Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович - Страница 41

• Предыдущая
• 41/69
• Следующая

Цікаво також зазначити, що паризький історик Т. Манухіна заперечила родовід тверських князів, наведений у ВРЕ (том 25). Вона подає їх у такій послідовності:

Ярослав Ярославович,

Святослав Ярославович,

Михайло Ярославович.

Однак московська історіографія не знає не тільки Святослава — тверського князя, але навіть такого сина у Ярослава Ярославовича. Хоча таких дітей мав Бахмет. «Находились в соборе и гробницы его (Ярослава Ярославовича.—В.Б.) двух сыновей… из которых старший, Святослав, занимал тверской стол лет десять по смерти отца (с 1272 г. по 1282 или 1285, дата точно не установлена)» [65, с. 53].

Князь — батько Михайла Тверського, як бачимо, мав не одну жінку, а кілька. Хоча православна віра цього не дозволяє. Це зайвий раз свідчить, що батьком князя Михайла Тверського був знаменитий «Бахмет Усейнов сын» — батько «Беклемиша, в крещении — Михаила».

Та підемо далі шляхом нашого дослідження роду «Бахмета Усейнова сына». Російська історіографія приписує в дружини так званому Михайлу Ярославичу (Тверському) княжну Анну. Цієї думки дотримуються всі російські історики, навіть ті, які неодноразово спростовували офіційні московські вигадки:

«Благоверная княжна Анна Кашинская… летописи упоминают о ее браке с Михаилом Тверским под 1294 г…

Ничего не известно о ее матери: ни имени, ни происхождения… Отсутсвие других сведений о семье Анны смущать не должно» [65, с. 38].

І це нас «не смущает», але дає право заявити, що російська історіографія побудована на вигадках. Бо коли почнемо вивчати історію княгині Анни, то побачимо десятки томів літератури, яка детально розповідає про її батьків, життя, страждання, — що в дійсності є звичайною московською брехнею.

6

Що ж нам відомо з «Бархатной книги», відредагованої особисто Петром І?

Відомо, що князь (хан) Михайло побудував в «Андреевом городке храм Преображения Господня». Усе інше Петруха зі своїм родом приховали. Але подякуємо і за це.

Отже, звернемось до чудової книги Олександра Ратшина «Полное собрание о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквах в России. Составлено из достоверных источников», виданій із дозволу Церковного Синоду в Москві в 1852 році. Передусім нас цікавитимуть церкви «Преображения Господня» на теренах так званого Ростовсько-Суздальського князівства, тобто Мещери. Надіюсь, кожен розуміє, що церква, збудована князем у XIII столітті та ще й кам’яна (за листами Кримського хана та інших), належить до «примечательных церквей». На полях своєї шістсотсторінкової книги професор Ратшин називає тільки 10 храмів «Преображения Господня».

Храм, побудований «владетельным князем» Михайлом, а до хрещення — Беклемишем, є одним із них.

По-перше, він—із каменя, а такі церкви XIII століття на теренах давньої Московії можна перерахувати на пальцях однієї руки.

По-друге, з російської історичної науки відомо, що до «владетельных князей» належали ті, які володіли князівствами. Тобто церква «Преображения Господня» побудована Беклемишем у столиці князівства, де мешкав князь, аби щодня молитись.

По-третє, абсолютно всі удільні князівства на теренах Великого Володимирського — відомі, як відомі й усі їхні міста-столиці.

О. Ратшин не згадати про такий храм не міг, тим паче, що сама церква зафіксувала навернення у ньому до християнства «многих людей». Як бачимо, храм не звичайний.

Ось усі десять храмів «Преображения Господня» (за О. Ратшиним) «бывших в древности и ныне существуючих» на теренах Російської імперії станом на XIX століття:

Архангельська губернія:

1. «Преображения Господня, Собор древняго построения в уездном городе Холмогорах…» [19, с. 17].

Катеринославська губернія:

2. «Преображения Господня, Собор в губернском городе Екатеринославле…; он заложен в має 1787 года…» [19, с. 97].

Київська губернія:

3. «Преображения Господня, древняя ц(ерковь) в Киеве, в Печерской крепости… Построена… в X веке…» [19, с. 147].

4. «Преображения Господня, ц(ерковь) в 10 верстах от Киева, в древнем Белгороде, что ныне Белгородка… Построена была в 996 году св. В. К. Владимиром…» [19, с. 150].

Нижегородська губернія:

5. «Преображения Господня, кафедральный Собор в Нижнем Новгороде в Кремле, построен каменный в 1225 году… Юрием Всеволодовичем… [19, с. 366].

