Выбери любимый жанр

Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович - Страница 54

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

Після втечі в 1319 році з ханською казною Юрія Московського хан Узбек поставив під підозру усю владну верхівку північних улусів Орди. У зв’язку з цим у Московський улус було відправлено його брата Кулхана разом з Ахмилом, щоб навести лад і покарати винних. Під їх праведний суд потрапили брати втікача Олександр, Борис та Афанасій. Не міг один із братів бути винятком. Після вчинення слідства і суду Кулхан залишився намісником у Московському бунтівному улусі. А оскільки Узбек цілком довіряв своєму братові, то звелів митрополитові Петру перенести свою кафедру під нагляд Кулхана.

Так виглядає історія Московії без винятків і звичайних «доважків брехні».

7. Звертає на себе увагу той факт, що, починаючи з Калти, цілком змінилося ставлення московського князя до золотоординського царя. Це настільки очевидно, що цього навіть не заперечує московська історія. Князь і митрополит з цього періоду безвідмовні, слухняні, віддані ханові. Навіть, здається, змагаються наввипередки, хто краще виконає його повеління чи указ. Особливо це видно з подій у Пскові 1329 року.

У першому томі книги вже писалось, як за вказівкою князя Івана Калти митрополит Феогност в 1329 році відлучив від Церкви і піддав анафемі тверського князя Олександра і всіх жителів Пскова. До цього жахливого випадку в російському православ’ї траплялися відлучення від Церкви окремих людей, але факти відлучення від Церкви мешканців цілого міста мені не відомі. Це явище набуло популярності після псковського інциденту.

Однак цікавий інший аспект питання. Православ’я сповідує не колективну, а суто особисту відповідальність людини перед Богом. І кожен християнин про це знає. Про це знали Іван Калта і Феогност. Чому ж вони вчинили всупереч головному християнському постулатові?

Щоб отримати відповідь на запитання, необхідно пригадати лист Великого хана Гуюка до Папи Інокентія IV, відправлений в кінці 1246 року. Згадайте слова з послання: «Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де заходить, подаровані нам. Крім наказу Бога, так ніхто не може нічого зробити… І якщо ви не послухаєте наказу Бога і спротивитеся нашим наказам, то ви станете ворогами».

Московські християни не могли дотримуватися цієї доктрини, бо, згідно з тими ж російськими вигадками, завжди мріяли звільнитися від «ira татарського». Але Іван Калта (Кулхан) був носієм ідеології, викладеної Гуюком у листі до Папи: всі, хто виступав проти ханської влади, виступав одночасно й проти Бога. Ось чому він міг доручати митрополитові відлучати від Церкви всіх гуртом. Саме ця ідеологія колективної відповідальності була головною складовою Яси Чингісхана. Згадайте відповідальність десятка за свою людину і відповідальність сотні за поведінку десятка.

Кулхан (Іван Калита) був вихований саме на цій ідеології. Іншого він не сприймав.

До речі, і митрополит Феогност покірно послухався Кулхана тільки тому, що той походив з роду Чингісидів і мав право говорити на землі від імені Бога. Після походу на Константинополь цей постулат став обов’язковим для російського православ’я. І в цьому випадку робити винятки для московського князя не маємо права.

8. Ще один доказ, який підтверджує походження Івана Калити з роду Чингісхана, є вирішальним. Уже було згадано, що кожен князь–оглан з роду Чингісидів мав особисту родову тамгу, щось на зразок печатки. Усе своє нерухоме майно та худобу кожен хан (цар) позначав своєю тамгою.

В історії збереглося свідчення про те, як за велінням Петра І в московському старовинному храмі зрубували фрески зі стін. Коли Петра І запитали, чи не треба одночасно зрубати портрет царя–Чингісида Бориса Годунова, він наказав портрет не чіпати. Як бачите, всю штукатурку з орнаментом і фресками зрубали і нанесли нову, а портрет залишили.

Сьогодні ми не знайдемо в Москві і, гадаю, у всій Російській імперії старовинного храму з його первинним розписом стін. Здавалося б — неймовірно! У чому ж тут секрет?

Про цю істину московити вважають за краще мовчати. Подивимося, у чому полягає таємниця дивовижного явища.

На території сучасного Московського Кремля до нашого часу збереглися три старовинні собори: Успенський,

Архангельський і Благовіщенський. Собори зведені в різний час, але ще за часів ханської Орди, тобто до династії Романових.

