Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 13
- Предыдущая
- 13/51
- Следующая
– Пані, цей принц, що був суддею…
– Гарні-Ла.
Я згадав, що принц – то принц, а про слуг Вона попереджала.
– Лакеї розуміють по-нашому?
– Ні, звідки? Продовжуй, тут часто при нижчих говорять іноземними мовами.
– Розумієш, він мені й сподобався й не сподобався. Водночас. Пані повернула в руці келих.
– Так? А чим саме не сподобався? Взагалі-то він справжній.
– Підійшов до нас тільки після того, як тричі стало ясно, що звір здох.
– Це не боягузтво.
– Розумію: вождь не всюди лізти повинен. Але Ти прибігла раніше, а він не втримав. І хлопчина поранений – якби не Ти, його покинули б помирати.
– Так, усе це так. Зрозумій: він принц… Мені це складно тобі пояснити, але інший тутешній шляхтянин тільки плечима б знизав. На те слуги й створені, щоб за панів умирати… А Гарні… нехай з моєю підказкою, але подбав. Повір на слово, в ньому й хорошого багато. Ти пий – пий: я дозволяю. Скільки хочеш.
«Думаєш, я не помічаю, що Ти сама тільки кубок крутиш? Усе бачу».
…Прокинувся я на ліжку, з усіх боків оточеному тканиною, напнутою на палиці. Почувши чуже дихання, повернув голову. Поруч зі мною лежала жінка в рожевій сорочці до кісточок. Я простягнув руку. Торкнувся…
Під час навчання Вона справді жартувала. І ящір хвостом теж пожартував. Ковалем їй працювати! Але як змогла, як зуміла не обертаючись і так точно під дих?!
– Та-ак, ви-хо-одить…
Коли мені проясніло в очах, Вона вже сиділа, підібгавши ноги.
– Вирішив, що раз ти герой учорашнього дня, значить, можна до беззахисних жінок приставати?
– Якщо… Ти… Беззахисна… Тоді ящір – ящірка!
– О, так! На щастя, я вмію себе захистити! – Личко червоне, оченята горять, але, по-моєму, не гнівом, а сміхом заходиться.
Пані. Личко? Оченята? Цікаво, ви вже тоді такими категоріями мислили, лицарю? Чи вони з'явилися, коли дехто без мого відома всівся за мемуари?
…Тільки мені не смішно.
– Знаєш, це нечесно!
– Жінок ґвалтувати? Аякже!
Я мало не задихнувся.
– Битися нечесно! Адже знаєш, що я Тобі повернути удар не зможу! Рука не підніметься!
– Та ну? А хто мечем махав? Хто відьмою обзивав?
Здається, «відьма» її гірше меча зачепила, хоча сама-таки визнала, що це так.
– Ти тоді одягалась чоловіком! Весь час по-чоловічому! Я тільки вчора й побачив, яка Ти…
Пом'якшилася, – якщо і взагалі сердилася, якщо не вдавала, – але голос намагається тримати суворим:
– І вирішив, що це я для тебе?
Ну, демони пекла!
– А чого ти хотіла, коли лягла поруч? Чи тут усе інакше, й ліжко просто так?
Якби кішки ходили чередами і ціла зграя разом пирхнула, напевно, вийшло б схоже.
– Процедура, взагалі, всюди однакова, але отерці, як на мене, перейшли всі межі. Вже одне те, що ти зупинився в мене, а не на заїжджому дворі – це, за тутешніми мірками, вельми промовисто. Нехай ще минулої ночі – позаду дорога, попереду поєдинок…
Пані. Враховуючи ситуацію, я приховала, що представила його не тільки як троюрідного брата, але і як нареченого, з яким нібито заручена ще в дитинстві. Ця заява ще декому призначалась…
– А тепер, після всього, якби я наказала тобі постелити окремо – ще до ранку всі в столиці дізналися б, такі б пішли пересуди…
«Які?»
– Вельми для тебе образливі. Щоправда, тут на це дивляться легко, але ж я знаю ваші звичаї – якби ти почув…
«Вбив би».
– Тому я знову підмішала тобі сонного зілля.
– Не треба було цього робити.
– Не бійся, не отрую. Потім підняла тебе потайними сходами. Тут у кожній шляхетській оселі є такі, і всі про них знають, – так що ніхто не бачив, як непереможного героя жінка на руках несе.
Думки мої зачепилися за якусь перепону. Щось не сходиться в її словах. Ага, ось…
– Він що, так тобі вірить?