Новгородська губернія:

6. «Преображения Господня, Собор, в уездном городе Тихвине…» [19, с. 416].

Санкт-Петербурзька губернія:

7. «Преображения Господня, церковь в С.-Петербурге, в Преображенском полку… Заложена в 1743 году…» [19, с. 487].

Тверська губернія:

8. «Преображения Господня, кафедральный Собор в губернском городе Твери, по которому в древности самая Тверь и все Тверское Княжение именовались в актах и грамотах Домом св. Спаса» [19, с. 519].

Чернігівська губернія:

9. «Преображения Господня, кафедральный Собор в Чернигове… он основан между 1026 и 1035 годами…» [19, с. 544].

Ярославська губернія:

10. «Преображения Господня. Соборная церковь в уездном городе Угличе; существует с XIII века… При соборе есть еще церковь, теплая во имя Похвалы Пресвятыя Богородицы [19, с. 562].

Отже, церкви, побудовані в Архангельській, Катеринославській, Київській, Новгородській, Санкт-Петербурзькій та Чернігівській губерніях, не мають ніякого стосунку до Мещери. Храм «Преображения Господня» побудований у Нижньому Новгороді ще до навали війська хана Батия у 1225 році. Церква «Преображения Господня», збудована в «уезном городе Угличе» Ярославської губернії, — із деревини.

Залишалась для розгляду тільки одна кам’яна церква «Преображения Господня», побудована у XIII столітті у Твері (Тверська губернія, за О. Ратшиним). За дивним збігом обставин про давню Твер згадується у ВРЕ (том 25), листах Кримського хана Менглі-Гірея, листах московського посла М. І. Алексєєва (1514), працях російських професорів М. І. Смірнова та М. Г. Сафаргалієва, і ось — у О. Ратшина:

«Церква Преображения Господня, кафедральный Собор в губернском городе Твери, по которому в древности самая Тверь и все тверское Княжение именовалось Дом св. Спаса. В XIII веке на сем месте была церковь Козьмы и Дамьяна, вместо которой… Княгиня Ксения… оставшись во вдовстве, построила каменную церковь во имя Спаса Преображения; она заложена была в присутствии

Княгини и малолетнего ея сына (что после В. К.) св. Михаила Епископом Симеоном в 1285, совершена через 5 лет и освящена 8 ноября 1290 Епископом Андреем; потом в 1292 году росписана» [19, с. 519].

Усе зійшлося: кам’яний храм, «Андреев городок» і сам князь-оглан Михайло (Беклемиш), якому ще не виповнилось 16 років, та він уже князь, бо Чингісид, хоча за церковними канонами неповнолітній. При заснуванні Твер носила ім’я «Дом святого Спаса», а прийшлі татари називали її «Андреевым городком», за ім’ям господаря дому — єпископа Андрія. Саме за цього єпископа більшість ханського роду ширинів прийняла православну віру.

«Из зданий в Твери особенно замечательна: соборная церковь Преображения Господня, где в драгоценной серебряной раке почивают мощи в(еликого) кн(язя) Михаила. Церковь эта не старее полутораста лет, но место, ею занимаемое, освящено уже более шестисот лет тому назад. Еще до утверждения Тверской епархии (1271 г.) при Владимирском и Тверском В(еликом) Кн(яжестве)… на этом самом месте существовала деревянная соборная церковь во имя Св. Безсребренников и Чудотворц. Козьмы и Демяна. В 1285 г. при В. Кн. Михаиле… (Бахметьевиче.—В.Б.) заложена в Твери, не задолго перед тем погоревшая (1282 г.) новая каменная соборная церковь, во имя Преображения Господня. Этот храм стоял почти 350 л. со времени своего основания. Наконец, он обветшал и начал угрожать падением. Евфимий II, архиепископ Тверской, представил об этом царю Михаилу Федоровичу; прислал царь в 1663 г. достаточную сумму денег, на которую и был построен новый каменный кафедральный собор на месте прежняго и подтем же наименован(ием) Преображения Господня. Этот собор в скором времени пришел в ветхость и отчасти поколебался по непрочности фундамента. Время же требовало уже более величественного храма. Преосвященный архиепископ тверской Сергий решился разобрать… храм и построить новый, на собственное иждевение, на том же месте и под тем же наименованием. Заложение этого собора происх(одило) около 1689 года» [6, т. 10, с. 166].

• Предыдущая
• 41/69
• Следующая