Успенський собор був головним собором Московського улусу, а пізніше — держави, споруджений за Івана III, в 1472–1479 роках. «У 1481 році найкращий живописець того часу Діонісій з артіллю написав триярусний іконостас та кілька… ікон…, а в 1513–1516 роках собор було прикрашено фресками» [90, с. 8].

Саме в Успенському соборі, після його спорудження, московські князі присягали на вірність ханам (царям) Орди, згодом там вінчали царів на царство, ще пізніше коронували імператорів. Одночасно він служив усипальницею московських митрополитів.

Той самий довідник «Московський Кремль» без жодного збентеження повідомляє:

«Небагато збереглося до наших днів від первісного оздоблення собору: старі ікони замінювали новими… Старовинні фрески в середині XVII століття були збиті» [90, с. 8].

Нова династія Романових–Кобиліних позбувалася «пам’яті про старих царів». Бо кожному відомо, що старовинні фрески зберігаються тисячоліттями.

Архангельський собор побудований у Московському Кремлі в 1505–1508 роках.

Звертаю увагу читачів: Архангельський собор у Кремлі зведений італійським архітектором Алевізом Фрязіним (Новим). І тут важлива одна дуже цінна деталь. Послухаймо:

«Алевіз Фрязін… у 1503–04 працював у Бахчисараї (Крим), де будував палац хана Менглі–Гірея (зберігся різьблений кам’(яний) портал). У 1504 на запрошення Івана III прибув до Москви, де, за свідченням літопису, побудував 11 церков (не збереглися) і Архангельський собор у Кремлі (1505–1508)» [18, том 1, с. 403].

Як бачимо, не збереглися ханський палац у Бахчисараї та 11 церков у Москві, зведених Алевізом Фрязіним на початку XVI століття. Бахчисарайський палац хана зруйновано в 1736 році Мініхом за заповітом Петра І, а церкви в Москві — за царською вказівкою ще за його життя. Деякі — раніше.

Виникає закономірне запитання: чому Петро І не зруйнував Архангельський собор у Кремлі?

Послухаймо відповідь:

«Теперішній настінний розпис Архангельського собору був зроблений у 1652–1666 роках за правління царя Олексія Михайловича, який наказав: «…писати церкву Михаїла Архангела наново стінним письмом, а старе — збити» [91, с. 8].

У Петра І не було підстави зносити Архангельський собор у Московському Кремлі. Собор уже був «доведений до ладу» батьком Петра. А оскільки син був набагато рішучішим за батька, то не став «возитися» зі збереженими до його часу церквами, які побудував Алевіз Фрязін. Він їх зруйнував. І причина виявилася «поважною»: церкви відмовлялися віддавати дзвони для переплавки на гармати і свої багатства для військових потреб. Петро І врахував усе до дрібниць. Навіть церкви знищували за наказами генералів, а не його особистими.

Московська влада завжди вміло маскувала свої злочини.

Отже, у двох найголовніших московських соборах, які були місцями поховання митрополитів, князів і царів Московії, було повністю збито штукатурку зі всієї поверхні стін і склепінь, вони були заново поштукатурені, а вже по новій штукатурці нанесли нові фрески, картини й орнамент, які ми бачимо сьогодні.

Звертаю увагу: стіни і склепіння Успенського та Архангельського соборів Московського Кремля були повторно розписані не поверх старих малюнків, а саме по новій штукатурці. Тобто люди, які приймали рішення про знищення старих розписів храмів, ставили собі конкретну мету — знищити назавжди сліди, які залишила по собі золотоординська династія московитів. Нагадаю: поховання в Успенському соборі починаються з митрополита Петра, а поховання в Архангельському соборі — з князя Івана Калти (Кулхана). 1319 рік!

Але московська влада не обмежилася цим. Вона й далі ховала «кінці у воду». На саркофагах, а їх 46, збито написи з надгробних плит. Через це над усіма похованнями виклали цегляні надгробки, а самі саркофаги опустили під підлогу. При цьому нас намагаються переконати, що всі маніпуляції пророблялися «в першій половині ХVІІ століття». Проте і це твердження брехливе. «Гра в хованки» зі своїми «старими царями» відбувалася у ХVІІІ столітті, за Петра І та його «послідовників». Нам сьогодні відверто брешуть, кажучи, що «написи на старих плитах точно відтворені на нових цегляних надгробках». Але, щоб виключити можливість перевірки, «в… XX столітті надгробки були укладені в мідні засклені футляри» [91, с. 25–26].