272 року російське православ'я не знає.

Я вже торкався цього питання у другому томі книги.

Російська православна церква не знає жодного храму, який існував би на території теперішньої Московської області до 1272 року. Феноменальна істина!

Отже, послухаймо російські церковні джерела. Ось вони, перші православні церкви, зведені на території сучасної Москви ханом Менгу–Тимуром:

1. Церква «Спаса на Бору… Коли місце нинішнього Кремля ще покрите було бором або густим лісом,… — син Олександра Невського, Св. Даниїл, який щойно отримав в уділ землі і села,… побудував у 1272 році, серед бору, на Боровицькому пагорбі (так це урочище в давнину називалося), на тому самому місці, де жив у самотній хатині пустельник Вукол, дерев’яну церкву Спаса–Преображення. Це було за 54 роки до заснування Успенського

Собору і за 67 років до обнесення Дитинця (нинішнього Кремля) дубовою рубленою стіною. Цей дерев’яний храм проіснував 56 років» [43, с. 325–326].

А оскільки сучасне місто поглинуло сотні квадратних кілометрів території, то цілком очевидно, що в давні часи для освоєння тієї глухої, дикої місцевості знадобилася не одна, а декілька церков.

І церковна література підтверджує цю істину.

2. «Крутицький Архиерейський Дім… на гористому березі Москви–ріки, на урочищі, здавна званому, через крутизну свого розташування, Крутицями, біля підніжжя цієї височини, в ровах, течуть струмки: з північного боку — Сара, а з південного — Подон… Обитель сія найдавніша… заснована св. князем Даниїлом Олександровичем… в останній половині XIII століття (близько 1271 року), і служила з половини XV століття місцем перебування Владики стародавньої Сарайської Єпархії, перейменованої в Сарайську і Подонську, згодом у Крутицьку, і знищеної за персональною вказівкою Імператриці Катерини II15 травня 1788 р.» [43, с. 265].

Історія з Крутицьким Архиєрейським Домом дуже цікава і повчальна, і ми ще про неї згадаємо.

Зауважте: з 1764 до 1792 року Катерина II закрила і знищила сотні старовинних храмів по всій імперії, які зберігали спадкоємність із Золотою Ордою. Хоч, звичайно, існували й інші причини їх закриття і знищення.

Цілком очевидно, що для освоєння місцевості та залучення фінських аборигенів самих лише церков було замало. Потрібно було споруджувати і якісь житлові поселення. Що теж було зроблено за повелінням хана Менгу–Тимура, бо — ще раз нагадаю читачам незаперечну істину того часу, підтверджену російськими професорами — вся земля була власністю хана і використовувати її можна було тільки з його дозволу. А оскільки при закладенні церкви обов’язковою є присутність єпископа або митрополита — державного службовця, то, безперечно.

люди подібного рангу не могли діяти без відома хана і великого баскака. Це непорушні аксіоми Московії XIII?XV століть.

Ось чому того ж 1272 року на території сучасної Москви було закладено обитель монашої спільноти. Послухаймо свідчення:

3. «Новоспаський монастир… за Таганською площею, на високому березі Москви–ріки… Першооснови цієї обителі закладено в XIII столітті на тому місці, де нині Данилів монастир. [«Данилів монастир… заснований близько 1272 року Святим Князем Данилом Олександровичем»]… коли Москва тільки виринала з убозтва і… була під владою Монголо–Татарською» [43, с. 199, 231].

Коротко уточню для читачів: в 1272 році було засновано Данилів монастир, який у процесі свого становлення перейменований у Новоспаський.

Пропоную звернути увагу на той факт, що всі три установи начебто закладені Данилом Олександровичем, молодшим сином Олександра Невського. Це чергова брехня! Данило народився 1261 року, і в 1272 році, згідно з Ясою Чингісхана, права на уділ не мав. Таке право він міг отримати лише після досягнення 16 років, тобто після повноліття.

До речі, про цю істину згадує навіть М. М. Карамзін у своїй «Історії», коли говорить про неповноліття так званого Дмитрія Донського.

Чому ж церковна література заснування всіх трьох перших храмів Москви приписує саме Данилові Олександровичу? Чи не ховається щось за цим?

Цілком зрозуміло, що після фальсифікації життя та діяльності Олександра Невського виникла закономірна необхідність використати «феномен Олександра» у ширшому масштабі. Фальсифікація взаємозв’язана. Якщо заснування Москви припало на 1272 рік, то стало очевидним, що треба пов’язати цей історичний факт з «возвеличеним предком», приписавши відкриття церков та монастирів його синові. Адже не могли можновладці наступних століть, які жадали слави і величі, повідати світові простеньку, але гнітючу для московської душі істину про відкриття всіх цих установ за велінням їхнього «старого царя» Менгу–Тимура.

Згадайте, у Золотій Орді існувала ціла Сарська єпархія, що об’єднувала в степах, від Липецька і Тамбова до Сарай–Бату і Сарайчика, десятки православних храмів і монастирів, але московська влада ніколи не вважала за потрібне розповісти людям правду про цю установу. Вони соромилися тієї правди. Бо вона нагадувала велику істину: про життя в єдиній державі, про єдиних «старих царів», про велику матір московитів — Золоту Орду.

Навіть про храм у столиці держави — Сарай–Бату розповідала не московська історія і не московські священики, а великий мандрівник XIII століття Вільгельм де Рубрук.