Выбери любимый жанр

Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 27

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

І останнє, на що варто звернути увагу, — це на кількісний склад військових потуг Тимура і Тохтамыша. Майже усі історики минулих часів згідні з тим, що армії обох полководців були одинакові за кількісним складом і мали по двісті тисяч вершників.

«Численный состав войска Тимура нам известен; под его командой находилось 200 000 воинов. Войска Тохтамыша насчитывали примерно столько же, это подтверждается “Анонимо Искендера”» [14, с. 153].

Хоча тут треба зауважити, що, дізнавшись про похід еміра на Золоту Орду 6 квітня 1391 року, хан Тохтамиш сказав: «Я соберу вдвое такое же войскоо» [16, с. 164].

Це надзвичайно цінне свідчення, бо пояснює, що після збору військової армади Тохтамиша у кожному улусі його держави зосталися допоміжні військові сили, на які він міг розраховувати у майбутньому.

«Утром 18 июня (1391 року. — В. Б.) войска стали друг против друга. Золотоордынцы, имея численный перевес на обоих флангах, начали обходить неприятеля. Левый фланговый отряд Тохтамыша, обойдя правый фланг Тимура, вышел в тыл корпуса Хаджи–Сайф–ад–дина. Левый фланг Тимура также был обойден войсками Тохтамыша. Тимур получил уже тревожные сообщения от командиров левого и правого крыла. Создавалась опасность полного окружения. Связь между отдельными корпусами была нарушена, тогда как Тохтамыш держал в стройном порядке центр и крылья своего войска» [14, с. 154].

Автор намагається наводити якомога більше фактів із опису битви, аби зрозуміти всю абсурдність висновків, зроблених «придворными істориками Тимура» та їхніми московськими «последышамы».

Нагадаю також, що в описі цієї битви під корпусом мається на увазі 30 тисяч війська, бо Тимур розділив своє військо на 7 корпусів. Це наведено у достовірних джерелах і не викликне сумніву.

Треба також розуміти, що оточення війська Тимура відбувалося під час надзвичайно жорстокої битви між протиборчими сторонами.

Чудово про важкий стан війська Тимура написав Ібн–Арабшах:

«В то самое время, когда войско его (Тимура. — В. Б.) уже было разбито и звенья рати его разошлись, вдруг подъехал человек по имени Саид–Берке, которому Тимур (находясь) в крайней беде, сказал: “О мой почтенный Сейид, мое войско разбито!”» [14, с. 154].

Не станемо описувати, як фантастично змінилося все на полі битви, щойно чарівник Саїд–Берке «слез с коня своего, остановился, схватил горсть хрящу (опять) сел на своего серого коня, пустил ее в лицо неприятелю — губителю и крикнул (громким) гласом своим: “Ягыкочды!” (т. е. враг побежал)» [14, с. 154].

Просимо звернути увагу: до цього місця впродовж 117 діб, тобто з 21 лютого — дня скликання курултаю до дня битви на річці Кундурчі — 18 червня, всі події про похід і початок битви подавались «придворними істориками» Тимура стовідсотково в реалістичному і фактологічному описі. Ніякої фантастики! І лише уникнення поразки не грунтується на реальному описові.

У чому річ? Що приховується?

Давайте розберемося разом.

Перше. Битва двох військових потуг по двісті тисяч вершників, рівних за силами та озброєнням, не може закінчитися протягом 10–12 годин розгромною поразкою однієї сторони. Про це свідчать:

1. Бородинська битва 1812 року, яка тривала протягом світлового дня, та не визначила переможця.

2. Битва Тохтамиша з Тимуром 1395 року, яка тривала три доби, і лише по тому визначився переможець.

Таких прикладів можна навести багато.

Друге. У ході битви не може втекти одночасно з поля битви 30–40 тисяч задіяного у битві війська без його подальшого переслідування та знищення. Це знав у Золотій Орді кожен тисячник і сотник. А головне: самі улусні хани завжди перебували у ставці хана Золотої Орди, де їх оберігала гвардія Великого хана.

У гарячці кількагодинного бою, коли воїн своєю шаблюкою иірубав не одного противника, а ті, у свою чергу, зарубали його товариша чи брата, психологічний стан воїна не дозволить йому, переможцю, втекти з поля бою та зрадити своїх побратимів.

А слабкі духом у таких ситуаціях гинули першими.