– Хто?
– Твій… чоловік… цьому повірить чи мені з ним рубатися? А в голові в мене ворухнулося: «Добре б було».
– Добре б? Я тобі що, олениця – осторонь стояти, доки самці б'ються рогами?! Спробуй тільки через ревнощі битися – до кінця життя жалкуватимеш. До речі, ти мене образив! Був би в мене коханець – тебе б звати не знадобилося! Вибач, я не сплю з боягузами!
Але якщо це так…
– Ти хочеш змусити всіх думати, ніби я бився тому, що хочу стати твоїм коханцем?
– Суть схоплено правильно.
– Але ж я – справді хочу!
– То й що я повинна робити?
Уголос я нічого не відповів, але ж Вона в голову дивиться.
– Це ТИ ХОЧЕШ, а НЕ Я ПОВИННА. Є різниця!
Втім, голос хоч і жорсткий, але радше втомлений, ніж сердитий.
Пані. То на що ж було сердитися? Утомлений, так. Спала-то я зовсім трохи: за ніч у двох світах побувала.
– …Ти хоч раз думав, скільки мені років? П'ятсот шістдесят вісім.
Пані. Збрехала. Сама точно не знаю: час усюди тече по-різному, та ще й пульсує на додачу, ось і заплуталася. Але назване число не дуже суперечить дійсності.
…Я не дуже й здивувався: сподівався чогось такого і ляпнув не думаючи:
– Це добре, що Ти безсмертна, я Тебе пережити не хочу.
Пані. От коли він говорить не думаючи, часто виходить дуже мило.
…Пані поклала одну долоньку в другу й стиснула.
– Власне кажучи, ти ближче до істини, ніж сам знаєш. За звичаями не лише Отера – будь-якої з тих країн, де існують мечі й поєдинки…
Та невже є держави, де не знають мечів?
– …Тобі належить саме така нагорода. Але, чоловічку… Згадай нашу першу зустріч. Хіба ти тоді думав про нагороду, коли мене рятувати кинувся?
– Пані, я Тебе люблю, й не сподівайся іншого, – знову невлад бовкнув.
Пані. Див. попередню примітку.
– Добре, а поки що подивись на мій палець.
Гарний палець. Я знову заснув…
Коли прокинувся, її вже не було, зате біля ліжка стояв слуга, і то явно давно вже.
– Пані чекає вас до сніданку через половину тырса.
Перекладач. Тырс – отерська міра часу, близько тридцяти п'яти хвилин.
За сонцем судячи, так обідати навіть пора. Цього разу подали кашу з вареною рибою.
– Знаєш, чоловічку, нам доведеться залишитися тут на три місяці.
Треба – то й треба.
– Спати будемо в одній кімнаті. Дурниці викинь з голови! А що ти справді не кам'яний…
Я цього не говорив! Я це подумав! Обіцяла ж без потреби не дивитися в голову!
Пані. Пора б знати, чого варті жіночі обіцянки.
– …То доведеться тебе присипляти не порошком, щоб ти не звик, а навіюванням. Звичайно, тільки в ті дні, коли ти будеш ночувати вдома.
Якась служба ночами?
– Десь через три-чотири тырси нас почнуть відвідувати. Затям: якщо дама приїхала сама – це вже багато що значить, якщо говорить, що десь (однаково, де саме) – давно вже не бувала, це значить, що вона чекає на запрошення туди просто зараз.
Куди – «туди»?
– Це неважливо чи майже неважливо. Запам'ятай звичай: якщо пані тебе запрошує до своїх ношів, значить, вона сама визначає, куди поїдете. Якщо ж вона відпустила своїх слуг, саджай її у свої, тобто в мої, і накажи слугам нести на острів із гротами. Це буде трохи безцеремонно, але зійде. Інших місць ти все одно не знаєш.
Як не дивно, я нічого не розумів, хоч і бачив, що Вона ось-ось розрегочеться.
– Якщо ж тобі сподобається яка-небудь з тих, що з'явиться в парі з чоловіком, – тут це теж невелика перешкода. Зроби мені ось такий знак, – показала пальцями. – Я відверну її супутника, а ти поскаржся, що я збираюся довго вдома сидіти, і попроси показати столицю… Тільки врахуй, що тут багато хворих поганою хворобою, тому, якщо я скажу «ні» – не ображайся. Буде з кого вибирати.
- Предыдущая
- 13/51
- Следующая