За описами «істориків Тимура», зрада у війську Тохтамиша у такий момент битви — неможлива. Це підтвердить кожен аналітик–психолог.

Але зрада у війську хана Тохтамиша все ж таки сталася, про що він повідомив сам у ярлику до польського короля Ягайла 1392 року.

Російський переклад ярлика зберігся.

Тож повстають запитання: коли відбулася зрада?

Які улусні хани зрадили Тохтамишу?

Спробуємо дати відповідь на ці запитання.

Звернімось до наведеної вище цитати Ібн–Арабшаха про «человека по имени Сейид–Берке».

Отож під час битви до Тимура, оточеного надійною охороною, під’їхав якийсь невідомець на прізвище «Сейид–Берке» і почав пророчити йому перемогу грудкою землі (хрящ) та криком. У цьому епізоді фігурує цілковита містика, котра немає ніякого стосунку до битви. Зауважмо, що поміж полководцями і державними діячами еміра історії не відомо про людину з таким ім’ям.

І ще одне: ім’я Берке, після того як його носив онук Чингісхаа, в імперії не мав права носити простий смертний. Як виняток, його міг отримати хтось із Чингісидів. Це прості аксіоми імперії Чингісхана і про них треба завжди пам’ятати.

Постає закономірне запитання: коли представник роду Берке, а вищенаведена цитата вказує на саме цей напрям пошуку, міг зустрітися з Тимуром та повідомити його про можливу перемогу?

Не забуваймо, що саме представники роду мангитів — головного іля Берке–хана — Едігей і Тимур–Кутлук напередодні»радили хану Тохтамишу та вказали Тимурові шлях для нападу на Золоту Орду.

Тож наведена фраза з Ібн–Арабшаха є звичайною вказівкою східного історика–мусульманина на рід спасителів Тимура.

Після першого дня битви на річці Кундурчі, коли військо Тимура було оточене, а полководець втратив можливість керувати боєм (це слова самого еміра), вночі до Тимура навідалися представники роду мангитів, скоріше за все Чингісид–оглан Тимур–Кутлук та темник Едігей, і повідомили, що вони мали зустріч із своїми — мангитами із армії Тохтамиша і домовились, що ті не добиватимуть своїх соплемінників зранку, а вночі — відведуть свої тумени з поля битви. Що й відбулося. Першого дня битви втрати армії Тимура складали не менше 70–80 тисяч осіб (вбиті й поранені). Вірогідно, такі ж втрати були і у війську Тохтамиша. Тож коли хани — Чингісиди з роду мангитів вночі відвели своє військо із стратегічно–вигідних, завойованих позицій, Тохтамишу не залишилося нічого, як відвести й решту свого війська.

І це не домисли. Історія має докази. Незаперечні.

Продовжимо аналізувати події під час воєнного походу Тимура на Золоту Орду в 1391 році. Мусимо знати, що саме ті події призвели до чергових кардинальних змін у державі.

Російською історіографією настільки перебрехано події тих часів, що правдиві факти доводиться шукати місяцями, перечитуючи тисячі сторінок тексту.

Ще раз нагадаємо: спиратимемося виключно на російські документальні матеріали та на свідчення й аналітичні праці російських науковців, які не викликають сумніву.

Зазначимо, що хан Тохтамиш почав збирати свою військову армаду тільки після 6 квітня 1391 року, коли емір Тимур уже «відрізав» можливість залучити до військової потуги тумени так званого «лівого крила» Джучі–улусу. Отож до війська Тохтамиша могли потрапити тумени з улусів:

— улус Тангута (басейн річки Сирдар’ї) — 2 тьми;

— улус нащадків Батия (межиріччя річок Волги й Уралу) — 3 тьми;

— улус Тохтамиша (межиріччя річок Волги й Дону) — 3 тьми;

— улус Беркечара (колишня Тмутаракань) — 3 тьми;

— Московський улус — 2 тьми;

— улус Чилаукуна — 3 тьми;

— Булгарський улус — 3 тьми;

— Кримський улус — 2 тьми.

Можливо, були й інші. Це не принципово.

Важливо підкреслити, що до війська хана Тохтамиша було залучено тумени Московського улусу. Вдалося знайти пряме свідчення цього факту у професора JI. М. Гумільова. Хоча московська історіографія факт прийняття участі її війська в битві на річці Кундурчі намагалася приховати.